Борис Акунін - Алтин-толобас

Аптекар ледь натиснув, уставляючи кістяну дентуру на місце, й подивився на Корнеліуса зі страхом і благанням.

— Гаразд, — великодушно відповів капітан, поцокав язиком, пристосовуючись до штучних зубів, і повторив упевненіше: — Гаразд, нехай папірус буде ваш, а дали країни Вуф і всі інші книжки з коштовними обкладинками — мої.

Усе золото всесвіту — це, звичайно, дуже багато, та ще невідомо, чи зуміє Вальзер видобути за стародавнім рецептом свою тинктуру, а от рубіни — штука правдива, їх завжди можна продати за непогані гроші.

— А чи велика книга? — раптом затурбувався фон Дорн. Що коли вона завбільшки з мініатюрний молитовник, який він бачив у Сашеньки Матфеєвої? Такий долонею накриєш.

— Велика, дуже велика, — заспокоїв аптекар. — Савентус пише, що вона розміром in quarto. І лали вкривають її суціль, з обох боків. Іще пастор згадує про Юстиніанів кодекс в окладі з великих перлин, про Гефестіонову «Географію» з обкладинкою із смарагдів і про античний список «Енеїди» у скриньці пергамської роботи з інкрустацією жовтими й чорними опалами. Друже мій, ви не зостанетесь в накладі! Дайте тільки чесне слово дворянина, що Замолея віддасте мені!

— Без обкладинки, — уточнив капітан і, поклавши руку на ефес шпаги, поклявся: — Клянуся честю роду фон Дорнів, що виконаю умови нашої угоди. А тепер дайте-но мені дзеркало.

Він широко всміхнувся своєму відображенню і залишився цілком задоволеним: нові зуби виявились аж ніяк не гіршими за старі. А коли ще згадати і про чарівні властивості єдинорога, то виходило, що князеві Галицькому, можливо, ранувато святкувати перемогу.

— До речі, — згадав фон Дорн. — А що за рахунки у вас із митрополитом? І як він міг розгадати причину вашої появи в Артамонівськім провулку? Що за надприродна проникливість?

— Нічого надприродного. Таїсій прибув до Росії з тією ж метою, що і я, — шукати Ліберею. Офіційним приводом було посередництво в суперечці між царем і попереднім патріархом Никоном. Але Никона давно немає, а Таїсій уже котрий рік усе зволікає з від'їздом до своєї митрополії. Каже, приріс душею до Москви та великого государя. Я ж то знаю, до чого він приріс. Таїсій такий же одержимий, як і я. Він був католиком, вивчав в Італії богослов'я, йому пророчили блискучу церковну кар'єру, а грек узяв та й поїхав на Схід, прийняв православ'я, втерся в довір'я до Константинопольського патріарха. Насправді Таїсій таємно лишився латинянином і служить Святійшому престолу, та є в нього й інша, своєкорислива мета. У роки навчання він звідкілясь прознав про посаг візантійської принцеси і забажав відшукати безцінні раритети. Спочатку вирушив до Константинополя, там упевнився, що Ліберея має бути в Москві, й перемістився до Росії. Спершу, щойно приїхавши, попрохав царя Олексія Михайловича надати йому доступ до царського книгосховища. Російський монарх дуже здивувався такому проханню, бо вся бібліотека великого государя складалась із трьох десятків новодрукованих требників та порадників для соколиного полювання. Тоді грек зрозумів, що Ліберею сховано в якомусь таємному місці, й відтоді шукає. Він упертий, од свого не відступиться. А про те, як грек довідався, що я теж розшукую зниклу бібліотеку, я розповім вам якось іншим разом. Зараз це неістотно.

— Митрополит знає про Замолея? — нахмурився капітан.

— Ні, навіть не здогадується.

— Навіщо ж тоді він витрачає стільки років на пошук якихось книг? Адже Таїсій не нам з вами рівня, він і без того багатий. Я бачив його палати на Моховій вулиці — справжній палац.

— Ах, пане фон Дорн, ви некнижна людина, — з жалем зітхнув Вальзер. — Якби ви знали, що за насолода для істинного цінителя тримати в руках стародавній дорогоцінний твір, який існує в одному-єдиному примірнику… Для людей, подібних до мене і Таїсія, це сильніше будь-якого вина. Ну а про гроші теж забувати не слід. Савентус налічив у царських сундуках вісім сотень фоліантів, кожен з них вартий сьогодні цілої купи золота. Тут ідеться про мільйони, а грек жадібний.

Фон Дорн пильно поглянув на співбесідника, вражений раптовою думкою. Нехай митрополит Антіохійський жадібний і заради золота готовий на що завгодно, але аптекар на користолюбця не схожий. Навіщо йому «все золото всесвіту»? Що гер Вальзер із ним робитиме? Навряд чи цьому філософові, цьому співцеві людського розуму, потрібні палаци, розкішні виїзди, парчеві камзоли й дорогі куртизанки. Тут було над чим поміркувати. Але заговорив Корнеліус про інше:

— Ех, коли б знаття, який мерзотник цей Таїсій, я не звелів би трупи ченців до Убогого дому везти! Спробуй знайди їх там тепер, серед багатьох інших, кого порішили за ніч по Москві. Ярижки без сумніву роздягли ченців догола, не впізнаєш. Був би чудовий доказ проти Таїсія — адже його слуги намагалися вас викрасти.

— Любий пане фон Дорн, — здвигнув плечима аптекар. — У Німеччині це, можливо, й було б доказом, але тільки не в Росії. Тут немає ні правильного слідства, ні правосуддя. І вже тим паче не знайти управи на тих, які в милості у його царської величності. Нічого, я тепер буду вдвічі обережнішим, а з вами мені й зовсім нічого не страшно, правда?

Вальзер довірливо заглянув капітану в вічі.

Від усвідомлення відповідальності за цього беззахисного дивака Корнеліус набрав поважного вигляду. Покійний батько говорив: «Найгіршим із злочинів є не крадіжка, навіть не вбивство, а зрада. Ніколи не зраджуй людини, котра тобі довірилась. Обманювати можна лише тих, які тобі не вірять; зраджувати дозволено лише тим, які на тебе не надіються». Гер Вальзер не пожалкує про те, що довірив свою долю Корнеліусу фон Дорну.

— Для вашого збереження можу запропонувати таке, — діловито сказав капітан. — Якщо не пожалієте трьох алтинів на день, біля вас увесь час будуть перебувати двоє солдатів моєї колишньої роти, змінюючи один одного. Я з ними умовлюся. Тільки не купуйте їм вина і розраховуйтесь не вперед, а наприкінці дня. А я буду поряд з вами у вільні від служби години. З чого почнемо пошуки Лібереї?

Трохи подумавши, аптекар відповів:

— Я продовжу шукати в старих писцевих книгах. Мусили ж лишитися ще якісь сліди таємних підземних робіт. А ви, мій друже, пошукайте свинцеве сховище просто під царською резиденцією, Кам'яним Теремом. Вам слід проникнути в підвали того крила, що виходить до церкви Спаса на Бору. Саме там був розташований дерев'яний палац Івана, нинішні палати вибудовано на старому фундаменті. Мені туди потрапити немає можливості, а ви часто буваєте там в караулі. Чи зможете ви проникнути туди, не наражаючись на занадто велику небезпеку?

— Зможу, — впевнено заявив Корнеліус. — Мої мушкетери несуть караул довкола