Марі-Анна Харт - Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт

Тіні минулого

Дорога була довгою, і коли вони нарешті прибули, сонце вже ховалося за горизонт, кидаючи на землю останні промені тепла.

Кейт першою вийшла з машини, швидко озирнулася, намагаючись роздивитися місцевість. Ділан та Лукар вийшли слідом, але мовчали. Важко було зрозуміти, про що кожен із них думає.

— Далі доведеться йти пішки, кілометрів три, максимум, — спокійно повідомив Лукар.

— Тоді вперед, — коротко кинула Кейт. Її настрій сьогодні був поганий, і це відчувалося в кожному русі.

Вони рушили вглиб лісу. Ділан і Лукар йшли мовчки, уважно роздивляючись усе навколо. Ліс здавався тихим, ніби приховував свої секрети від непроханих гостей. Легкий вітерець шарудів листям, гілки злегка погойдувалися в такт його рухам.

— Це далеко від вашої стаї? — порушила тишу Кейт.

— Більше ста кілометрів, — відповів Ділан, навіть не повертаючись до неї.

— А від ковену?

— Кілометрів двісті п’ятдесят точно, — спокійно відповів Лукар.

Кейт кивнула, розмірковуючи над цими словами. Шлях ще не закінчений.

Коли вони дійшли до покинутого будинку, Кейт на мить зупинилася. Будівля виглядала занедбаною: потріскані стіни, вибиті шибки, а з-під даху звисали сухі гілки.

— Ти відчуваєш щось? — запитав Лукар.

Кейт скептично зиркнула на нього.

— Я схожа на радар?

— Вибач, просто… я не знаю, як це працює, — невпевнено відповів він.

Кейт роздратовано зітхнула і відвернулася, кидаючи погляд на темні вікна будинку.

— Минулого разу, коли ти торкнулася сорочки Даніеля, ти змогла дізнатися, де він був, — нагадав Лукар.

— Я знайшла його завдяки зв’язку крові, — скептично сказала Кейт, злегка піднявши брову.

— То тобі знову потрібна кров?

Кейт глянула на нього з ледь помітною посмішкою.

— Не переймайся. Якщо буде потрібно, я обов’язково її візьму.

— Я просто намагаюся допомогти.

— Тупими запитаннями? — Кейт скептично глянула на Лукара.

— Тоді скажи, що я повинен робити.

— Просто помовч і відійди, — холодно відповіла вона, не відриваючи погляду від будинку.

Кейт знову поглянула на покинутий будинок. Він виглядав ще більш зловісним у тьмяному світлі призахідного сонця. Тріщини на стінах, обдерті дерев’яні двері, чорні провалля вікон — усе це здавалося застиглим у часі.

Вона відчула, як напруження в повітрі стає відчутнішим, ніби щось невидиме вислизало крізь пальці.

Повільно заплющивши очі, вона зробила глибокий вдих, намагаючись зосередитися. Її пальці ледь помітно сіпнулися, коли вона простягнула свою свідомість у пошуках зв’язку.

Енергія. Слабкий слід. Немов відгомін чийогось перебування.

Десь тут, зовсім близько, Даніель залишив свій відбиток. Його присутність ще вловлювалася у повітрі, мов легкий шлейф запаху, що залишився після бурі.

Але щось було не так.

Кейт нахмурилася, намагаючись пробитися крізь хаос відчуттів. Енергія була сплутаною, змішаною з іншими, темнішими відтінками. Хтось ще був тут. І, здається, не один.

Вона відкрила очі.

— Він був тут, — сказала вона, але в її голосі не було впевненості. — Але не один.

Ділан і Лукар переглянулися.

— Хто ще? — запитав Лукар.

Кейт похитала головою.

— Не знаю. Але мені це не подобається.

— То як це працює? — запитав Ділан, з цікавістю спостерігаючи за Кейт.

— Я драен. Я можу не лише поглинати енергію, але й відчувати її, — відповіла вона, не відводячи погляду від будинку. — Так само, як ти відчуваєш запах, я відчуваю енергію.

Лукар нахилився ближче до Кейт, тримаючи в руці невеликий талісман у вигляді вовчого ікла.

— Ми знайшли його талісман усередині будинка , — тихо промовив. — Можливо, там буде більше енергії і слідів.

Кейт мовчки взяла талісман Даніела — холодний, важкий,  — і переступила поріг покинутого будинку. Усередині панувала глибока тиша, порушувана лише шелестом її кроків по скрипучому дерев'яному підлозі. Кожен крок відлунював у пустих кімнатах, ніби минуле намагалося ожити поруч.

Вона обережно пройшла через коридор, де стіни, вкриті старими обоями та пилом, мовчки зберігали сліди минулих днів. Кейт підняла талісман до грудей, ніби шукаючи підтвердження присутності Даніела, і зосередилася на відчутті енергії, яку могла спіймати в повітрі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍