Майкл МакКланг - Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг

Які умови необхідно виконати, магу?

-- Король-Чарівник знався на своїй роботі. Він знав, щоб перемогти бога, потрібно більше сили, ніж було навіть в нього. Він взяв це до уваги, коли почав готувати твою згубу.

-- Та-Аготе, це твоя власна сила живить і посилює ворожу зброю. Ти звернув увагу на свій ослаблений стан?

Так.

-- Прут висмоктує з тебе силу і використовує її проти тебе. Чим більше ти з ним борешся, тим більше сили ти йому віддаєш. Дійсно спритно.

В залі запанувала тиша. Якщо я правильно зрозуміла слова Хольгрена, то я не бачила, як можна звільнити Та-Агота. Проте я вірила, що Хольгрен щось придумає. Якщо ні, то нам гаплик.

-- Що можна зробити? – запитала я. Хольгрен глянув на мене, тоді перевів погляд на бога.

-- В мене тільки одне рішення, воно непевне і не з легких.

Говори.

-- Щоб врятувати, нам доведеться вбити тебе, -- сказав він.

Що це за дурня? Мене неможливо вбити. Ти що, нічого не розумієш?

-- В цій справі я розумію значно більше за тебе. Прут живиться твоєю енергією. Потрібно перекрити потік енергії від тебе до прута, або принаймні призупинити, перш ніж я спробую нав‘язати йому свою волю. Потужна травма, така як відтинання голови, повинна спрацювати.

Ти очікуєш, що я дозволю тобі відрубати мені голову? Це що, жарт такий?

-- Я впевнена – він це серйозно, -- сказала я Та-Аготу. – У Хольгрена немає почуття гумору.

-- Принаймні зараз, точно.

Це божевілля.

-- Як би там не було. Хотів би я, щоб існував інший спосіб. Але його немає, принаймні я не можу придумати нічого іншого, -- Хольгрен розвів руки й знизав плечима.

-- Коли він буде без голови, як ти збираєшся зламати прут? – Я не думала, що лопата і кайло нам стануть в пригоді. А це всі інструменти, які в нас були.

-- Я скористаюся Мистецтвом. Для того, щоб знищити його потрібно прорватися крізь плутанину команд, які заповнюють прут, і зламати його фізичну реальність. Як тільки мені це вдасться, вистачить одного удару.

-- Впевнений, що справишся?

Він хмуро глянув на мене.

-- Є тільки один спосіб довідатися. З додатковою силою, доступною мені через хордун, це принаймні можливо. Я зроблю все, що в моїх силах.

Зроби більше, ніж в твоїх силах, магу-недоучко. Відрубати мені голову другий раз я тобі не дозволю.

-- Не думаю, що зазнаю невдачі, Та-Аготе. Невдача – це вирок нам усім. Але успіху я теж не можу гарантувати. Така реальність ситуації. Звикай до цього.

Я рушила до сходів.

-- Піду принесу меч з табору Герцога. Ви двоє постарайтеся не сваритися, поки мене не буде. Подобається це нам чи ні, ми потребуємо одне одного.

Я потратила цілу вічність, щоб знайти меч у снігу.

Біля самих воріт десяток озброєних людей зустріли свою долю від рук і рота Атагос. Більшість з них навіть не встигли витягнути мечі. Вони висіли в них на поясі, цілковито непридатні, в кількох сантиметрах від рук, що слухалися Атагос, а не їхніх власників. Що за смерть.

Знайти меч на відносно малій площі, повинно було бути простою справою, але сніг перетворив це в нестерпне завдання, що дратувало мене.

Нарешті я наткнулася на руків‘я меча, після щонайменше пів години пошуків навпомацки в снігу, мої руки заціпеніли від холоду. Я підняла свою знахідку і насилу відділила пояс з мечем від кольчуги, до якої він був прикріплений.

Коли мені нарешті це вдалося, я незграбно притиснула меч в піхвах руками до грудей, і заховала задубілі долоні під пахвами.

Я пробиралася крізь бурю до Табернакля так швидко, як могла. Я не думала, що Атагос блукала десь поблизу, особливо після того, як вона себе повела, коли я розповіла їй про намисто, але навіщо ризикувати? Вона була хворою на всю голову.

Але якою божевільною вона не була, я була абсолютно впевнена, що її головною метою в цьому житті було якомога далі втекти від брата. Було між ними щось, чого я не розуміла, більше ніж одержимість Та-Агота своєю сестрою-дружиною, більше ніж бажання Атагос скривдити його. В мене було таке відчуття, що я дивлюся на пазл, в якому бракує невідома кількість фрагментів. Все вказувало на те, що Атагос хоче позбутися брата, проте перш ніж піти, вона наказала мені звільнити його.

От тільки вона цілковито втратила глузд і була здатна на все, що завгодно. Навіть бродити навколо Табернакля, в очікуванні, коли зможе поласувати мною.

Я з огидою похитала головою. Годі логіці ганяти за своїм хвостом, сказала я собі. Займися насушними справами.

Я розслабилася тільки коли зайшла всередину, і то не занадто. Та-Агот мене не дуже заспокоював.

В храмі панувала напружена тиша. Та-Агот лежав нерухомо, з закритими очима. Я не могла навіть припустити, про що він думав. Те, що йому відрубають голову, може й не вб‘є його, але все одно буде страшно боляче.

Щодо Хольгрена, то він сидів навприсядки в залитому кров‘ю кутку, лікті на колінах, великі пальці стискали перенісся. Не знаю, чим він там займався, але волосся в мене на потилиці намагалося вилізти зі шкіри.

-- Що ж, -- сказала я голосніше, ніж мала намір. – Ми готові?

Рубай акуратно, злодійко. Якщо зможеш, то за одним ударом. Я не дозволю тобі шинкувати мене.

-- Зроблю все, що зможу. Хольгрене, ти готовий?

-- Наскільки це можливо, -- він встав і підійшов до Та-Агота. – Шкода, що…

-- … в тебе немає доступу