Умберто Еко - Маятник Фуко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Чому ж там нема повного імені?»
«Поглянь, тут повно різних ініціалів, нікого тут не називають повним ім’ям, усі звуть себе G.G.M.P.I., а одного названо тут пестливим ім’ям, P.D. Оповідається про роки формування C.R., який спершу відвідує Святий Гріб, тоді вирушає до Дамаску, відтак потрапляє до Єгипту, а звідти — до Фесу, який у ті часи був, мабуть, однією зі скарбниць мусульманської мудрости. Там наш Хрістіян, який вже знав греку і латину, вивчає східні мови, фізику, математику, природничі науки, і засвоює всю тисячолітню мудрість арабів та африканців, аж до Кабали та магії, він навіть перекладає латиною таємничу Liber М і таким чином знайомиться зі всіма секретами макро- та мікрокосму. А ще два століття до того увійшло в моду все, що походить зі Сходу, особливо якщо незрозуміло, що воно означає».
«Це завжди так робиться. Ви голодні, нещасні, експлуатовані? Просіть чашу таємниці! Маєш…» Вона скрутила мені папіроску. «Непогана штука».
«Бачиш, ти теж хочеш забутися».
«Але я знаю, що це хімія і край. Нема жодної таємниці, чманіє навіть той, хто не знає єврейської. Ходи сюди».
«Стривай. Відтак Розенкройц подається до Іспанії і там теж начиняється щонайокультнішими доктринами, твердячи, що він щораз більше й більше наближається до Осереддя всілякого знання. І під час цих подорожей, які для інтелектуала тих часів справді були засобом досягнення всіляких можливих премудростей, він розуміє, що в Європі слід заснувати товариство, яке могло б спрямовувати правлячі кола на шляхи мудрости й добра».
«Що за оригінальна ідея. Варто було стільки вчитися. Мені хочеться свіжої мамаї».
«Вона у холодильнику. Будь чемною дівчинкою, піди й принеси, я працюю».
«Якщо ти працюєш, значить, ти бджілка, а якщо ти бджілка, то поводь себе як годиться бджілці, а тому піди за мамаєю».
«Мамая — це спокуса, тому нехай іде трутень. А як ні, то піду я, а ти читай».
«Христе-Спасе, тільки не це. Ненавиджу культуру білих людей. Піду я».
Ампаро пішла до кухоньки, а мені подобалося пожадати її, дивлячись на неї проти світла. А тим часом C.R. повернувся до Німеччини і, замість того, щоб віддатись перетворенню металів, — що він цілком міг робити, зважаючи на його грандіозні знання, — вирішив присвятити себе духовній реформі. Він заснував Братство, вигадав магічну мову і письмо, які мали бути основою мудрости майбутніх братчиків.
«Ні, я забрудню книжку, дай-но мені прямо до рота, ні — не дурій — ось, ось так. Боже, яка смачна мамая, розенкройцліхе Мутті-я-я… А ти знаєш те, що написали розенкройцери у перші роки могло б освітити цілий світ, який жадібно прагнув істини?»
«І що ж вони написали?»
«Саме в цьому й штука, брошурка цього не каже, а залишає тебе зі слинкою в роті. Це така важлива річ, така важлива, що має залишатись у таємниці».
«От паразити».
«Ні, ні, ой, припини. У кожному разі, розенкройцери, збільшуючись у кількості, вирішують розсипатися на всі чотири сторони світу, зобов’язавшись безкоштовно лікувати хворих, не носити одягу, за яким їх могли б упізнати, завжди зливатися з оточенням відповідно до звичаїв кожної країни, зустрічатися один раз на рік і залишатись у підпіллі впродовж ста років».
«Але пробач, яку ж реформу вони хотіли провести, якщо одна реформа тільки-но відбулася? Що ж тоді зробив Лютер, просто почухався?»
«Та це ж відбувалося ще до протестантської реформи. Тут у примітці йдеться, що з уважного прочитання Fama mа Confessio можна виснувати…»
«Хто може виснувати?»
«Хто може, той може. Не має значення хто. Розум, здоровий глузд… Гей, ти що? Ми тут говоримо про розенкройцерів, про серйозні речі…»
«Дарма».
«Отож, як можна виснувати, Розенкройц народився 1378 року і помер 1484 року, у гарному віці ста шести років, і неважко здогадатися, що таємне братство немало причинилося до Реформації, яка 1615 року святкувала свою сторічну річницю. Тим паче, що у родовому гербі Лютера є троянда і хрест».
«Дуже винахідливо».
«Ти хотіла, щоб Лютер зобразив на своєму гербі жирафу в полум’ї або розтоплений годинник? Кожний — син свого власного часу. Я зрозумів, чий я син, помовч, дозволь мені продовжувати. Десь коло 1604 року розенкройцери, відновлюючи частину свого таємного палацу чи замку, знаходять камінь із забитим у нього великим цвяхом. Вони витягають того цвяха, частина муру падає, з’являються двері, на яких великими літерами написано POST СХХ ANNOS РАТЕВО…»
Я вже знав це з листа Бельбо, та все ж не міг не вигукнути: «Боже мій…»
«Що таке?»
«Це схоже на один документ тамплієрів, який… Це історія, якої я тобі ніколи не розповідав, про одного полковника…»
«То значить що? Тамплієри наслідували розенкройцерів».
«Але ж тамплієри були раніше».
«Значить, розенкройцери наслідували тамплієрів».
«Без тебе я б нізащо не здогадався, любове моя».
«Любий мій, тебе зурочив отой Альє. Ти звідусіль очікуєш одкровення».
«Я? Я нічого не очікую!»
«То ліпше, остерігайся опію для народів».
«El pueblo unido jamás será vencido»[85].
«Смійся, смійся. Продовжуй, що ж там говорили ті телепні».
«Ті телепні всього навчилися в Африці, хіба не знаєш?»
«І, перебуваючи в Африці, вони вже почали нас пакувати і висилати сюди».
«Дякуй небесам. Ти могла б народитись у Преторії». Я поцілував ії і продовжував. «Окрім дверей, вони виявили шестигранну і шестикутну гробницю, чудесно освітлену штучним сонцем. Посередині — круглий вівтар, прикрашений численними гаслами та символами, типу NEQUAQUAM VACUUM…»
«Не ква-ква? І підпис — Каченя Дональд?»
«Це латиною, хіба ти не розумієш? Означає — порожнечі не існує».
«Тим ліпше, інакше знаєш як було б жахливо».
«Ти б не увімкнула мені вентилятора, animula, vagula, blandula?»[86]
«Таж тепер зима».
«Це для вас, у вашій півкулі навиворіт. Тепер липень, не сердься, увімкни вентилятора, не тому що я мужчина, а тому що він з твого боку. Дякую. Отже, під вівтарем знаходять нетлінне тіло засновника. В руці він тримає Книгу I, переповнену безконечною мудрістю; на жаль, світ не може пізнати її, — каже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.
