Генрі Девід Торо - Волден, або Життя в лісах

за милю на південний захід лежить Фер-Гевен — розлив річки Конкорд, площею, кажуть, десь сімдесят акрів; а Білий став, десь у сорок акрів, — ще за півтори милі за Фер-Гевеном. Отакий мій озерний край. Ці ставки й річка Конкорд — мій привілей на воду; день і ніч, рік за роком вони перемелюють зерно, яке я їм приношу.

Відколи лісоруби, залізниця та і я сам спаплюжили Волден, найпривабливішим, якщо не найгарнішим із наших ставків, перлиною лісів, є Білий став; вбога, банальна назва зумовлена як не чистотою його вод, то кольором пісків. Проте і під цим оглядом, і під тими він — молодше близня Волдену. Вони такі схожі, аж хочеться припустити, що під землею вони сполучаються. У нього такі самі кам'янисті береги, така ж блакитна вода. Як і з Волденом, якщо палючого літнього дня поглянути крізь ліси на одну з його заток, достатньо мілку, щоб відбиття дна забарвило воду, ставок набуває тьмяного синювато-зеленого, сизого кольору. Минуло багато років, відколи я ходив туди з возиком по пісок на наждак, але я й по тому його навідував. Ті, хто буває тут часто, пропонують назвати його Смарагдовим озером. Можна було б його назвати й озером Жовтої сосни — з такої-от причини. Близько п'ятнадцяти років тому на глибині, за багато родів від берега, ще стирчала верхівка смолистої сосни, яку в цих краях звуть жовтою, хоча вона й не становить окремого виду. Дехто припускає, що ставок утворився тут нещодавно і це дерево — рештки древнього лісу, що стояв на тім місці. Я виявив, що ще у 1792 році автор «Топографічного опису міста Конкорд» із «Видань Масачусетського історичного товариства», громадянин міста, описавши Волден і Білий став, додав: «Коли рівень води низький, посеред другого можна побачити дерево, що має такий вигляд, наче виросло там, де стоїть, хоча корені його розташовані на глибині п'ятдесяти футів під водою. Верхівка дерева зламана, і її діаметр у тому місці складає чотирнадцять дюймів». Навесні 1849 року я поговорив із чоловіком, який живе найближче до ставка, у Садбері, й почув, що це він витягнув те дерево з води років за десять-п'ятнадцять до того. Наскільки він пам'ятає, воно височіло за дванадцять-п'ятнадцять родів від берега, на глибині тридцять-сорок футів. Стояла зима; вранці він різав кригу, а по обіді вирішив із сусідами витягнути ту сосну. Він пропиляв у кризі канал від берега до стовбура й витягнув дерево за допомогою биків; однак уже на початку роботи він з подивом виявив, що дерево стримить неправильним кінцем догори — обламані гілки внизу прикипіли до піщаного дна. Дерево було десь фут у діаметрі на товщому кінці. Він сподівався попиляти його на деревину, але виявилося, що сосна геть погнила й годиться хіба що на дрова, та й то навряд. Рештки дерева лежали у нього в сараї. Біля основи стовбура виднілися сліди сокири й мітки дятла. Чоловік дійшов висновку, що дерево стояло на березі, а коли померло, вітер повалив його у воду, і коли верхівка набухла від води, підніжжя ще лишалося сухим і легким — так воно й втонуло не тим кінцем догори. Його батько, якому було вісімдесят літ, казав, що навіть не пам'ятає часів, коли дерева там не було. Кілька величеньких колод досі лежать на дні й через коливання поверхні видаються великими водяними зміями у русі.

Рідко який човен оскверняє собою ставок, адже спокус для рибалки тут мало. Замість білих лілій, що потребують мулу, чи аїру звичайного, у тутешній чистій воді виріс ірис строкатий (Iris versicolor). Він росте на кам'янистому дні вздовж цілого узбережжя; у червні на нього злітаються колібрі, а колір його бірюзових стебел і квітів, й особливо їхніх віддзеркалень, неймовірно гармоніює із сизою водою.

Білий став і Волден — велетенські кристали на земній поверхні, озера світла. Якби вони затверділи й вміщалися у жмені, їх, можливо, забрали б раби на коштовну прикрасу голів імператорів; а що вони рідкі, й великі, й гарантовані нам і нашим нащадкам довіку, ми нехтуємо їх, гасаючи за діамантом Кохінор. Вони надто чисті, щоб цінуватися на ринку; в них немає мулу. Наскільки вони гарніші за наші життя, наскільки прозоріші за нашу вдачу! Від них ми лихого не навчимося. Наскільки вони чистіші за ставок перед фермою, де бабраються качки! Сюди прилітають чисті дикі качки. Природу не цінує жоден її мешканець людської породи. Барви й спів пташок гармоніюють з квітами, але чи ж є такий юнак чи юнка, що існували б у злагоді з дикою розкішною красою Природи? Вона розквітає найпишнішим квітом на самоті, вдалині від міст, де живе молодь. Про небеса говорять! Ви навіть землю ганьбите.

Бейкерова ферма

Ходив я у бір, де сосни височіли, як собори чи щогли парусників у морі, а в їхньому кучерявому гіллі світло вигравало так м'яко, зелено й тінисто, що друїди покинули б свої дуби і прийшли поклонятися сюди; ходив і в кедровий ліс за Флінтовим ставом, де шпилі вкритих сиво-блакитними ягодами дерев здіймаються все вище й вище, гідні стояти при брамі Вальгали, а ялівець стелиться по землі, клечаючи її своїми плодами; ходив і на болота, де з чорних ялин звисають гірлянди уснеї, ґрунт порослий мухоморами, цими круглими столами болотяних богів, а пеньки прикрашають іще красивіші гриби, схожі на метеликів, мушлі чи барвінок; там ростуть гелоніас і дерен, червоні ягоди вільхи сяють, як оченята чортів, деревозгубник виткий гне і трощить навіть найміцніші дерева у своїх обіймах, а краса ягід падуба змушує забути про дім мандрівців, яких зачаровують і ваблять інші безіменні заборонені плоди, занадто гарні, щоб їх куштували прості смертні. Замість прийти до якогось вченого мужа, я раз у раз повертався до певних дерев — тих, які нечасто трапляються на цих землях, чи стоять самотою посеред якогось пасовища, чи в глибинах лісів, чи на болоті, чи на вершині пагорба; скажімо, до берези вишневої: маємо гарні дерева по два фути в діаметрі; чи до її кузинки, берези алеганської, що стоїть у вільних золотавих шатах, оповита такими ж пахощами, як перша; чи до буків, чиї ошатні, розписані лишайниками стовбури видаються взірцем досконалості в усьому, — як не рахувати окремих дерев, я знаю тільки один буковий гай із високих дерев на ціле місто (дехто припускає, що посіяли його голуби, яких колись привабили сюди букові горішки); колючи бук, варто придивитися, як виблискують сріблясті волокна деревини; ходив і до лип; до грабів; до каркаса