Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

Я ледве дочекався ранку. Вся ніч минула в безсонні, шукаючи інформацію про Іллю. З’ясувалося, що він дуже впливовий чоловік, але не впливовіший за свого батька, а його стати скоріше від нього. Бо по факту, якщо батько в нього забере все, він явно залишиться ні з чим.

Вранці я попрямував до їхньої компанії, вирішивши зустрітися з ним особисто. Зайшовши в приміщення, підійшов до жінки на рецепції.

— Вибачте, а ви не могли б підказати, де знаходиться кабінет Іллі Власенка? — запитав я, намагаючись зберегти спокій.

— Ви на співбесіду? — запитала вона, уважно розглядаючи мене.

— Майже. У мене до нього особисте запитання, — промовив я.

— Зараз я проведу вас до його секретаря, а вона повідомить йому про ваш прихід, — відказала жінка з усмішкою.

Вона була приємною, на вигляд їй було трохи за сорок, з доглянутим обличчям. Вона люб’язно провела мене до секретарки, яка негайно повідомила босу про мій прихід. На диво, Ілля дозволив мені увійти до його кабінету.

— Привіт, Назаре. Давно не бачились, чи не так? — холодно запитав він, дивлячись на мене з підозрою.

— Привіт. А ми знайомі? — запитав я, намагаючись згадати, де міг його бачити.

— Так, я був тим хлопцем, який подружився з Максом, а тобі це дуже не сподобалося. Пам’ятаєш? — згадавши цей момент, я відразу згадав його.

— То це ти! Це все твоїх рук справа, так? Ти забрав у мене Соломію, щоб помститися за той дитячий інцидент? — холодно і рішуче сказав я, очікуючи його відповіді.

— Який же ти розумний, — іронічно посміхнувся Ілля, розкладаючись у своєму кріслі.

— Ти покидьок! Вона буде моєю назавжди, чуєш? Твій шлюб її не втримує, — заявив я, відчуваючи, як гнів піднімався всередині.

— А ти готовий прийняти її з дитиною від мене? — запитав Ілля, дивлячись на мене косим поглядом.

Ці слова прозвучали як виклик, і я відчув, як серце стискалося від болю. Мої думки кружляли навколо Соломії, нашого спільного майбутнього, яке я мріяв збудувати. Я важко вдихнув, відчуваючи, як стискалося моє серце, і мовчав, бо прийняти її з дитиною від цього виродка я точно не міг.

— Мовчиш, значить, я правий, — відповів він після хвилини мовчанки.

— Навіщо тобі Соломія? — твердо запитав я, дивлячись йому прямо в очі.

— Вона мені подобалася. Я мріяв провести ніч з нею, але як тільки це сталося, зрозумів, що вона ніяка в ліжку. Мій запал швидко зник, але тоді я вирішив отримати дещо натомість. Чесно, я думав, що ти, Назаре, полюбляєш гарячих жінок, — з неприхованою єхидністю відповів він.

Я підійшов до Іллі, міцно стиснувши кулаки.

— Якого біса ти взагалі до неї ліз?! — закричав я, відчувши, як біль і лють розповзалася по тілу.

— Вона сама мене хотіла і сама запропонувала. Тож я чіпав її лише за її згоди, — запевняв Ілля, але я не повірив йому.

— Ні, Мія не могла цього зробити! — крикнув я, і мій голос був повен злості.

— Могла. Вона вже давно забула про тебе. Ти для неї ніхто, а в нас чудові стосунки, а скоро ще й з’явиться донечка, — навмисно підбурював він мене.

Я не зміг стримати злість і заїхав цьому нахабі по носі. З нього одразу пішла кров, і він, переляканий, викликав охоронців, які викинули мене з їхньої компанії. Я не міг повірити, що Соломія могла спати з цим виродком з власної волі. Ні! Я чудово її знав, у неї мав бути якийсь мотив, але який? Невже вона настільки хотіла дитину, що їй було байдуже, з ким спати? Зсередини мене розривав біль, руки тремтіли. Я сів на лавку, намагаючись знайти логічне пояснення цьому, але його не було. А ще я не міг повірити, що вона мене забула. Ілля бреше мені прямо в очі, щоб позлити. А якщо ж не бреше?

Мої роздуми обірвав дзвінок Вітька.

— Ну ти де, я ж тобі адресу скинув, сказав на скільки під’їхати.

— Все їду, не хвилюйся.

Відхиливши виклик, я сів за кермо своєї автівки і поїхав до друга розважатися. Хотілося забути про все на світі. Сьогодні я прагнув розваг, а не занурюватися в сумніви та біль. Але думки про Соломію все одно не полишали мене. Приїхавши до кафе, мене зустрів Вітя, який був трохи напідпитку, хоча вечірка тільки починалася. Він провів мене всередину, де я занурився в кайфову атмосферу й на мить забув про все, що мене турбувало. Вечір обіцяв бути сповненим розваг.

Ми сіли за столик, і я відчув, як легкість починала заповнювати моє серце. Хтось почав розповідати анекдоти, і я, посміхаючись, піддавався загальному настрою. В один момент до нас підійшла дівчина з яскравою посмішкою і запросила мене на танець. На танцполі я відчув себе живим, рухаючись під ритми музики, забуваючи про все на світі. Та навіть серед сміху і танців думки про Соломію все одно поверталися до мене. Її образ виникав перед очима, і я відчував змішані емоції: біль від розлуки та надію на примирення.

— За дружбу і веселощі! — вигукнув Вітя, і ми підняли келихи.

— За те, щоб розслабитися і насолоджуватися моментом, — підтримав я.

Вечірка ставала все гучнішою. Хтось замовив шоти, і Вітя, радісно махаючи руками, запросив усіх до барної стійки. Я не міг відмовити йому в цьому запальному настрої, тож піднявся і пішов разом із ним. Бармен усміхнувся, коли ми підійшли. Він швидко приготував кілька шотів і передав їх нам. Ми знову підняли келихи, і на цей раз тост був за незабутні моменти та справжню дружбу. З кожним ковтком я відчував, як напруга зникала. Друзі оточували мене, і їх підтримка допомагала відволіктися. Ми сміялися, жартували, ділилися спогадами. В якийсь момент я навіть забув про свої турботи, просто насолоджуючись компанією і атмосферою.