Сергій Вікторович Жадан - Біґ Мак. Перезавантаження

Так, машинобудівної. Кожна домогосподарка, активно включена в боротьбу, відчуває братнє плече працівників машинобудівної промисловості. І експериментальних господарств. Так, правильно – і експериментальних господарств. Подолання твоєї соціальної ізоляції напряму пов’язане з солідарністю із трудовими колективами експериментальних господарств. Ти це розумієш? – «Так».

І вони це розуміють, ці сучі діти, вони теж прекрасно це розуміють. Тому вся їхня діяльність спрямована проти важкої, а особливо – проти машинобудівної промисловості. Менеджери контролюють тебе, ти це відчуваєш?

«Відчуваю». – Що ти відчуваєш? – «Менеджери контролюють мене. Контролюють мої вчинки, мої платіжки, мої фінанси, вони контролюють мій секс».

Який у тебе секс? Ти самотня вагітна домогосподарка!

«Окей, секс вони не контролюють, вони контролюють мої фінансові канали, мої капіталовкладення, мої податки, мої комунальні тарифи, мою соціальну ізольованість, мою включеність у боротьбу, мою солідарність із усіма працівниками важкої і всіма працівниками машинобудівної промисловості, вони контролюють мої телефонні розмови, моє харчування, моє самопочуття, моє здоров’я, мої транквілізатори, мої сновидіння, мої щоденникові записи, мою вагітність». – Правильно – вони контролюють твою вагітність. Хто контролює твою вагітність? – «Сучі діти». – Правильно, хто вони? – «Менеджери». – А ще? – «Рекламні агенти і працівники муніципалітету». – Саме так – муніципалітету. – А для чого їм моя вагітність?

І останнє, третє. Кожна домогосподарка мусить пам’ятати про правила протипожежної безпеки. Нічого не коштує так дорого, як зневажання правилами протипожежної безпеки. Щодня в країні гине близько сімдесяти самотніх домогосподарок, котрі знехтували правилами протипожежної безпеки. Це дуже багато.

Причиною цього стає недбалість, неуважність, а насамперед – надмірна соціальна ізольованість домашніх господарок, їхня невключеність у боротьбу, саме вона зазвичай і призводить до фатальних наслідків. Перш за все – газ. Газ – найбільш ефективний спосіб боротьби з твоєю ізольованістю. Система перекриває тобі крани, намагаючись повністю взяти тебе під контроль, система тримає одну руку на крані, а іншою рукою, що вона робить іншою рукою, ти знаєш, що вона робить іншою рукою?

Ні? А ти хочеш про це дізнатись? – «Так». – Напевне хочеш?

«Так, я хочу». Скажи – я хочу знати, що система робить іншою рукою в той час, як однією перекриває мені кран.

«Я хочу знати, що система робить іншою рукою в той час, як однією перекриває мені кран». – Слухай: система – це однорукий бандит! Це однорукий бандит, створений для того, аби викачувати з тебе бабки. Аби викачувати бабки й контролювати кожен твій крок. Це однорукий бандит, створений для тотального пресингу. Одним словом – іншої руки в нього немає. Усе, кінець.

Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку

І ось менеджери збираються після важкого робочого дня в барі, жирні, важкі й малорухливі менеджери середньої ланки, товчуться по бару, як тюлені, б’ють ластами й видають різкі пронизливі звуки, перекрикують музичні автомати, труться біля караоке, мчать, ляпаючи по підлозі своїми ластами, у сортир, хо-хо, говорять одне до одного: «Добре, що ми тут зібралися, ми – менеджери середньої ланки, нам завжди є про що поговорити після важкого робочого дня. Ну ж бо, друзі, – говорять одне до одного – про що поговоримо сьогодні? Про регбі чи про баб?»

«У жопу регбі! – заперечливо махає ластами частина менеджерів. – Краще про баб!» – «Так, так, – пожвавлюється решта менеджерів, – про баб, про баб». І навіть ті, хто треться біля караоке, пожвавлюються. І навіть ті, що відвалили в сортир, мчать назад, б’ючи ластами по підлозі. «Ну, що, говоримо про баб?» – ще раз перепитує тато-тюлень. «Так-так», – ще раз, удруге за короткий час, пожвавлюються менеджери.

І тоді тато-тюлень говорить до них так:

– Йо, – говорить він, – йо, друзі, що ви мені говорите, які баби? – говорить він, про що ви кажете, я знаю про баб усе, і я можу вам розказати. Тому що я знаю про баб усе. І знаєте, чому я знаю про них усе? Тому що я дивлюсь на бабу і вже знаю, чого вона хоче, я завжди знаю, чого вона хоче. Йо! І ось зі мною трапляється така історія – заходжу я до сусіднього бару, я завжди знаю, чого я хочу, ви ж мене знаєте, і я підходжу до бармена й так кажу йому: «Йо, хлопче, мені як завжди, гаразд?» – «Що – як завжди?» – не розуміє цей молокосос. Ну, але мене таким не проймеш, я знаю, що по чому в цьому житті. Я йому говорю, значить, так: «Хлопче, мені як завжди мій улюблений крутий подвійний сандвіч із шинкою».

– Вау, – завивають в один голос менеджери й захоплено б’ють ластами по підлозі.

– Ага, – продовжує він, – саме так, йо, ви ж мене знаєте, саме так. І тут цей ублюдок говорить мені: «Чоловіче, – говорить, – чоловіче, де це бачено, аби в стриптиз-барах давали сандвічі з шинкою?» Але я знаю, що до чого, мене так просто не зіб’єш, я йому на це відповідаю: «Бачу, – кажу, – хлопче, що ти собі на умі, ну що ж, хай буде, хай буде, думаєш, ти найрозумніший, думаєш узяти мене ось так просто за яйця, думаєш, ти такий розумник». І тут до мене підходить баба…

– Баба! – завивають менеджери і нервово труться ластами.

– Ага, баба! – переможно говорить тато, – так-так, друзі, баба, ну ви мене знаєте, я таких не пропускаю, що, кицю, говорю, що ти робиш у цьому свинарнику? «Узагалі-то, – говорить вона, – я тут працюю, але якщо хочеш, можеш пригостити мене випивкою». – «Що ж, – кажу, – ясно, що тут за порядки, бачу, мені мого сандвіча таки не принесуть, але гаразд, мала, що ти будеш?» – «Пити буду, – говорить вона, – і якщо ти не останній мудак, то заплатиш за мою випивку». Ну, мені двічі повторювати не треба, я говорю бармену: «Хлопче, – кажу, – чорт тебе забирай, зроби все, як хоче моя дівчинка, окей?» – «Окей, – каже цей ублюдок, – окей. – І говорить до неї: – Тобі шо, – каже, – Маня, знову водяри?»

– Водяри, – захлинаються від захвату менеджери.

– Ага, водяри. Саме так. І ось я дивлюся, як цей ублюдок крутиться навколо моєї дівчинки, і говорю: «Що, мала, було б непогано пересісти». І ось ми пересідаємо й вона мені говорить: «Ти, – каже вона, – я бачу, добрий тато». – «Ага, – говорю, – йо, ти мене ще не знаєш». І тоді вона торкається мого ласта.

– О! о! о! – заводяться менеджери.

– Так-так – торкається мого ласта, і її рука рухається все нижче й нижче.

– Нижче! Нижче! – скандують менеджери.

– Так – усе нижче й нижче, і коли вже нижче просто немає куди.

– Немає? – захлинаються менеджери.

– Так, коли нижче вже немає