Олексій Миколайович Толстой - Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна

володіє вугіллям і сіллю, той володіє світом. Німці полізли у війну чотирнадцятого року тільки через те, що дев’ять десятих хімічних заводів усього світу належали Німеччині. Німці розуміли таємницю вугілля і солі: вони були єдиною культурною нацією на той час. Однак вони не розрахували, що ми, американці, за дев’ять місяців зможемо збудувати Еджвудський арсенал.[22] Німці відкрили нам очі, ми зрозуміли, куди треба вкладати гроші, і тепер світом будемо володіти ми, а не вони, бо гроші після війни — у нас і хімія — у нас. Ми перетворимо передусім Німеччину, а за нею й інші країни, які вміють працювати (ті, що не вміють, вимруть природним порядком, у цьому ми їм допоможемо), перетворимо на одну могутню фабрику… Американський прапор опереже землю, як бонбоньєрку, по екватору і від полюса до полюса…

— Роллінг, — перехопила Зоя, — ви самі накликаєте біду… Адже вони тоді стануть комуністами… Прийде день, коли вони скажуть, що ви їм більше не потрібні, що вони бажають працювати для себе… Ох, я вже зазнала цього жаху… Вони відмовляться повернути вам ваші мільярди…

— Тоді, моя крихітко, я затоплю Європу гірчичним газом.

— Роллінг, буде пізно! — Зоя стиснула руками коліно, нахилилася вперед. — Роллінг, повірте мені, я ніколи не радила вам поганого… Я спитала вас: чи являють небезпеку для вибуху хімічні заводи?.. В руках робітників, революціонерів, комуністів, в руках наших ворогів — я це знаю — опиниться зброя дивовижної сили… Вони зможуть на відстані висаджувати у повітря хімічні заводи, порохові погреби, спалювати ескадрильї аеропланів, нищити запаси газів, — усе, що може вибухати і горіти.

Роллінг зняв ноги з лавочки, червонуваті повіки його кліпнули, якийсь час він пильно дивився на молоду жінку.

— Як я розумію, ви натякаєте знову на…

— Так, Роллінг, так, на апарат інженера Гаріна… Все, що про нього писали, поминуло вашу увагу… Але ж я знаю, наскільки це серйозно… Семенов приніс мені дивну річ. Він одержав її з Росії…

Зоя подзвонила. Увійшов лакей. Вона звеліла, і він приніс невеликий сосновий ящик, в ньому лежав шматок сталевої смужки товщиною півдюйма. Зоя вийняла шматок сталі і піднесла до світла каміна. У товщі сталі було прорізано наскрізь якимсь тонким знаряддям стьожки, завитки і навскоси, ніби пером-скорописом, було написано: «Проба сили… проба… Гарін». Шматочки металу всередині деяких літер випали. Роллінг довго розглядав смужку.

— Це схоже на «пробу пера», — мовив він неголосно, — нібито писали голкою по м’якому тісту.

— Це зроблено під час випробування моделі апарата Гаріна на відстані тридцяти кроків, — сказала Зоя. — Семенов запевняє, що Гарін сподівається збудувати апарат, котрий легко, як масло, може розрізати дредноут на відстані двадцяти кабельтових… Даруйте, Роллінг, але я наполягаю — ви повинні захопити цей страшний апарат.

Роллінг недарма пройшов в Америці школу життя. До останньої клітинки він був натренований для боротьби.

Тренування, як відомо, точно розподіляє зусилля між м’язами і викликає в них найбільш можливе напруження. Отак у Роллінга, коли він ставав до боротьби, спершу починала працювати фантазія, — вона кидалась у незаймані нетрі справи і там відкривала що-небудь, варте уваги. Стоп. Праця фантазії кінчилася. Починав діяти здоровий глузд — оцінював, порівнював, зважував, робив доповідь: корисно.

Стоп. Починав діяти практичний розум — лічив, ураховував, підбивав баланс: актив. Стоп. Починала діяти воля міцності молібденової сталі[23] — страшенна воля Роллінга, і він, як буйвол з виряченими очима, ломився до мети і досягав її, чого б це йому та іншим не коштувало.

Приблизно такий самий процес відбувся і сьогодні. Роллінг осягнув зором нетрі незвіданого, здоровий глузд мовив: Зоя має рацію. Практичний розум підбив баланс: найвигідніше — креслення і апарат викрасти, Гаріна ліквідувати. Крапка. Долю Гаріна вирішено, кредит відкрито, у справу вступила воля.

Роллінг підвівся з крісла, став спиною до вогню каміна і сказав, випинаючи щелепу:

— Завтра я жду Семенова на бульварі Мальзерб.

19

Після цього вечора минуло сім тижнів. Двійника Гаріна вбили на Крестовському острові. Семенов прийшов на бульвар Мальзерб без креслень і апарата. Роллінг мало не пробив йому голову чорнильницею. Гаріна або його двійника бачили вчора в Парижі.

Наступного дня, як завжди, перед першою годиною дня Зоя заїхала на бульвар Мальзерб. Роллінг сів поруч неї в закритий лімузин, сперся підборіддям на палицю і мовив крізь зуби:

— Гарін у Парижі.

Зоя відсахнулася на подушки. Роллінг невесело подивився на неї.

— Семенову давно треба було відрубати голову на гільйотині, він нехлюй, дешевий убивця, нахаба і дурень, — сказав Роллінг. — Я звірився на нього і опинився в смішному становищі. Треба гадати, що тут він втягне мене в кепську історію…

Роллінг переповів Зої всю розмову з Семеновим. Історія з двійником особливо непокоїла Роллінга. Він розумів, що суперник спритний. Гарін або знав про можливий замах, або передбачав, що замаху все одно не уникнути, і заплутав сліди, підсунувши схожу на себе людину. Все це було дуже незрозуміло. Та найнезрозуміліше було — на якого біса йому знадобилося їхати в Париж?

Лімузин просувався серед сили-силенної автомобілів Єлісейськими Полями. День був теплий, паркий, у легенькій ніжно-блакитній імлі мріли крилаті коні та скляна баня Великого Салону, напівкруглі дахи високих будинків, маркізи[24] над вікнами, розкішні шатра каштанів.

В автомобілях сиділи — хто розвалився, хто задер ногу на коліно, хто смоктав набалдашник — переважно швидкозбагатілі коротенькі молодчики у весняних капелюхах, у веселеньких краватках. Вони везли снідати в Булонський Ліс прегарненьких дівчат, яких для розваги іноземців гостинно надавав