Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Це почалося ще в Делігіро. Мені наснився сон, – Рубі продовжувала дивитися в небо, щоб не наткнутися на погляд когось із друзів чи Наставників. – Я бачила спершу якусь пустелю, була поранена, а потім… З’явився він… Він переніс мене на берег моря, а тоді – до якогось лісу. Потім я була в палаці, а переді мною схилялися придворні. А він постійно повторював, що я гідна більшого, що він зможе мені все це дати… Я відмовилася, а він прогарчав, що я все одно прийду.

-Тьху, ну й сни в тебе! – не витримала Катрін.

-А хто такий цей «він», про якого тобі цілий серіал наснився? – з-за її спини поцікавився Севен, з-під лоба зиркаючи на неї.

Катрін закотила очі, Емілія тихенько засміялася, Міа зціпила зуби і, схоже, налаштувалася проклинати Рубі.

-Він мені не представився, – огризнулася Страж Ернандес. – Але я питала у нього, хто він… Уві сні… Він сказав: «Я той, кому відомо все. Я – все».

-Як пишномовно, – загарчав Страж Етелхард.

-Ой, припини, – до дискусії приєднався Дуан, який досі з цікавістю слухав розповідь Рубі. – Він сказав усе, що хотів. Може, навіть більше.

-Ти вже про щось здогадався, – констатувала Рубі.

-Я сподіваюсь, – не став заперечувати Страж Ачилл. – Уточню: він був добрим чи злим?

-Злий карлик для бідолашної принцеси, – буркнула Міа, поліруючи лезо свого меча.

Рубі кинула на неї погляд, шкодуючи, що не вміє ним спопеляти.

-Швидше, злий, бо і я в тому сні не належала до сил добра. Мені так здається. Я відчувала, як щось росте усередині. Щось… недобре.

-Ти завагітніла? – невинно поцікавилася Катрін.

-Атож, три рази, – саркастично озвалася Рубі. – Ні, це було щось…  На зразок пухлини.

-Це все чудово, але ми, здається, зіскочили з теми, – нагадав Наставник Кормак. – Чому демони не бачили Адайн? До чого тут твій сон?

-Не все одразу, – Рубі зиркнула на Наставника. – Коли я прокинулася і вирішила перевдягнутись, то знайшла у наплічнику ось цю кульку, – Рубі вказала на шию Адайн. Дівчинка витягла з-за коміра амулет. – Вона була теплою. Наче її щойно хтось тримав у руці. Я про неї спершу й забула – стільки всього трапилося. А сьогодні вночі він наснився знову.

-Я вже починаю йому заздрити, – Рубі упізнала біля вуха знайомі оксамитові нотки. Озирнулася – Відступник сидів дуже близько, в його очах шаленів шторм. Дівчина накрила його руку своєю, і Севен на хвильку заплющив очі, сплітаючи їхні пальці.

-Він сказав, щоб я надягнула цю кульку і прокидалася. Підтвердив, що це його подарунок. Згадував про якусь угоду, яка заважає йому вбити мене. А, і ще сказав, що я перша із смертних, чиї руки торкаються такої реліквії. От і все.

-І до чого тут Адайн? – нетерпляче вигукнув Пілот.

-Я й сама спершу не второпала. Але кулька вже була на моїй шиї, коли я прокинулася. І, поки я давала демонятам прочухана, я зрозуміла. Вони мене не бачили. Схоже, кулька робила мене невидимою для них. А через якусь мить я почула його голос. Він підтверджував мої здогади. І запропонував тікати.

-Раджу проконсультуватися в психіатра, – зашипіла крізь зуби Міа, кидаючи погляд на їхні з Відступником переплетені пальці.

-Я й справді на мить хотіла піддатися, – зізналася Рубі, ігноруючи Відступницю. – Але Адайн крикнула «Допоможи!», і я наче прокинулася. І повісила амулет на їй на шию. Голос, до речі, шаленів від цього.

-Якщо він і справді злий, то ти можеш собою пишатися, – подав голос Дуан. – Схоже, тобі вдалося поспілкуватися з Демонічним Пророком. Він і справді може знати все.

-Мене тільки цікавить, чи це був сон, чи частина його пророцтва? – Замислено промовив Наставник Мо. – Всі ці образи – поранення, угода, оберіг, придворні… Не може ж це все бути просто так?

-Власне, щодо поранення, то тут нічого дивного, я ж не працюю в бібліотеці, – усміхнулася Рубі. – Але щодо всього іншого… Хтозна.

-Я скажу тобі, – втрутилася Катрін, – придворні також не викликають у мене здивування. Ти знаєш не гірше від мене, який кінцевий пункт нашої подорожі.

-Як цікаво ти назвала це нещастя, – саркастично озвалась Емілія.

-Та чому нещастя? – Катрін знову зручно вляглася на траву. – Просто місія трохи пішла не за планом…

-Мені деколи здається, що все моє життя йде не за планом, – загарчала Рубі, знову втуплюючись в небеса.

-Твоє народження було не за планом, – буркнула собі під ніс Міа, з брязкотом жбурляючи чабанги в траву.

-Вілард, стеж за язиком! – прикрикнув Наставник Кормак, чим заробив палаючий погляд Севена і ображений – самої Мії.

-О, ну звісно! – вискнула вона, зриваючись на ультразвук. – Не можна ображати бідну-нещасну Рубі, їй сни сняться особливі, вона в нас герой, не втекла з бою, як шляхетно! Її стосуються пророцтва, з нею розмовляють демони!

«Заздри мовчки!» – застукотіло в голові у Рубі, поки вона незворушно спостерігала за істерикою Мії.

-І хлопці до неї завжди липнуть, і Наставники ніколи не лають, всім подобається, якась чарівниця просто! Відьма! – не замовкала тим часом Страж Вілард, схоже, не надто розуміючи, хто вона і де знаходиться, інакше не почала б вихлюпувати стільки особистих образ. – Ви хоч замислювалися, чому з нею розмовляють демони? Демонічний пророк, якому, здавалося б, чхати має бути на все, що коїться на землі, раптом починає її захищати? Дарує амулет, що робить її невидимою? З якого б дива все це?!