Володимир Миколайович Владко - Ідуть роботарі

Мадлена чекала. Кімната її не була замкнена, але вийти вона не могла, бо в дверях стояла велетенська постать роботаря, що застановлювала собою вихід. Це нервувало Мадлену з того самого часу, як Бірз привіз її сюди. Непорушна постать немов пильнувала кожного її руху.

Але Бірз сказав:

— Ставити до вас вартових я не маю змоги, бо мені і без того бракує людей. А залишити вас на волі я теж не можу, бо ви вже довели ваші ворожі наміри. Отже, доведеться поставити біля ваших дверей роботаря. До речі, ви весь час бажали якнайкраще познайомитись з ним… навіть без мого дозволу приходили на завод у вигляді прибиральниці. Гадаю, що роблю приємне для вас, залишаючи наодинці з роботарем. Будь ласка, оглядайте скільки хочете. Лише не раджу доторкатися до нього, бо роботарі, що стоять у мене на варті, завжди заряджені струмом високої напруги. Як вам відомо, такий струм убиває людину на місці.

Мадлена ані слова не відповіла на цю глумливу промову.

Роботар нерухомо стояв у дверях усю ніч, ранок і день. Мадлена не могла навіть спати, змучена допитом «третього ступеня». В неї боліли обпечені електричним дротом руки, а тут ще нервував роботар. Їй здавалось, що він щохвилини може так само мовчки підійти й задушити її.

Кілька годин тому вона, доведена до одчаю присутністю цієї нерухомої потвори, хотіла пробігти повз нього в коридор. Адже роботар стояв хоч й нерухомо, але ввесь час немов дивився на Мадлену своїм єдиним оком — скляним віконцем у голові, що за ним буяло полум’я. Здавалося, він про щось напружено думає і стежить за кожним кроком, ні, за кожною думкою Мадлени.

Вона підійшла до роботаря, щоб краще націлитися і проскочити між ним та стіною, не зачепившись за залізний бік потвори: адже цей доторк загрожував смертю, як попереджав її Бірз.

Але щойно вона опинилася на відстані метра від нерухомої до того потвори, як роботар, ніби тільки й чекавши на це, враз підвів свої довгі сухі руки і махнув ними у повітрі. Потім, не спиняючись ні на мить, він почав швидко крутити ними в повітрі, як жахливий зіпсований семафор крутив би своїми довгими важелями. Не можна було й думати проскочити в коридор, не потрапивши під удар цих рук, що миготіли в повітрі, як ціпи на молотьбі. Мадлена безсило зітхнула і одійшла назад.

І майже відразу роботар спинив махання руками. Він стояв знов зовсім нерухомо, його руки висіли вздовж тулуба до рівня колін, його вогняне око хитро дивилося вглиб кімнати на Мадлену, немов підморгуючи їй з переможним виглядом.

Мадлена не витримала. Вона викликала дзвінком людину, доглядача, щоб через нього попросити Бірза поговорити з нею. Замість відповіді, доглядач відкрив у стіні маленьку шафу: там стояв телефонний апарат, що ним Мадлена могла викликати Бірза.

Тепер, після розмови з Бірзом, вона напружено чекала. З радістю вона відчула справжні людські кроки. Немов теж чуючи їх, роботар важко повернувся і відступив убік. До кімнати увійшов секретар Бірза.

— Містер Томас Бірз прохає вас до свого кабінета, — ввічливо вклонившись, сказав він.

Мадлена мовчки пішла за ним. Вони йшли вздовж коридору — і всюди коло дверей кімнат стояли залізні постаті роботарів, що застановлювали собою двері. І в тих дверях, які доводилося проходити Мадлені з її супутником, теж стояли роботарі і спокійно дивилися назустріч їм своїми одинокими вогняними очима.

Але так само, як і той, що стояв у Мадлениній кімнаті, вони, немов відчуваючи наближення секретаря Бірза, покірливо відступали вбік, звільняючи дорогу.

— Обережно, міс! Не доторкніться до роботаря, — попередив її секретар, — бо це небезпечно для життя.

— Я знаю, — тихо відповіла Мадлена, подумавши про себе: яке проклятуще місце!

Томас Бірз чекав на неї, ходячи по кімнаті. Він спинився, помахом руки звільнив секретаря і, коли той вийшов, звернувся до Мадлени, запрошуючи її сісти:

— Чим можу стати в пригоді, міс Стренд?

Мадлена не витримала цієї глузливої ввічливості. Уся її напружена знервованість вилилась у вигуку:

— Досить! Я не можу більше! Відпустіть мене. Це гірше за поліцейські допити…

Бірз люто поглянув на неї:

— Відпустити? Щоб ви і далі ставали мені на перешкоді? Я не дитина і не зовсім дурень, щоб зробити таке.

— Чого ви хочете від мене? — безсило спитала Мадлена.

— Щоб ви розповіли мені одверто про все, — безжалісно проговорив Бірз. — Щоб я знав, нарешті, з якого боку на мене чекає небезпека. Адже ви, безумовно, знаєте це.

Мадлена схилила голову: вона боролася сама з собою. Напружені нерви, загальна втома та пекучий біль у голові після безсонних ночей, — ніби схиляли її виконати те, про що говорив Бірз. Але відразу ж вона відчула, що справа йде про зраду.

Якщо вона розповість Бірзові про плани Галерана, про її радіопереговори, про роботу Боба Леслі і Тіма Кроунті — вона зірве виступ робітників, вона допоможе Бірзові задушити страйкарів. Ні, такого вона не зробить! Не для того вона мовчала навіть на допиті у Гордона Блека, щоб розповісти все Бірзові! Мадлена підвела голову і рішуче сказала:

— Цього ви не діждетесь! Можете гадати, що я нічого не знаю. В усякому разі від мене ви нічого не почуєте.

Після короткої напруженої паузи лютий голос Томаса Бірза пролунав у кімнаті, як хрипке ричання:

— Це і все, для чого ви викликали мене телефоном? Все, для чого турбували мене?

Де подівся м’який упевнений голос закоханого Бірза, який колись розмовляв з Мадленою, залицяючись до неї, пропонуючи їй все, що мав інженер — і себе самого разом?.. Тепер це був голос лютого ворога, завжди готового скористуватися з кожної помилки супротивника, щоб розбити його. Він розлютовано придивлявся до блідого змученого обличчя, немов шукаючи в ньому слабке місце. І бачивши, що