Іван Керницький - Король стрільців

Г р и ц ь.   Гм!.. Я знаю… Воно ніби так…

Н а с т я   (підходить з макітрою в руках). То, прошу пана шпектора, я вже, ніби, друга його жінка, ая. Бо перша небіжка, най з Богом спочиває, померла зараз місяць по шлюбі.

Г р и ц ь   (сіпає її за рукав). Та йди… геть!

П а н о к   (до справника і інших). А ви, панове господарі, чого стоїте? Скажіть собі сісти!

С п р а в н и к.   Ба!.. Та воно можна… (попихає касієра в сторону дверей).

К а с і є р.   І я так скажу, любцю… (попихає крамаря).

К p а м а р.   Га, Господи Боже!., (хоче йти з хати).

Г р и ц ь   (попихає його назад). Це, пане інспекторе, ось справник, касієр та крамар нашої кооперативи…

П а н о к.   Та-ак? Страшно мені приємно!.. А… хто це з вас, панове, касієром? (До крамаря). Може, ви, стрийку?

К p а м а р.   А най мене Бог боронить! То, во, сусід, Данило…

П а н о к   (до касієра). А, так, так!.. Я відразу міркував, що це ви!.. Чи маєте при собі витрих?

К а с і є р   (здивовано). Га?

П а н о к.   Пардон! Я, прошу вас, вродився в Америці і тепер все затягаю трохи по-французьки… Я хотів спитатися, чи маєте при собі… ну, ключ від каси?

К а с і є р.   А десь тут, любцю, повинен бути… (шукає по кишенях).

П а н о к.   (до Гриця, дуже поважно). Умм… отже так буде, пане Ріпа! Я зараз беру ключ, йду, зроблю контролю в касі, а раненько докінчимо решту. Я мушу спішитися, бо завтра в полуднє вже маю бути у Львові! (бере зі стола капелюх).

С п р а в н и к.   Ба!.. Я собі, писуню, ще таки сяду… (сідає).

К а с і є р.   Та й за мною, любцю, малі діти не плачуть!.. (сідає).

К р а м а р.   Га, Господи Боже! Та й я до колії не спішуся… (сідає).

Г р и ц ь   (здержує панка). Гм!.. Якось воно так не випадає, пане інспекторе… Прошу ще хвильку заждати, спічнете, і повечеряєте…

Н а с т я   (підходить з варехою в руці). Ой, татуньцю небесний! А де ж ми би тепер пана шпектора пустили! Я во, зараз, яєчка на окріп кидаю, аякже… Пан ішпектор певно вже десь голодні, як той пес?…

П а н о к   (подумав). Рація, рація! Щось перекинути вже можна. Це ніколи не зашкодить. Але… гов! (До Гриця). Пане Фасоля, в вашім селі поліції нема?

Г р и ц ь.   Гм!.. Та, ніби, нема… Постерунок аж на другім селі.

П а н о к   (поквапно). Дуже гарно, дуже гарно. Я це, бачите, тільки так питаюся… З цікавости… Умм… очевидно! Мінутку ще можемо заждати (сідає біля стола). Евентуально, прошу я вас, ґазетку собі прочитаємо (виймає ґазету, розкладає та заслонює нею цілу голову).

С п р а в н и к   (зітхнув). Ба!.. Я вже, писуню, буду йти… (встає).

К а с і є р.   Та й я, любцю, не маю чого тут сидіти… (встає).

К р а м а р.   Га, Господи Боже!.. А чого ж маємо людям заваджати!.. (хоче йти).

Г р и ц ь   (підбігає до них). Сусіди, та що це ви?!.. Сідайте ще, якось так не випадає!.. (Справник і другі розкладають руками, постогнують і знов сідають на лаву. Рівночасно, як ці останні церемоняться, Настя приносить до стола вечерю; в лівій руці тримає макітру з яйцями, під пахвою здоровенний бохонець хліба; в правій руці — горнятко з молоком, а наверху тарілку з маслом. Все те уставляє на столі).

П а н о к   (відкладає ґазету і з вдоволенням затирає руки). О, то ґрунт! Добре їсти і нічим не журитися!..

Н а с т я.   А на здоровлячко, на здоровлячко! Ось тут мають пан ішпектор яєчка, но не знаю, які пан люблять? чи тверді, чи м’якенькі?

П а н о к   (весело). Все одно! Вже я собі дам з тим раду!

Г р и ц ь.   Гм!.. Воно ніби так…

Н а с т я. То масло не таке свіже, але ще його не чути… Най пан ішпектор вибачать, бо ми тепер свого молока не маємо. Корова нам запустилася ще в Пилипів піст. Ну, хлібець разовий, чорненький… Пан ішпектор ще десь як жиють, то такого не їли…

Г р и ц ь   (зітхнув). Гм!.. Що робити… Трудно…

П а н о к   (з запалом теребить яйця). Не турбуйтеся, стрийно! Я свій чоловік, я все прийму!

Н а с т я.   Та й най пан ішпектор не гніваються, що м’яса нема… Ми будемо, перепрошуючи вас, папочку, і всіх присутніх, і святі образи, і Божий денінько, і ковбицю, і лавицю, і мене плюгавицю… будемо свиню різати аж на Великдень…

П а н о к   (з повним ротом їжі, махає руками і головою, що він на все годиться).

Н а с т я   (до Гриця). Най пан ішпектор тут поволеньки собі вечеряють, а ти, Гриню, світи ліхтарку, підемо поросята годувати. Вони також їсти хочуть.

Г р и ц ь.   Гм!.. Як йти, то йти. (До справника і других). Ви, сусіди, ще трошки зачекайте, я зараз прийду…

С п р а в н и к.   Ба!.. Я знаю, писуню?..

К а с і є р.   А най там, любцю…

К р а м а р.   Га, Господи Боже!..

Н а с т я   (вже біля дверей, тихо до Гринька). Ой, доленько нещасна! Диви-но ся, Гриню, як він, бідачисько, їсть!.. Так, як би з неволі вернув…

Г р и ц ь   (світить ліхтарку). Гм!.. А що ж ти собі, жінко, гадаєш? Нині по містах біда, люди кусника хліба не мають!.. Нас ще хоч та бульбочка ратує, а там й того нема…

Н а с т я   (сумно). Ая… Подиви-но ся, які в нього черевичата подерті. Наш пастух кращі має…

Г р и ц ь   (бере шапку). Гм!.. А що ти собі гадаєш? Тепер всюди криза, тепер найбільші директори в подертих черевиках ходять!

Н а с т я.   Ой, доленько бідна!.. (Обоє виходять).

(Хвиля мовчанки. Панок завзято нищить заставлені на столі дари Божі. Ковтає одно яйце по другім, крає і заїдає куснями масло, попиває це молоком, закусує хлібом, і так в колісце. Час до часу обережно пакує до кишені то яйце, то грудку масла (обвинену ґазетою), то кусень хліба, то ніж і т. д. Справник і касієр мовчки сидять