Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра

— Це — звичайна вечірка у вдови. Цього разу вечірку влаштовано на честь містера Джонса та його синів за те, що вони захистили вдову тієї ночі. Слухай, я можу тобі сказати щось, коли хочеш знати.

— Ну, що?

— Розумієш, старий містер Джонс збирається цієї ночі здивувати тут усіх. Але я підслухав його таємницю, коли він розповідав про неї тітоньці, і думаю, що це тепер зовсім і не таємниця. Всі знають… вдова теж… хоч вона й удає, ніби нічого не знає. О, містер Джонс дуже хотів, щоб Гек був тут. Без Гека він не хотів розкрити свої таємниці.

— Та в чому ж таємниця, Сіде?

— А в тому, що це Гек вислідив розбійників. Містер Джонс думає, що він страшенно здивує всіх своєю таємницею, але можеш бути певний, що у нього нічого не вийде.

Сід задоволено захихикав.

— Сіде, це ти роздзвонив?

— Байдуже, хто. Знають — і все!

— Сіде, у цілому місті є тільки одна людина, здатна на гаку підлість, — це ти! Якби ти був на місці Гека, ти б ганебно втік з гори і нікому не розповів би про розбійників. Ти тільки здатний на підлість і терпіти не можеш, коли кого-небудь хвалять за хороший вчинок. Ось тобі! А подяки не треба, як каже вдова. — Том дав Сідові ляпаса і випровадив його стусанами за двері. — Тепер іди геть! Можеш поскаржитися, коли хочеш, щоб завтра тобі всипали ще раз.

За кілька хвилин гості вдови вже сиділи за столом і вечеряли; дітей посадовили в їдальні за маленькі столики, згідно з звичаєм тих місць і тих часів. Містер Джоне вибрав слушний момент і виголосив коротку промову. Він подякував удові за честь, зроблену йому та його синам, але водночас пояснив, що тут є ще одна особа, скромність якої…

І так далі, і так далі, і так далі.

Він з великою сценічною майстерністю розкрив перед слухачами таємницю участі Гека в оцій усій справі, але інтерес до оповідання містера Джонса було вже підірвано, і здивовання публіки виявилось зовсім не так голосно, як могло бути за інших обставин. Проте місіс Дуглас удала, ніби вона страшенно здивована, і осипала Гека такими похвалами, і так виказувала свою вдячність, що нещасний майже забув про ті муки, яких завдавало йому нове вбрання, бо він терпів тепер ще гірші муки — від того, що всі дивились на нього і хвалили його.

Місіс Дуглас тут же заявила, що вона вирішила взяти Гека до себе в дім і дати йому хороше виховання, а згодом, коли в неї будуть зайві гроші, вона допоможе йому розпочати яке-небудь скромне діло.

Тут настала черга Тома. Том сказав:

— Гекові це непотрібно. Гек і сам багата людина.

Тільки добре виховання не дало всім присутнім розреготатися з цього дотепного жарту. Але мовчанка була трохи ніякова. Том порушив її.

— У Гека є гроші. Може, ви не вірити цьому, але у нього є ціла купа грошей. О, не смійтеся, будь ласка, я вам зараз покажу. Зачекайте хвилинку!

Том вибіг із кімнати. Всі здивовано і з цікавістю переглянулися між собою і запитливо стежили за Геком, але той мовчав, ніби йому одібрало мову.

— Сіде, що таке з Томом? — спитала тітка Поллі. — Він… ні, ніколи не знаєш, чого чекати від цього хлопця. Я ніколи…

Тітка Поллі не доказала, бо ввійшов Том, згинаючись під вагою мішків. Він висипав на стіл купу золотих монет і вигукнув:

— Ось! Що я вам казав? Половина цього належить Гекові, половина — мені!

Побачивши таку силу грошей, усі затамували дух. З хвилину ніхто й слова вимовити не міг. І раптом усі заговорили, вимагаючи пояснень. Том охоче погодився. Оповідання його було довге, але дуже захоплююче. Ніхто не наважувався перебити його. Всі слухали як зачаровані. Коли він закінчив, містер Джоне сказав:

— Я думав, що приготував для публіки хороший сюрприз, але я сам визнаю, що порівняно з цим мій сюрприз нічого не варта дрібниця.

Полічили гроші. Їх виявилося трохи більше за двадцять тисяч доларів. Такої суми ніхто з присутніх досі враз не бачив, хоч тут було багато осіб, маєтність яких коштувала далеко дорожче.

Розділ тридцять п'ятий

ЗВОРОТНА СТОРОНА БАГАТСТВА

Читач може легке зрозуміти, що несподіване збагачення Тома й Гека викликало цілий переполох у вбогому містечку Санкт-Петербурзі. Така величезна сума грошей, та ще золотом, здавалася майже неймовірною. Про знахідку стільки говорили, з неї так дивувалися, що багато жителів просто-таки з глузду з'їхали. Кожний «зачарований» будинок у Санкт-Петербурзі й навколишніх селах було розібрано по деревині, дошка за дошкою. В кожному такому домі розколупували фундамент, шукаючи схованих скарбів. І робили це не хлопці, а дорослі чоловіки, люди солідні, зовсім не мрійники. Де б не з'являлися Том і Гек, їх шанували, вихваляли, милувалися з них. Хлопці не могли пригадати, щоб раніше їхні слова мали хоч якусь вагу, але тепер кожне їхнє словечко підхоплювали й повторяли на всі лади, як премудрість. В кожному їхньому вчинкові бачили щось особливе. Вони ніби втратили здатність діяти і говорити як звичайні хлопчики. Більше того, в їхньому минулому житті знайдено було такі особливості, які ясно показували, що вони були незвичайні діти. Місцева газетка надрукувала їхні біографії.

Вдова Дуглас віддала Гекові гроші в банк під шість відсотків річних, а суддя Течер, на просьбу тітки Поллі, зробив те саме з Томовими грошима. Кожен хлопець мав тепер просто-таки величезний прибуток: по долару щодня і навіть у неділю — півдолара, рівно стільки, скільки отримував священик, вірніше — скільки йому було обіцяно, бо насправді йому ніколи не вдавалось зібрати цю суму з своїх парафіян. У ті добрі старі часи харч і квартира для хлопчика коштували всього лише долар з чвертю за цілий тиждень, включаючи витрати на навчання, одяг і на баню.

Суддя Течер був дуже високої думки про Тома. Він казав, що звичайний хлопець ніколи не міг би вивести його дочку з печери. Коли Беккі розповіла батькові по секрету, як Том урятував її від різки, прийнявши на себе її провину, суддя був дуже зворушений. А коли Беккі стала просити, щоб батько не судив його суворо за жахливу брехню, завдяки якій відшмагали його, а не її, суддя схвильовано заявив, що то була самовіддана, благородна, великодушна брехня, яка гідна того, щоб високо підняти свою голову й крокувати плече