Іван Антонович Єфремов - Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов

день з мжичкою, і навчання відбувалося в приміщеннях, а не на лужку під деревами, як завжди.

Веда Конг, відчувши себе дівчинкоюшколяркою, скрадалась і підслухувала біля входів, зроблених, як у більшості шкіл, без дверей, з виступами стін, що, наче куліси, заходили одна за одну. Настрій Веди передався й Евді Наль. Жінки обережно заглядали в класи, намагаючись відшукати дочку Евди і лишитися непоміченими.

У першій кімнаті вони побачили накреслений на всю стіну синьою крейдою вектор, оточений спіраллю, яка розгорталася вздовж нього. Дві частини спіралі були оточені поперечними еліпсами з вписаною в них системою прямокутних координат.

– Біполярна математика! – з жартівливим жахом вигукнула Веда.

– Тут щось більше, – заперечила Евда. – Почекаємо хвилинку.

– Тепер, ознайомившись із тіньовими функціями кохлеарного, тобто спірального поступального руху, які виникають по вектору, – пояснював літній викладач з запалими палаючими очима, – ми підходимо до поняття «репагулярне числення». Назва числення – від стародавнього латинського слова, що означає «перешкода, перепона», точніше, перехід однієї якості в іншу, взятий у двосторонньому аспекті. – Викладач показав на широкий еліпс упоперек спіралі. – Іншими словами, математичне дослідження взаємоперехідних явищ.

Веда Конг сховалася за виступом, потягнувши подругу за руку.

– Це нове! З тієї галузі, про яку говорив наш Рен Боз на морському березі.

– Школа завжди дає учням найновіше, весь час відкидаючи старе. Якщо нове покоління повторюватиме застарілі поняття, то як ми забезпечимо швидке просування вперед? І без того, щоб передати естафету знання дітям, витрачається надзвичайно багато часу. Десятки років минуть, поки дитина стане повноцінно освіченою, здатною на звершення великих справ. Оця пульсація поколінь, де крок уперед і дев’ять десятих назад – назад, поки підростає і навчається зміна, – найважчий для людини біологічний закон смерті й відродження. Чимало з того, що ми вчили з математики, фізики та біології, застаріло. Інша справа – ваша історія: ця наука старіє повільніше, бо сама дуже стара.

Вони заглянули в іншу кімнату. Викладачка, яка стояла спиною до них, і захоплені лекцією школярі нічого не помітили. Тут були високі на зріст юнаки й дівчата по сімнадцять років. Їхні рожеві щоки свідчили, що вони дуже зацікавились уроком.

– Ми, людство, пройшли через величезні випробування, – голос вчительки задзвенів схвильовано. – І досі головне в шкільній історії – вивчення історичних помилок людства та їхніх наслідків. Ми пройшли через непосильне ускладнення життя й предметів побуту, щоб досягти найбільшого спрощення в усьому. Ускладнення побуту приводило до спрощення духовної культури. Не повинно бути ніяких зайвих речей, що зв’язували б людину. Адже переживання й сприймання людини значно тонші й складніші у простому житті. Все, що стосується обслуговування повсякденного життя, так само обмірковується найкращими умами, як і найважливіші проблеми науки. Ми наслідували спільний шлях еволюції тваринного світу, спрямований на звільнення уваги через автоматизацію рухів, розвиток рефлексів у роботі нервової системи організму. Автоматизація виробничих сил суспільства створила аналогічну рефлекторну систему управління в економічному виробництві і дала можливість багатьом людям займатися тим, що є основною справою людини, – науковими дослідженнями. Ми відвоювали в природи великий дослідницький мозок, хоча спочатку він був призначений тільки для відшукування продуктів харчування та дослідження їх якості.

– Добре! – прошепотіла Евда Наль і тут побачила дочку.

Дівчина, ні про ще не догадуючись, замріяно дивилася на хвилясту поверхню шибки, яка не давала можливості бачити щонебудь поза класом.

Зацікавлена Веда Конг порівнювала її з матір’ю. Таке ж пряме довге чорне волосся, проплетене у дочки блакитною ниткою, і такий же вужчий донизу овал обличчя, в якому було щось дитяче від надто широкого чола та випнутих під скронями вилиць. Білосніжна кофточка із штучної шерсті відтіняла темнувату блідість її шкіри й різку чорноту очей, брів та вій. Червоні коралі гармоніювали з безумовно оригінальною вродою цієї дівчини.

На дочці Евди були такі самі широкі, короткі, до колін, штани, як і в усіх у класі, але вони відрізнялися червоною торочкою, вшитою в бокові шви.

– Індійська прикраса, – шепнула Евда Наль на запитальну посмішку подруги.

Евда і Веда ледве встигли відступити в коридор, як учителька вийшла з класу. Вслід їй кинулося кілька учнів, серед них і дочка Евди. Дівчина завмерла, побачивши матір – свою гордість і повсякчасний приклад для наслідування. Евда не знала, що в школі був гурток її шанувальників, які вирішили йти в життя тим же шляхом, що й славнозвісна Евда Наль.

– Мамо! – прошепотіла дівчина і, кинувши сором’язливий погляд на супутницю матері, пригорнулася до Евди.

Вчителька зупинилась і підійшла ближче.

– Я повинна повідомити шкільну раду, – сказала вона, не звертаючи уваги на протестуючий жест Евди Наль. – Ми скористаємося з вашого приїзду.

– Краще використовуйте ось кого, – Евда відрекомендувала Веду Конг.

Учителька історії зашарілась і стала зовсім юною.

– Чудово! – вона намагалася зберегти діловий тон. – Школа напередодні випуску старших груп. Життєве напутнє слово Евди Наль у поєднанні з оглядом стародавніх культур і рас, яке зробила Веда Конг, велика удача для нашої молоді! Правда ж, Реа?

Дочка Евди заплескала в долоні. Вчителька попрямувала до службових приміщень.

– Реа, ти пропустиш урок праці, і ми погуляємо в саду? – запропонувала Евда дочці. – Я не встигну відвідати тебе ще раз до вибору тобою подвигів. Минулого разу ми остаточно не вирішили…

Реа мовчки взяла матір за руку. Навчання в кожному циклі школи чергувалося з уроками праці. Тепер був один з найулюбленіших уроків Реі – шліфування оптичних скелець, але що могло бути цікавіше й важливіше за приїзд її матері?

Веда пішла до маленької астрономічної обсерваторії, що виднілася в далечині, лишивши матір і дочку на самоті. Реа, подитячому припавши до дужої материної руки, йшла поруч, зосереджено думаючи.

– Де твій маленький Кай? – спитала Евда, і дівчина помітно засумувала.

Кай був її учнем. Старші школярі навідувалися до розташованих недалеко шкіл першого або другого циклу і стежили за навчанням та вихованням обраних підопічних.

– Кай перейшов до другого циклу і поїхав далеко звідси. Мені так жаль… Навіщо нас переводять з одного місця на інше через кожні чотири роки, від циклу до циклу?

– Ти ж знаєш, що психіка стомлюється і тупішає від одноманітності вражень.

– Я тільки не розумію, чому перший з чотирьох трирічних циклів має назву нульового – адже в ньому теж відбувається дуже важливий процес виховання і навчання малюків від року до чотирьох.

– Давня й невдала назва. Але ми уникаємо змінювати встановлені вже терміни без крайньої на те потреби. Це завжди викликає непотрібне витрачання людської енергії. Всі без винятку повинні оберігати людство від цього.

– Але ж поділ циклів – вони