Страгозорый - Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый

Глава двадцять дев'ята. Зникнення.

     Сьогодні зранку я вперше міг поговорити з минулим хранителем хвороб. Якраз саме сьогодні був його останній день, коли він до сих пір живий. Мене зустрів Тимчасовий - в принципі, як і завжди уві сні. Коли я запитав, чи можу я так само з'являтися у когось уві сні, той сказав, що як хранитель, тепер я теж так можу й навіть інколи можу керувати снами деяких гібридів, щоб підлаштувати ситуацію так, щоб після твоєї появи вона не здавалась дивною.

     Хранитель часу повідомив, що саме сьогодні зранку, коли і прокинусь, мені вдасться поговорити з Чумним - хранителем хвороб. Зазначивши потрібний час і місце нашої зустрічі, Тимчасовий швидко зник, наче його і не було взагалі. Що ж, добре.

    Нарешті прокинувшись, я швидко поїв та нічого не пояснюючи батькам, які тільки-тільки почали прокидатися, відкрив портал до світу гібридів, і відправився до нових пригод.

— Ну нарешті. - Мовив Тимчасовий, коли я підійшов до нього, знову прийнявши вигляд зовсім іншого гібриду - за мною до сих пір полювали.

    Коли ми знову злетіли, і схоже, нам доведеться вже в який раз летіти доволі довго, я вирішив трохи розпитати хранителя про деякі речі, які мене цікавили.

— Ти мабуть вже знаєш, що зараз брудні кров'ю хочуть піти проти інших. Ну, тобто, я певен, що знаєш. Ти ж хранитель часу. І я хотів би запитати...

— Чи варто тобі намагатись їх зупинити? - Випередив мене Тимчасовий, і я кивнув.

    Мені доведеться звикати до того, що Тимчасовий буде багато чого знати, навіть якщо я ще не встигну договорити.

    Хранитель трохи примружився. Схоже, зараз перед очами він прокручував події, які можуть статися, якщо я спробую зробити щось проти повсталих демонів, які невдоволені тим, що їх недооцінюють і так не люблять через те, що вони лиш трохи не такі, як інші.

    Цікаво, як він зазвичай це робить? Може він іншим теж показувати те, що бачить, чи йому доводиться лиш казати про те, що він там бачить? Як він взагалі бачить те, як перед ним з'являються якісь варіанти подій? І чи взагалі він може обирати те, які варіанти йому зараз чи колись подивитися?

     Стільки питань, і стільки мовчання...

— Ти можеш спробувати. - Нарешті сказав Тимчасовий. - Бо ситуації по більшій частині п'ятдесят на п'ятдесят - у половині подій у тебе нічого не вдається, а у іншій половині тобі все ж вдається зробити щось і зупинити брудних кров'ю. Тому вирішувати тільки тобі.

     Я на секунду задумався, думаючи над тим, що зараз варто запитати.

— Я пам'ятаю, ти колись казав, що мені не варто розмовляти з кимось, доки я не поговорю з Чумним. Кого ти мав на увазі?

— Хвороб усередині тебе.

     Що-що? Хвороб усередині мене?

     Тимчасові трохи посміхнувся, бачачи моє здивоване обличчя, і, схоже, не втримався від того, щоб трохи вколоти мене:

— А ти гадав, що ти просто отримаєш їх сили? Да нічого такого! Тобі треба буде навчитися контролювати хвороби, щоб вони не вирвалися з тебе у непотрібний час. Треба навчитися контролювати свої емоції, бо вони їх відчувають, і намагаються якомога швидше вибратися. Навчитися розмовляти з ними... Як шкода, що ми взялися за тебе дуже запізно. Можливо, ти навчився б чомусь більшому, якби ми призначили тебе хранителем хвороб раніше.

— Скажи... Раз у мене є хвороби, то, можливо, у тебе є теж хтось усередині, який дає тобі свої сили, які допомагають керувати часом. Так?

    Тимчасовий відволікся від шляху й подивився на мене.

— Так, ти правий. Його звуть Кенм. Але тобі з ним не варто розмовляти. Все ж, я його хранитель, а не ти.

    Тимчасовий явно дав мені зрозуміти, що наша розмова на цьому в принципі завершилася. Далі ми летіли мовчки.

     Виходить, у мене усередині тепер демонічна іпостась тісниться ще й з хворобами. Уявляю собі, що було б, якби хвороб або демонічну іпостась розмістили поряд. Вони б точно постійно творили хаос.

..                                                                    

                                                 

..                                                 

                                         

..                                                  

                                                      

..                                             

                                                    

..                                                        

     Коли ми приземлились на острові, який був самим найближчим до того, де я до цього проходив посвячення, мені дозволили відпочити декілька хвилин після довгого польоту, бо летіли ми майже чотири години.

— Він прийняв тебе, тому будь ласка, відносся до нього з повагою. - Почав повчати мене хранитель часу за ці декілька хвилин. - До того ж, він сподівається, що ти будеш йому чудовою заміною. Виправдай його та наші надії.

    Я киваю головою, показуючи, що усе зрозумів. А сам інколи думаю над тим, чи і самого Тимчасового ось так колись намагались підготувати до походу до його наставника і минулого хранителя часу. Можливо, так, але ситуація тоді була трохи іншою. Не такою, як у мене. Бо не доводилося поспішати так, щоб спробувати сісти у останній вагон.

     І ось, нарешті ми підійшли до потрібної печери. Перед тим, як зайти, Тимчасовий трохи нахилився на мене і тихо мовив:

— І так, раджу тобі взяти до себе ті дві хвороби у найближчій час. Інакше боюсь, одного разу забере їх хтось інший.

     Я легенько здригнувся від його слів. Забирати у матері Терна, залишаючи її великої частини сил та здібностей? А Найтока нащо забирати, залишаючи за й тітку Анну без взагалі усіх здібностей? 

    Хотів було я запитати, навіщо це, як Тимчасовий легенько штовхнув мене до печери.

— Удачі. - Побажав він мені, і відійшов від печери.

     Мені не залишалось нічого окрім як піти вперед, по темному коридору, знову залишившись сам на сам. Озирнувшись в останній раз на Тимчасового, який все ще дивився на мене і побачивши мій погляд, трохи кивнув, спробувавши підбадьорити, я пішов уперед.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍