Олена Гриб - Право на шанс, Олена Гриб

Чаклунка зробила страшну міну і з несподіваною силою втягнула мене всередину, слідом заскочив Чиж. Він зачинив двері, й коні помчали вперед.

– Девія з Їжаків! – перекрикуючи стукіт коліс, нагадала я у вухо недогадливому нишпорці. – Жалак казав, дочка схожа на нього!

– Тихіше, Тає, – незважаючи на шум, голос Мели було добре чутно. – Те, що дівчина схожа на свого батька, не означає, що у неї є лисина, борода і пивне черево. Так, Девіє?

Пансіонерка, що зіщулилась у кутку сидіння поруч із Ів, невпевнено кивнула. Я придушила бажання відсунути фіранку і уважніше роздивитися її на світлі. Кругле обличчя, кучеряве волосся і широкий розліт густих брів – ось і все, що об’єднувало торговця і нашу нову знайому, в іншому ж – зрості, статурі, поведінці, – вони здавалися абсолютними протилежностями.

Моє спантеличене сопіння привернуло увагу Чижа, який втиснувся між мною і чаклункою. Він легко штовхнув мене ліктем і вказав на груди дівчиська, що тулилось навпроти.

– Збоченець! – обурено засичала я.

– Бляха з ім’ям, – незворушно парирував він.

Куточки губ Девії трохи піднялися вгору. Вона наважилася повернути голову вліво і вправо, зловила ту особливу неймовірно м’яку усмішку, якою серед усіх моїх знайомих могла усміхатися тільки Ів, і подриґалась на сидінні, влаштовуючись зручніше в передчутті довгої поїздки.

Від Мели долинув здавлений смішок, а потім вона шепнула нишпорці щось, через що він затрясся в беззвучному реготі.

– Ми починаємо ставати командою, – нарешті згадав про моє існування Ферн. – Помітила, як злагоджено вони сьогодні діяли? Не домовляючись, не тренуючись, не знаючи, як поведеться той, хто стоїть поруч… Можливо, майбутнє не таке вже й темне, як ти завжди уявляла, зайчику.

Зайчику? Це звучало по-новому, і навряд чи в хорошому сенсі. Демон мав рацію – вони діяли злагоджено, а я стовбичила бовваном і ледь усе не зіпсувала. До речі, зіпсувала що? Нащо нам взагалі треба робити послугу торгашу, якщо у нас тепер є власний місткий і теплий транспорт?

Четверо абсолютно різних людей змогли працювати разом… Тільки подумайте, навіть високородний панок зумів приборкати паршивий характер і не лізти на рожен! Байдужа до рангів чаклунка заради спільної справи блиснула знаком мага, про який я дотепер і гадки не мала, незважаючи на два роки близького сусідства і Ферна, що терся у їхньому будинку! Ів смиренно витримала наскок директриси і не висунулася на захист улюбленої сестрички, що взагалі ні в які ворота не лізло! Нишпорка… Хм, можливо, він поводився як завжди – ми не були знайомі настільки добре, щоб стверджувати протилежне.

Гаразд, припустімо, ми – команда. І яке ж місце в ній займаю я? Хто це вирішить?!

«Зазвичай головним виявляється демон», – промайнули в пам’яті слова Чижа.

Та ну, бути того не може!

«Не лесть собі, любий, – закладаюся, Ферн чув мою мовчазну промову. – Це ти – мій, а не я – твоя! Люди не належать демонам, запам’ятай навік».

«Як і демони – людям», – вчулася його відповідь.