Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Публіцистика » Її ім’я було Татьяна 📚 - Українською

Віктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

481
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Її ім’я було Татьяна" автора Віктор Суворов. Жанр книги: Публіцистика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 76
Перейти на сторінку:
брати.

А дехто вважав, що Гітлер напав першим, значить, він є головним винуватцем, значить, воювати треба проти Гітлера. Усе одно з ким у спілці. Хоч із самим дияволом.

Тих, хто так уважав, слід було виявити і тримати на обліку до необхідного моменту.

Такий момент настав на початку червня 1941 року.

Цілком таємне рішення про створення польської дивізії було ухвалене 4 червня 1941 року. Дивізія отримала номер — 238-ма стрілецька дивізія Червоної Армії. Термін готовності — 1 липня 1941 року.

За номером і назвою польська дивізія нічим не відрізнялася від радянських дивізій. У документах значилося: 238сд. І це все. Будь-який шпигун, добувши документ про формування ще однієї радянської дивізії, позіхнув би в долоню — нічого особливого.

А особливість полягала в тому, що формування польської дивізії було порушенням договору з Німеччиною «Про дружбу і кордон».

Особливість полягала в тому, що 2 листопада 1940 року, тобто ще перед поїздкою товариша Молотова до Берліна, товариш Сталін уже твердо вирішив порушити договір із Гітлером і напасти на нього. Для жодної іншої мети польська дивізія не була потрібна.

Скажу більше. Радянська пропаганда десятиліттями стверджувала, що перед війною миролюбного товариша Сталіна гризла гризота: «Як би оце не дати Гітлеру приводу для нападу».

Так-от: формування польських частин у складі Червоної Армії — це не тільки привід Гітлеру, а й причина для нападу з метою випередити радянський удар.

А удар назрівав. Готовність польської дивізії до 1 липня 1941 року про щось таки свідчить. Я вважав, що Сталін готував напад на Німеччину 6 липня 1941 року. Останніми роками після публікації робіт інших досліджень, насамперед, Марка Солоніна та Володимира Бєшанова, упевненість моя дещо похитнулася.

У напрямі наближення цієї дати.

5

22 червня 1941 року Гітлер зірвав плани Сталіна.

І все пішло шкереберть. Сталіну довелося просити допомоги в США та Великої Британії. А коли так, то довелося визнати польський уряд у Лондоні.

Це створило нові труднощі. Якщо визнали польський уряд у Лондоні, то під час формування польських частин довелося брати будь-яких полонених польських солдатів й уцілілих офіцерів, а не тільки тих, яких вибрали радянські товариші з НКВС.

Було вирішено сформувати польський корпус у складі двох дивізій (по 10000 бійців у кожній) і запасного полку (5000 бійців), штаб корпусу та запасний полк на станції Бузулук, одну дивізію формувати на Тоцькому, другу — на Татіщевському полігонах.

Чимось знайомим повіяло: станція Бузулук, Тоцький полігон... Десь нам вже ці назви траплялися. Спавді! Тепер згадав.

Цікаво зауважити, що з боку Генерального штабу Червоної Армії формуванням польських частин керував генерал-майор танкових військ Олексій Павлович Панфілов.

Польським командирам він відрекомендував себе уповноваженим Генерального штабу РККА з формування польських частин. Це було правдою. Але не цілковитою. Адже генерал-майор танкових військ Панфілов був також заступником начальника Розвідувального управління Генерального штабу РККА, із жовтня 1941 року — начальником тієї славної когорти бійців таємного фронту.

Польська сторона наполягала на формуванні потужної армії. Товариш Сталін наполегливо відбивався.

Восени 1941 року Радянський Союз стояв на межі загибелі. Розтрощивши Західний фронт під командуванням генерал-полковника Конєва, німецька армія рвонула до Москви. 16 жовтня в столиці нашої Батьківщини здійнялася небувала паніка, що супроводжувалася пограбуванням крамниць, державних установ і приватних квартир, пожежами, убивствами, бешкетом натовпу, масовим спалюванням документів, утечею начальників різних рангів. Над Москвою висіли чорні хмари диму від спалених документів і реальна загроза захоплення. У цей час полонені польські солдати, уцілілі офіцери та генерали рвалися в бій, але Сталін уперто не хотів формувати потужну польську армію. А чому?

А тому, що Сталіну потрібна була не просто польська армія, а покірна польська армія.

Більшість польських солдатів й уцілілих офіцерів уважали і Гітлера, і Сталіна однаково відповідальними за розподіл Польщі та розв’язання Другої світової війни. Озброїш таку армію — і як її потім контролювати? Така армія Сталіну була не потрібна. І він відповідав, що нічим велику польську армію годувати, нічим її озброювати.

У серпні 1941 року Радянський Союз і Велика Британія окупували Іран, і ще тоді Чьорчілль запропонував: «Якщо тобі, шановний Сталіне, нічим польську армію годувати і нічим озброювати, виводь її в Іран, у мене для польської армії знайдеться і продовольство, й обмундирування, і зброя».

Улітку 1942 року польські частини генерала Андерса було відправлено до Ірану.

На радянській території залишалися ті солдати й офіцери, які були готові воювати проти Німеччини на будь-яких фронтах, у спілці з ким завгодно. Хоч із самим Сталіним.

Саме з цих солдатів і вцілілих офіцерів було сформовано польську дивізію. Для неї знайшлося і продовольство, й обмундирування, і зброя. Норми постачання було встановлено точнісінько як для радянських гвардійських дивізій.

Незабаром польську дивізію було розгорнуто в корпус, потім — у 1-шу польську армію. Офіцерів чомусь бракувало, і товариш Сталін щедро ділився командними кадрами. У жовтні 1944 року в складі польських частин воювало 11513 радянських офіцерів і генералів.

1945 року в Війську Польському було дві армії (1-ша і 2-га), танковий корпус, авіаційний корпус та інші частини.

І знову ж таки знайшлися в товариша Сталіна і найсучасніші літаки (Як-3, Іл-2, Пе-2), і найсучасніші танки, (ІС-2 і Т-34–85).

6

Контроль над польською армією було організовано досить просто: молодих польських офіцерів готували радянські військові училища, акцентуючи увагу на політичну благонадійність. А на вищих посадах польських офіцерів і генералів планомірно й наполегливо витісняли офіцери та генерали Червоної Армії.

Приклади:

9 травня 1938 року було заарештовано начальника штабу 19-го стрілецького корпусу Червоної Армії комбрига Владислава Вікентійовича Корчиця. Він перебував під слідством до 20 січня 1940 року. В офіційних документах того часу зазначали, що слідство було «із застосуванням заходів фізичного впливу». Тобто з биттям гумовим шлангом, припіканням п’ят на електричній плитці, спилюванням зубів напилком. Голод, холод, переповнені смердючі камери, стусани від вертухаїв — такий собі безкоштовний додаток.

Генерал-майор В. В. Корчиць

А це — Начальник Генерального штабу Війська Польського В. Корчиць

У січні Владислава Корчиця було випущено з катівень НКВС і відновлено в лавах незламної та легендарної Червоної Армії. У травні 1940 року під час переатестації вищого командного складу комбриг Корчиць отримав звання полковника. Тобто був опущений на щабель нижче від свого колишнього рівня.

З перших днів війни полковник Корчиць успішно командував 245-ю стрілецькою дивізією. 4

1 ... 54 55 56 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її ім’я було Татьяна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її ім’я було Татьяна"