Террі Пратчетт - Озброєні, Террі Пратчетт

— Він забув ім’я Гуляки, але кімнату знав. Він не знав номера, але зайшов саме до нього, — продовжував Морква.

— Так, усе правильно. Здається, вам це розповів доктор Грим-Ас, — сказав Красунчик.

— Я говорив з доктором Грим-Асом, — підтвердив Морква.

Анґва відчула, що починає розуміти, як Морква ставить запитання. Він питав, насправді не запитуючи. Він просто говорив людям, що він думає чи підозрює, і вони одразу ж починали додавати деталі, просто підтримуючи розмову. І він насправді ніколи не брехав.

Красунчик відштовхнув двері і заметушився, намагаючись запалити свічку.

— Ось ми і прийшли, — сказав він. — Коли я не на чортових воротах, то відповідаю ще й за це.

— Боги, — пробубоніла Анґва собі під ніс. — Це жахливо.

— Це дуже цікаво, — сказав Морква.

— Це все історія, — сказав клоун Красунчик.

— Усі ці маленькі голови…

Вони тяглися у світлі свічок, полиця за полицею, з крихітними обличчями клоунів — здавалося, що плем’я мисливців на голови раптом розвинуло витончене почуття гумору та бажання зробити світ кращим.

— Яйця, — сказав Морква. — Звичайні курячі яйця. Що виходить: береш куряче яйце, робиш дірки з обох кінців, видуваєш жовток із білком, а потім клоун малює на шкаралупі грим, його офіційний грим, і жоден інший клоун не може використовувати цей стиль. Це дуже важливо. Знаєте, деякі родини використовують певні стилі гриму поколіннями. Обличчя для клоуна — дуже цінна річ. Правда, Красунчику?

Клоун здивовано поглянув на нього.

— Звідки ви все це знаєте?

— Прочитав у книзі.

Анґва взяла в руку древнє яйце. До нього було прикріплено ярлик, на якому був з десяток імен, усі закреслені, окрім останнього. Давніші чорнила вже давно втратили колір. Вона відклала його і несвідомо витерла руку об полу форми.

— А що буде, якщо клоун захоче використати обличчя іншого клоуна? — спитала вона.

— Та ні, це неможливо. Ми порівнюємо всі нові яйця з тими, що стоять на полицях, — сказав Красунчик. — Збіги не дозволені.

Вони йшли між полицями облич. Анґві здавалося, що вона чула шум мільйонів штанів, заповнених заварним кремом, і звуки тисячі пискливих носів, бачила мільйони посмішок на обличчях, які не посміхалися. Приблизно на півдорозі вони побачили альтанку, в якій стояли письмовий стіл і стілець, а також полиця, закладена старими книгами, і верстак, вкритий потрісканими горщиками з фарбою, обрізками фарбованого кінського волосу, блискітками та іншими атрибутами художника, який розписував яйця-обличчя. Морква узяв пучок фарбованого кінського волосу і задумливо покрутив його в руках.

— Але припустімо, — сказав він, — що клоун, я маю на увазі клоуна, що має власний стиль гриму… припустімо, він запозичить іще чийсь стиль, іншого клоуна?

— Перепрошую? — не зрозумів Красунчик.

— Припустімо, хтось використав грим іншого клоуна, — пояснила Анґва.

— Та таке часто-густо трапляється, — сказав Красунчик. — Ми завжди даємо лящиків одне одному.

— Лящиків? — перепитала Анґва.

— Грим, — переклав Морква. — Ні, Красунчику, здається, молодший констебль цікавиться: чи може клоун зробити себе схожим на іншого клоуна?

Чоло Красунчика зморщилося, наче він намагався знайти відповідь на потенційно неможливе питання.

— Як це?

— Красунчику, а де яйце Гуляки?

— Ось воно, на столі, — сказав Красунчик. — Можете оглянути, якщо бажаєте.

Він подав Моркві яйце з великим пухким червоним носом і в червоній перуці. Анґва побачила, як Морква підніс його до світла і дістав із кишені пару червоних пасом штучного волосся.

— Отже, — сказала вона, ще раз намагаючись достукатися до Красунчика, — хіба ти не можеш одного ранку прокинутися і зробити собі такий грим, в якому будеш схожий на іншого клоуна?

Він знову на неї глянув. Під сумним гримом було важко зрозуміти його справжній вираз обличчя, але, наскільки можна було сказати, реакція була такою, наче йому запропонували специфічний статевий акт з маленьким курчам.

— Та як же так? — здивувався він. — Тоді це буду вже не я.

— Але… теоретично… хтось може це зробити?

Бутоньєрка Красунчика приснула водою.

— Панно, мені неприємно слухати всі ці брудні розмови.

— Тобто ти стверджуєш, — зрозумів Морква, — що жоден клоун ніколи не накладе на себе грим іншого клоуна, так?

— Це просто огидно!

— Так, але, може, юний учень із необережності або цікавості…

— Ми порядні люди, зрозуміло?

— Вибач, вибач, — зупинився Морква. — Я розумію. Отже… коли ми знайшли бідолашного пана Гуляку, на ньому не було клоунської перуки. Але ж вона могла легко впасти, коли він зірвався у річку. Але його ніс, я ось думаю… ти сказав сержанту Колону, що хтось забрав його ніс. Його справжній ніс. Чи можу я тебе попросити, — сказав Морква приємним голосом людини, яка говорить з простаком, — показати нам твій справжній ніс, Красунчику?

Красунчик постукав пальцем по великому червоному носі.

— Але це… — почала Анґва.

— Твій справжній ніс, — сказав Морква. — Дякую.

Клоун трохи розслабився.

— Я думаю, вам краще піти, — сказав він. — Мені все це не подобається. Засмучує.

— Вибач, — повторив Морква. — Просто… Здається, у мене є ідея. Я вже про це думав… але зараз впевнений. Здається, я знаю, хто це зробив. Але, щоб упевнитися, я повинен був побачити яйця.

— Ви хочете сказати, що його вбив інший клоун? — войовничо сказав Красунчик. — Бо, якщо це так, я негайно ж іду до…

— Не зовсім, — сказав Морква. — Але я можу показати обличчя убивці.

Він нахилився і взяв щось із мотлоху на столі. Потім обернувся до Красунчика і показав уміст руки. Зі спини Анґва не могла побачити, що він тримає, однак вона чітко бачила, як Красунчик, намагаючись стримувати крик, побіг геть між полицями облич, незграбно шльопаючи своїми великими черевиками по підлозі.

— Дякую, — сказав Морква йому в спину. — Дякую за допомогу.

Він сховав у руці те, що мить тому показував Красунчику.

— А тепер, — сказав він, — нам краще рушати. Здається, через хвилину-дві ми станемо тут не дуже популярними.

— Що ж ви йому показали? — запитала Анґва, коли вони з гідністю прямували до воріт. — Ми прийшли сюди саме за цим, чи не так? Всі ті нісенітниці про те, як важливо відвідати музей…

— Я справді хотів відвідати цей музей. Хороший вартовий завжди повинен бути відкритим для нових вражень, — сказав Морква.

Поволі вони дійшли до воріт. З темряви не прилетіло жодного пирога із заварним кремом. Помсти не було.

Вийшовши назовні, Анґва притулилася до стіни. Повітря тут пахло приємніше, хоча таке зазвичай взагалі не можна було казати про повітря Анк-Морпорка. Але принаймні тут люди могли безкоштовно сміятися.

— Ви не показали мені, що його так налякало, — допитувалася вона.

— Я показав йому вбивцю, — сказав Морква. — Шкода його. Я не думав, що він сприйме це так серйозно. Здається, зараз усі трохи збентежені. А