Маркус Розенлунд - Погода, яка змінила світ

що ірландцям треба ганити себе за своє ж неефективне рільництво. Голод – це Божа кара за те, що ірландці не зробили як належне. Втручатись у праведні вироки Господа – справжнісінька безбожність.

По-третє, щодо римо-католицьких ірландців існували давні та глибоко вкорінені етнічні упередження. Британія XIX століття, від уряду та держслужбовців до звичайних людей, не зовсім сприймала ірландців за людей. Зазвичай сусідів уважали непідприємливими, грубими та нездатними подбати про себе.

Ті ж самі упередження чекали на ірландців у США, куди ті емігрували величезними юрбами. Консервативні американці XIX століття дивилися на ірландців із такою ж відразою, як і сучасні прихильники Трампа дивляться на мусульман і мексиканців. Таблоїди зображували ірландців як переносників хвороб, брудних, лінивих хуліганів, які розмножуються, мов щури. А що найгірше – ірландці католики, а значить, у змові з Ватиканом, що ставило під сумнів лояльність до них американців. Сьогодні деякі американці роблять такі ж висновки про поклони мусульман до Мекки.

Лідери громадської думки, як-от Александер Гамілтон та Джон Адамс, хотіли повністю закрити кордони від «чужої орди» ірландських мігрантів. Це стосувалося й ірландців-протестантів. Як наслідок, органи влади в Массачусетсі та Нью-Йорку депортували кількадесят тисяч бідних ірландців.

Такі упередження про тих, хто пережив картопляну чуму, глибоко засіли в американському суспільстві. Їх розвіють майбутні покоління американців ірландського походження: Генрі Форд, Волт Дісней, Джон Ф. Кеннеді, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Грейс Келлі, Гаррісон Форд, Том Круз і Курт Кобейн – і це лише деякі.

Великий голод залишив кривавий шрам в ірландській душі, ця національна травма вперто болить уже понад 150 років. Щодо potato famine XIX століття в Ірландії постійно точаться гострі дебати. Коли говорять про відповідальність Британії, часто лунають гіркі заяви, а вгору здіймаються стиснуті кулаки. Не рідко лунає слово genocide, масове вбивство.

У Фінляндії (та частинах Швеції) сильний голод панував у 1866–1868 роках. Це останній великий голод Нового часу в Європі, який заморив і, принісши пошесті, погубив від 150 000 до 200 000 фінів. А спричинили голод – знову – холод і неврожаї. На відміну від ситуації в Ірландії, обмаль фінів бодай раз чули про Великий голод 1860-х. Натомість фінський голод цікавив ірландських дослідників, приміром Ендрю Ньюбі. Він уважає, що Фінляндія подолала травму голоду, бо, бувши частково автономною у складі Російської імперії, воліла показати свою незалежність, стабільність і здатність приймати самостійні рішення.

За тієї пори у Фінляндії формується національна ідентичність, окрім того, нещодавно в обіг ввели власну валюту – фінську марку. Зупинятися на голоді або ж винити когось ззовні, наприклад російських можновладців, з якими хотіли мати якнайменше спільного, не було в інтересах Фінляндії. Тож, уважає Ньюбі, молоде й автономне Велике князівство Фінляндське рішуче розв’язує проблеми. Для пом’якшення голоду розпочинають кілька національних проєктів: копають канали, починається побудова мережі залізниці. Відтак голод швидко відійшов на другий план. У 1870 році Фінляндію вже замешкувало більше людей, ніж до голоду, а в Ірландії – як вже зазначалося – жило навіть менше осіб, ніж до Великого голоду 1840-х.

Проте в Ірландії, Фінляндії та Швеції спільним наслідком голодів є початок серйозних міграцій. Загалом 1,1 мільйона шведів і 350 000 фінів зібрали валізи й подалися до США. Ірландія ж – в іншій лізі: з держави до Америки виїхало 4,6 мільйона осіб. Хоч і вказати на єдину для всіх країн причину голоду неможливо, але у запуску міграційних потоків важливу роль відіграла погода.

Хоч і названі лихоліття були останніми найбільшими спалахами голоду в європейській історії, експерти здебільшого визнають одну річ: глобальне потепління підвищує ймовірність виникнення подібних трагедій у майбутньому. Деякі фахівці стверджують, що ірландську картопляну чуму можна вважати таким собі попередженням того, що станеться, якщо потепління принесе різних паразитів і хвороби рослин північніше. А історія нам показує: коли це станеться – люди на місці не сидітимуть.

Я задумуюся: картопля витягла Європу із замкненого кола голоду, чи зможе рослина це повторити? У наш час. Картопля, вуглеводна бомба для організмів середнього класу («картоплю до замовлення не бажаєте?»), яку трендові дієтологи й ентузіасти LCHF[32] зазвичай ненавидять.

Одне ясно точно: у майбутньому людство потребуватиме нової чудо-бульби. Щороку наша планета втрачає приблизно дванадцять мільйонів гектарів полів через ерозію та опустелювання. За підрахунками, за лише останні сорок років так зникла ціла третина світової сільськогосподарської землі. Безперервна оранка та важкі добрива механізованого рільництва сучасності не на жарт виснажили поля. Якщо Землю й далі замешкуватиме сім, а скоро й вісім, дев’ять, мільярдів осіб, то рано чи пізно почнуться злидні. Чи врятує картопля людство ще раз?

Коли поглянути на батьківщину картоплі, Перу, то перспективи видаються туманними. Що тепліше стає, то вище на схилах Анд селяни змушені вирощувати картоплю. А картопля не дуже любить тепло. Тому вчені гарують понаднормово для виведення нових сортів, що ліпше за сучасні переносять тепло та сухість. У Нідерландах, наприклад, нині працюють над виведенням сорту, який можна поливати солоною водою. Така картопля стане в пригоді, коли майже по всій планеті рівні морів підіймуться, зробивши поля солоними.

Чи, може, цього разу за чудом стоятиме інша рослина? Хорошим кандидатом може бути генетично модифікований рис. Китайським ученим вдалося виростити модифікований рис у пустелі в Дубаї, поливаючи рослину солоною водою. Отже, поливаючи пустельний ґрунт солоною водою, в найкращому випадку з одного гектара можна зібрати 7,5 тонни рису, який витримує майже 50-градусну дубайську спеку. Це хороший знак для азійців, які в майбутньому воліють дотримуватися традиційної рисової дієти. Як відомо, для вирощування рису потрібно чимало води.

Проте у наші дні з ростом прибутків азійці, схоже, перестають їсти спраглий рис. Натомість вони споживають, наприклад, свіжі овочі, кіноа та пшоно, культуру, яка потребує значно менше води, ніж рис. Лідером уважається Тайвань, там споживання рису впало на приблизно 70 відсотків від кінця 1960-х. Проте, згідно з підрахунками Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, у Японії, Південній Кореї та Китаї також спостерігається така тенденція.

Однак не варто списувати з рахунків стару-добру культуру – пшеницю. У серпні 2018 року з’явилася новина, що міжнародній команді вчених після тринадцяти років роботи вдалося, нарешті, розшифрувати геном пшениці.

Нині вченим відомо про 108 000 генів пшениці (людина має «лише» 24 000 генів у ДНК). Це напрочуд важлива новина, ці знання полегшують та пришвидшують модифікування пшениці, додаючи до того ж небаченої раніше точності. Вчені, зважаючи на майбутні кліматичні умови, можуть вивести новий, стійкіший проти посух, спеки та хвороб сорт пшениці. Також існує можливість адаптувати сорти пшениці під людей із целіакією[33].

Було б, звісно, добре, якби пшениця, чия уразливість і примхливість у вирощуванні спричинила голоди в Європі впродовж Малого льодовикового періоду, стала б героєм у