Катерина Іванівна Гловацька - Міфи Давньої Греції

й менади, оповиті зеленим хмелем і квітами. А за ними з’явився сам світлий бог Діоніс, що завжди несе людям радість. На гарні кучері йому короною лягла виноградна лоза, ласкаві очі дивилися просто на неї, на Аріадну. І від того погляду безсмертного бога крітська царівна забула все — забула свій страх, забула кривду, забула Тесея.

— Ти будеш моєю дружиною, — почула вона божественний голос. — Я візьму тебе на небо, де живуть тільки боги, і ти теж станеш безсмертною. Богиня кохання Афродіта дарує тобі оцю корону з вогнистого золота, її дев’ять самоцвітів стануть зірками і яскраво сяятимуть на нічному небі.

І справді, відтоді вночі завжди сяє на небі корона Аріадни, і по ній мореплавці щасливо знаходять дорогу додому.

Тим часом Тесеїв корабель уже наближався до афінського берега. Засмучений тим, що довелося йому покинути Аріадну, юнак забув про батькове прохання підняти білі вітрила на знак щасливого повороту, і ходовий вітер, що швидко мчав корабель, напинав ті самі чорні вітрила.

А цар Егей уже давно пильнував на прибережній скелі, вдивляючись старечими очима в далекий обрій, туди, де море зливається з небом. Нарешті угледів він невеличку цятку, вона поволі більшала й більшала, ставала кораблем. Уже видно й вітрила, але ж вони не сяють на сонці, вони чорні, чорні!

Старий цар довго не йняв віри очам й одно питав людей, що стояли поруч і теж вдивлялися в корабель. Люди похмуро мовчали. Уже всі виразно бачили, що вітрила чорні. А коли впевнився в цьому і Егей, то ступив на край скелі і в розпачі кинувся вниз, у морські хвилі.

Швидко облетіла Афіни звістка про смерть царя Егея. Майже останній почув її Тесей. Тяжко пережив він батькову смерть, в якій був сам винен. Та афіняни його не корили. З великою шаною поховали вони старого царя і на його честь назвали море Егейським. А Тесей посів батьків трон і довів, що він не тільки сміливий герой, але й мудрий володар.

Усі невеличкі громади Аттіки Тесей об’єднав у єдину державу, зробив Афіни її столицею і став там правити, але царську владу обмежив народними зборами. Перший з усіх грецьких володарів Тесей виявив прихильність до простого люду, і той щиро віддячив, передавши його ім’я далеким, далеким нащадкам.

ДЕДАЛ ТА ІКАР

Колись, за сивої давнини, в Афінах жив великий митець, різьбяр і будівничий Дедал, нащадок царського роду. Кажуть, сама Афіна Паллада, премудра богиня, навчила його різних ремесел. Він зводив великі палаци і храми, що вражали всіх своєю стрункою будовою, а для тих палаців і храмів сам різьбив із дерева постаті безсмертних богів, такі гарні, що потім люди століттями дбайливо їх зберігали.

До Дедала статуї робили у вигляді нерухомих, наче скам’янілих людей, руки в них були міцно притиснені до тулуба, ноги стулені, очі заплющені. Дедал сміливо почав різьбити інакше: розплющив своїм постатям очі, звільнив їм руки й ноги і ніби надав їм рухливості. Здавалося, вони от-от ворухнуться і підуть. Тому жерці у деяких храмах прив’язували Дедалових дерев’яних богів, щоб вони часом не повтікали. Учнем Дедала став його небіж Талос, ще підліток, але такий тямущий і здібний, що сам Дедал чудувався, як швидко хлопець од нього все переймає і сам уже створює дивовижні речі.

Якось Талос знайшов на землі гадючу щелепу, уважно придивився до неї і невдовзі змайстрував пилку — нову річ для тодішніх людей. Він же придумав гончарський круг, щоб легше й краще ліпити на ньому всякий посуд. А як вирізував той круг із дерева, то винайшов циркуль, що ним і — тепер користуються люди.

Афіняни довідалися про надзвичайний хист Дедалового учня і справедливо гадали, що незабаром він перевершить свого вчителя. Та як же тяжко вразила Афіни звістка про те, що Талос, гуляючи з Дедалом по Акрополю, спіткнувся і впав з висоти. В його смерті афіняни звинуватили Дедала, мовляв, той із заздрощів надумав позбутися свого учня і сам зіштовхнув його вниз.

Чи правда це була, а чи вигадка і Талос сам необачно спіткнувся, — ніхто не міг би сказати, хіба що сам Дедал, та йому вже не йняли віри, і афінський люд засудив митця до вигнання.

Кинув Дедал напризволяще свою майстерню і недовершену роботу, сів на корабель, довго плив і нарешті дістався до острова Кріту. Царював там Мінос, чоловік розумний і владний. Він щиро зрадів Дедалові, бо слава митця давно вже досягла крітських берегів.

Цар Мінос одразу запросив до себе Дедала, загадав йому багато роботи, був щедрий і спершу навіть ласкавий. Він одружив Дедала з гарною крітянкою, і та народила афінянинові сина Ікара. Та митець тяжко сумував за батьківщиною і почувався на Кріті рабом.

Єдиною розрадою і втіхою Дедалові стало мистецтво. Він охоче робив усе, що загадували йому цар Мінос та цариця Пасіфая, — кував зброю, яка приносила успіх у бою чи на ловах; вирізував на радість усій царській родині дерев’яні ляльки, що самі рухались, наче живі; а для покоїв пишнокосої царівни Аріадни вирізав із мармуру рельєф: побравшись за руки, там кружляли в танку юнаки й дівчата, і їхні мармурові хітони здавалися напрочуд легкими й прозорими.

А потім Дедал збудував дивовижний палац. Царя Міноса спіткала велика біда: Пасіфая народила йому сина, що мав тіло чоловіка, а голову — ніби в бика, та ще й бичачий хвіст теліпався у нього іззаду. І от, щоб сховати від сторонніх очей Мінотавра — так назвали те страховисько — та щоб він сам не накоїв якого лиха, цар Мінос наказав Дедалові звести особливу споруду.

І Дедал звів Лабіринт, хитромудрий палац, де покої та переходи були такі поплутані й начебто схожі, що ніхто не міг знайти з нього виходу. Як у гористій Фрігії несе свої темні хвилі річка Меандр і крутиться серед каміння: то назад поверне, то знову мчить уперед, то

збочує раптом, і не можна збагнути, куди вона тече — до моря чи назад, до свого джерела, — так і Дедал створив у Лабірінті стільки покручених ходів, що й сам ледве вибрався з нього. Всередині цього Лабіринту й поселили Мінотавра.

Минали роки, а Дедал ніяк не міг забути далекої батьківщини. Дружина його померла, і тоді він надумав будь-що дістатись із сином до Афін. Митець знав, що Мінос ніколи його не відпустить і що ніхто, боячись царського гніву, не допоможе йому втекти, а варта впіймає і приведе