Лариса Підгірна - Печатка Святої Маргарити

Тут сльозами уже не допоможеш. Робитимемо усе, що зможемо. Але можемо ми поки що направду не так багато. То дуже добре, що ти до Мальцева домробітницею влаштувалася. Буду мати справу тільки із тобою. Більше ні з ким. Ти теж повинна мати дві-три людини, на яких можеш покластися.

— Маю. То надійні люди. Жоден советам не продався.

— Якщо так, то будемо з-за Збруча доправляти сюди листівки та газети. Усе, що треба. Зрештою, у Кам’янці немає більш надійного сховку, ніж хата уповноваженого ДПУ — проказав до неї. «І морг», — додав подумки про себе. — Ти молодчина, Маруню!

Вона витерла сльози, подивилася на Марка вже веселіше.

— Як пані Ганна? Як Ваш батько? Як вони там, у тій Франції?

— Наче добре. Тримаються. Сумують, звісно, за Кам’янцем, — відповів Швед. — Бачив їх років зо два тому. Якби було щось погано, дали б мені знати… значить, усе добре. Ну, гаразд, Маруню, заспокойся. Іди, іди… І я теж справами займуся, бо мені до обіду треба усе завершити. Тримай язик за зубами, чуєш?

Вона мовчки кивнула.

Поки голився та вмивався, принесла йому напрасований одяг, зварила кави, подала на сніданок яєчню з салом і цибулею та канапки.

Упіймав себе на думці, що снідає, як батько. Таку ж яєчню із салом та цибулею і татові мати готувала вранці.

«Отже… — розмірковував, поки снідав, — Кренцель і Марунька — вже двоє. Це добре. Правда, якщо Кренцель сам по собі, то щодо Маруньки, є певні ризики». Ні, Маруньці він довіряв. Але хто знає, з якого боку можуть підійти до тих людей, про яких вона каже. Та й із Мальцевим треба триматися насторожі.

— Він тебе не ображає? Не чіпляється?

Марунька стенула плечима.

— Поки до такого не доходило. Так… іноді руки простягає, але я вивертаюся. А він, на щастя, часу ніколи не має багато. Та й на вечір я додому йду…

— Сама? На Гуменці?

— Ні, чоловік мене зустрічає. А іноді, як сьогодні, ночую тут. Наплачуся за усіма вами…

— Плакати не смій. Ми усі поки що, дякувати Богу, живі, — проказав Марко суворо. — Маєш і ти триматися. Он, сама кажеш — заміж вийшла… І діточки є?

— Ні, Бог ще не дав.

— Тако, Маруню… — Марко відставив убік філіжанку. — Якщо все буде добре, розіграємо тут гарну гру, як по нотах. Тільки поки що нікому ні єдиного слова. Навіть твоїм отим вірним людям. Чула мене? Маю думки.

— Мовчатиму! — пообіцяла Марунька. — Мовчатиму, ні слова нікому не скажу.

* * *

Совершенно секретно

Каменец-Подольский

Иностранное отделение Контр-Разведывательного Отдела ГПУ УССР,

Специальному Уполномоченому

ОГПУ СССР тов. Мальцеву И.Н.

Об агенте Клевере

(тов. Валериане Клеверове)

Валериан Клеверов, бывший офицер царской армии в чине штабс-капитана.

За воинскую доблесть был награжден орденами: Св. Владимира IV степени и орденом Св. Георгия IV степени, что характеризует его как человека решительного, смелого и находчивого.

При дальнейшем сотрудничестве получил псевдоним Клевер.

Был завербован мною в Париже 8 ноября 1920 года.

В Париже тов. Клеверов находился в крайне бедственном положении (в нервном расстройстве, без каких либо средств, практически спивался).

В качестве решающего аргумента для вербовки я использовал водку и воззвание А. А. Брусилова к белогвардейским офицерам А. И. Деникина перейти на сторону советской власти, а также предложил ему возможность восстановить свою честь офицера на службе Советской России в борьбе с иностранными интервентами. Дав свое согласие сотрудничать с советской контрразведкой, тов. В. Клеверов решительно покончил с пьянками, проникся советскими идеями. Уже через месяц он показал себя положительно при выполнении моих поручений в Константинополе.

В Константинополе имеет собственных информаторов, имена которых мне не известны. Информацию тов. Клеверов получает от них исправно, проявляет изобретательность и находчивость при решении поставленных задач. В работе вполне самостоятелен, ответственен и аккуратен.

В совершенстве владеет французским, английским, польським, немецким языками. По прибытии в Константинополь начал изучать турецкий.

Среди эмигрировавшего белогвардейского движения имеет некоторых знакомых, связи которых можно использовать для дальнейшей работы заграницей.

Отвечая на запрос Уполномоченного ОДПУ СССР И. Н. Мальцева касательно моего мнения, могу с уверенностью сказать, что тов. Клеверов для работы в качестве уполномоченного ИНО ГПУ УССР для закордонной работы, в частности для работы в Польше по украинским «национальным группировкам» вполне пригоден.

Рекомендую тов. Клеверова и далее использовать в данном направлении как квалифицированного и ответственного сотрудника, не привлекая к официальной работе в советской дипломатической миссии или других официальных ведомствах.

Пантелеймон Баюрный

Коротка біографія агента, анкета й характеристики від Баюрного говорили самі за себе… Як вчасно він помітив цього Валеріана!

Іван Мальцев відклав убік донесення, взявся за інший документ.

Перечитав, замислився. Сьогодні треба буде із ним побалакати. По-серйозному. Тільки не тут, а вдома, під час обіду.

Тут, крий Боже, ще почує хто.

У пошуках того скарбу у Тарноруді йому конче буде потрібна надійна людина не зі своїх, не з місцевих; така людина, якій можна довіряти, на яку можна буде покластися, пообіцяти… нехай навіть половину усього знайденого скарбу! Такого, як Клєвєров, він і шукав: грамотного, вправного, освіченого! Та попри все, десь глибоко в душі зламаного, розчавленого, ображеного на своїх, а тому вдячного і слухняного.

«Його найбільший страх, — писав Баюрний у своїх раніших донесеннях, — знову опинитися без засобів до існування, бідувати».

А ось іще один аркуш, так би мовити,