Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Нажаль, про життя за горами я не можу судити і тим більше, щось вирішувати. – Спокійно розмірковувала Мира. – Ніколи там не бувала. Хоча, якщо бути чесною, завжди мріяла опинитися по той бік скель. А що до самої Цитаделі, то можу сказати лиш одне – за час правління мого батька це місто перетворилося у справжнісінький дім розпусти та лицемірства. Пригадую, як Мо розповідала, що колись Цитадель була серцем Острова, його перлиною. Кожен, хто цього потребував, міг знайти в стінах цього замку прихисток.  Це місто було сповнене сподівань та надій.

- Зараз у тебе є шанс відродити це місто, Миро. Виправити помилки, скоєні твоїм батьком.

Слухаючи Миру, Драган і сам ненароком згадав ту Цитадель, якою пам’ятав її ще будучи зовсім дитиною. Дівчина мала рацію, розповідаючи про те, що столиця імперії докорінно змінилася і від минулої Цитаделі не залишилося і сліду. Владлен доклав віх зусиль, щоб повністю знищити колись процвітаючі землі Острова, а разом з ними і цілі родини та поселення.

- Запам’ятай Миро, тепер ти законна правителька цих земель. І в твоїх силах змінити тут все. Ти можеш повернути Цитаделі і всьому Острову його минулу славу та велич.

Останні слова Драгана змусили дівчину задуматися. Невже і справді вона зможе? Невже цей сильний чоловік, вправний воїн та імператор так сильно в неї вірить, в той час, коли сама вона не дуже певна в своїх можливостях?

Після завершення вечері, Драган разом із Мирою піднялися на другий поверх.

- Цей вечір був просто чудовим. Дякую, що склала мені компанію. – Перш ніж залишити Миру на одинці та піднятися до кабінету, промовив чоловік.

- Надобраніч, моя імператрице.

Не відводячи очей від Мири, Драган припав губами до внутрішньої сторони її зап’ястку, лишаючи на ньому гарячий поцілунок. Після чого пішов геть, лишивши засоромлену та всю червону дівчину дивитися на сходи із широкого розплющеними очима.

Вже, стоячи біля дверей кімнати та прокручуючи в голові весь сьогоднішній день, Мира раптом збагнула, що в замку панувала така не властива йому тиша. Не було чутно музики, яку щовечора грали музиканти. Не долинали звуки сміху та стогонів жінок, що намагалися задовольнити потреби імператора та інших лордів. Дім, в якому дівчина жила стільки років, раптом спорожнів. Та найдивнішим було те, що ця тиша та порожнеча були до вподоби Мирі. «Нарешті це місце стане справжньою домівкою» - подумала дівчина та з посмішкою на вустах зайшла до кімнати.