Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Та все ж я попрошу вас прийти до мене за два місяці й ретельно дотримуватися лікування. І ще, ніяких контактів мінімум чотири місяці, ви мене почули?

— Звісно, дякуємо за розуміння. 

Дев'ятнадцятирічній Вірі тоді все стало зрозуміло. Саме в той день її дитяча наївність розвіялася. Мабуть, Клавдія в дечому має рацію, напевно, все в житті купується. І відтепер, вона буде сильною і купить собі колись незалежність і щасливе життя. Бо у неї лише два шляхи - або зараз зламатися, або прийняти все як є, і витягати з цього користь.

— Як ти, дівчинко моя, все гаразд? — запитала її Клавдія, вийшовши з кабінету.

– Цілком, – ледь всміхнулася їй Віра і більше вони ніколи не говорили про цей випадок. 

Але в той день Віра купила собі зброю, за ті гроші, які заробила того вечора. Прийшла, поклавши її перед Клавдією на стіл, всміхнулася.

 — Ого, це сильно, Вірочко, – хмикнула Клавдія, — Вб'єш мене? 

— Ні, мамо, тебе я, мабуть, ніколи не вб'ю, — посміхнулася Віра, беручи зброю, — Але ти маєш дописати дещо до мого…резюме. 

— І що ж?

— Ніяких поцілунків! Інакше я вб'ю того, хто намагатиметься це зробити!

— Це все значно ускладнить, Вірочко, але…

— Але якщо хтось знову зробить це проти моєї волі, тоді я вб'ю себе, — сказала Віра, приставляючи зброю до своєї голови, — Так і знай, мамо, я тебе попередила. Якщо хочеш, щоб все було гаразд, і я справно робила свою роботу, — пропиши цей пункт. Не питатиму чи ти любиш мене, бо це запитання, залишиться без відповіді…мамо.

###

І тепер знову її запитання, про те чи люблять її, залишилося без відповіді… Знову її питання проігнорували, наче і не почули. Наче б нічого не було сказано. Від цього ставало так гірко і так боляче. 

Але дещо таки змінилося: вона полюбила поцілунки, вона хотіла поцілунків, жадала їх, але лише від Артура. Це могло означати тільки одне – вона його кохає.

— Пропоную поголитися, бо твоя борода мене коле, — різко змінила тему Віра. 

— Що? — реготнув Артур, — Не любиш таке? — питав хмурячи брови. 

— Ну тобі так непогано, але ти колючий, — намагалася пояснити з усмішкою. Хоча насправді її колола не його щетина, а слова, а якщо точніше - їх відсутність. 

— Гаразд, ходімо, — Артур кумедно потягнув дівчину з собою у ванну кімнату. 

Швидко знявши мокрий одяг, прийняв душ. Потім став голитися, але залишив над губою вуса.

— Ну ні…будь ласка, ні, — сміялася Віра, кумедно хмурячи носик, — скажи, що ти це не серйозно! 

— Ну а чом би ні? – і собі сміявся Артур, — Все ж ти маєш рацію, я це не серйозно. Хочу вислати Степану селфі. Поглузую трохи з нього, бо він нещодавно собі такі ж сам робив. 

Потім чоловік сфотографувався і надіслав Степану смс з фотоповідомленням із написом: “Дякую, що вислухав діда Артурчика! Сподіваюся Степановича не загризли піраньї:)”

— Поцілуночок? — смішно вигнув губи Артур до Віри.

– Ніяких поцілуночків з вусатими дідами! — розреготалася Віра. 

— Зрозумів, зараз приберемо це неподобство, — говорив, але сам підступно схопив її за талію і притягнув до себе. 

— Гей, — зайшлася сміхом Віра, — Ану випусти мене! — кричала і сміялася від лоскоту. 

— І не подумаю, — і собі реготав Артур ще більше лоскочучи її то пальцями то вусами. 

Віру врятувало вхідне смс від Степана:

“Старий вусатий телепень!” — прочитали вголос Віра з Артуром і розсміялися. 

###