Джордж Орвелл - Донька пастора

у брошурі. Так от, щодо міс Стронг. Як вчителька, вона була нічого, але не відповідала моїм, так би мовити, моральним стандартам. Ми у «Рінгвуд-хаус» дуже суворо ставимося до питань моралі. Ви самі потім побачите, що саме це батьки наших дівчат і цінують найбільше. А та, що була перед міс Стронг, міс Бруер... ну, вона була надто легкодуха, як я це називаю. У вас нічого не вийде з дівчатами, якщо ви слабохарактерна. Одне слово, закінчилося все тим, що одного ранку одна з молодших дівчаток залізла під вчительський стіл з коробкою сірників і підпалила спідницю місіс Бруер. Звісно, після такого я не могла більше її тримати. Того ж дня я виставила її геть і не дала їй ніяких рекомендацій, навіть гадки такої не мала!

— Тобто ви вигнали зі школи дівчинку, яка вчинила таку шкоду? — не зрозуміла Дороті.

— Що? Дівчинку? Ще чого! Навіщо мені відмовлятися від грошового мішка? Я позбулася міс Бруер, а не дівчинки. Не варто тримати вчителів, які дозволяють дівчаткам сідати собі на голову. Зараз у нас двадцять одна учениця, і ви самі побачите, що з ними потрібна тверда рука.

— А ви самі не викладаєте? — спитала Дороті.

— Боже збав, ні! — зневажливо пирхнула місіс Кріві. — У мене стільки справ, що ніколи марнувати час на викладання. Треба за будинком дивитися, семеро дітей залишаються на обід, а в мене служниця приходить лише на кілька годин. До того ж я постійно зайнята вибиванням коштів у батьків. Зрештою, гроші — ось що найважливіше, хіба ні?

— Так, мабуть, — погодилася Дороті.

— Давайте домовимося про вашу оплату, — продовжила місіс Кріві. — Під час триместру я забезпечую вам харчування, проживання і плачу десять шилінгів на тиждень; на канікулах — лише харчування і проживання. Для прання можете використовувати мідний казан на кухні, а якщо захочете прийняти гарячу ванну, то по неділях я вмикаю колонку; ну, майже кожної неділі. Цю кімнату, в якій ми зараз, використовувати вам не можна, тут моя приймальня; і я також не хочу, щоб ви марно витрачали газ у своїй спальні. Але ви можете заходити до маленької їдальні біля кухні.

— Дякую, — відповіла Дороті.

— Що ж, гадаю, це все. Пора вкладатися спати. Ви вже, звісно, повечеряли?

Це був доволі прозорий натяк на те, що сьогодні Дороті вже не збиралися частувати, тож, покрививши душею, Дороті відповіла «так», і на тому розмова скінчилася. З місіс Кріві завжди так: вона не розмовлятиме з вами ані на секунду довше, ніж це необхідно. Говорить місіс Кріві чітко й по суті, так що це й розмовою важко назвати — радше каркас розмови, ніби діалог у поганенькому романі, де репліки кожного персонажа аж надто стандартні. І якщо вже на те пішло, насправді вона не розмовляла, а лише коротко повідомляла вам у своїй буркотливій манері те, що хотіла сказати, й відсилала вас геть. Зараз вона повела Дороті коридором до її кімнати, запалила газовий таганець розміром із жолудь, освітивши тісну кімнатку з вузьким ліжком з білою стьобаною ковдрою, розхитану шафу, одне крісло та умивальник з тазом з холодного білого фаянсу і великим глечиком. Кімната нагадувала спальні у приморських курортних готелях, бракувало лише одного, щоб створити ілюзію затишку та благопристойності, — мудрої цитати над узголів’ям.

— Ось ваша кімната, — сказала місіс Кріві. — Сподіваюся, ви краще підтримуватимете тут чистоту, ніж міс Стронг. І не паліть газ по пів ночі; я бачитиму світло крізь щілину під дверима.

Сказавши отак на прощання, вона залишила Дороті саму. У кімнаті панував гнітючий холод; увесь будинок дихав сирістю та холодом, ніби тут вкрай рідко розпалювали вогонь. Дороті хутчіш вклалася в ліжко, яке, схоже, було тут найтеплішим місцем. Коли вона розкладала свій одяг, то знайшла на шафі картонну коробку з десятком порожніх пляшок з-під віскі — вочевидь, залишились на згадку про моральну нестійкість міс Стронг.

О восьмій ранку Дороті спустилася на перший поверх і застала місіс Кріві за сніданком у їдальні, про яку директорка згадувала раніше. То була малесенька кімнатка, що прилягала до кухні і починала своє існування як посудомийня, але місіс Кріві переобладнала її під їдальню, просто перенісши умивальник і мідний таз до кухні. Вкритий жорсткою скатертиною обідній стіл, був дуже великий і неапетитно порожній. На тому кінці, де сиділа місіс Кріві, стояла таця з дуже маленьким чайничком і двома чашками, тарілка з двома вкритими хрусткою шкіркою смаженими яйцями і блюдце з повидлом; посередині, так що Дороті треба було дуже постаратися, щоб дотягтися, була тарілка з хлібом, намащеним маслом; а поруч з тарілкою Дороті — ніби це єдине, що їй можна було довірити, — судочки з якимись засохлими приправами на дні, які збилися в грудки.

— Доброго ранку, міс Міллборо, — сказала місіс Кріві. — Сьогодні я закрию на це очі, оскільки це ваш перший день, але на майбутнє запам’ятайте: я очікую, що ви спускатиметеся на кухню раніше і допомагатимете мені зі сніданком.

— Вибачте, будь ласка, — промовила Дороті.

— Сподіваюся, ви любите яєчню на сніданок? — повела далі місіс Кріві.

Дороті поспішила запевнити її, що дуже любить яєчню.

— Це добре, бо ви завжди снідатимете тим самим, що і я. Тож я сподіваюся, ви не будете дуже вибагливою до їжі. Я завжди кажу, — додала вона, взявшись за ніж та виделку, — що яєчня смакує краще, якщо її гарненько порізати перед тим, як їсти.

І вона порізала яєчню на малесенькі шматочки, а тоді так вправно розділила її на дві порції, що Дороті заледве дісталося одне яйце. Дороті так-сяк примудрилася на якийсь час розтягти отримані крихти яєчні, а тоді, дотягнувшись до скибки хліба з маслом, з надією поглянула на блюдце з повидлом. Але ліва рука місіс Кріві не те щоб закривала від неї блюдце, але явно займала захисну позицію з лівого флангу, ніби директорка підозрювала, що Дороті насмілиться перейти у наступ. Дороті так і не вдалося зібратися з духом, і того ранку вона обійшлася без повидла, — як, зрештою, і кожного наступного.

Більше за сніданком місіс Кріві не прохопилася жодним словом. Згодом почулися кроки по жорстві перед будинком і пискляві голоси у класній кімнаті, сповіщаючи про прибуття перших учениць. Дівчатка заходили через бічні двері, які директорка навмисне залишала для них відчиненими. Місіс Кріві підвелася з-за столу і