Стівен Кінг - Історія Лізі

Якщо вірити докторові Олбернісу (цю інформацію Лізі дістала по телефону у відповідь на свої багатозначні «Угу» або «Невже й справді?», або «Ви знаєте, я зовсім про це забула»), Скот сказав йому на тому їхньому обіді про його переконаність у тому, що Аменда Дебушер увійшла в набагато більший розрив із реальністю, може, навіть у постійний, і після того, як він прочитав їхні проспекти та здійснив екскурсію по закладу в супроводі доброго доктора, він дійшов висновку, що Ґрінлон буде для неї найзручнішим місцем перебування, якщо знову дійде до ускладнень. Скот попросив доктора Олберніса дати йому обіцянку, що він знайде місце у своєму закладі для його своячки, коли і якщо виникне така потреба, — в обмін на обід у його товаристві та п’ять романів із дарчими написами, — і цей факт анітрохи не здивував Лізі. Він ніяк не міг здивувати її після тих років, протягом яких вона мала змогу спостерігати, скільки щастя приносить певним людям їхня, нехай навіть суто позірна дружба зі знаменитостями.

Вона потяглася до радіо, прагнучи послухати якусь приємну й гучну музику кантрі (це була ще одна погана звичка, якої Скот навчив її в останні роки свого життя і якої вона досі не могла позбутися), потім подивилася на Дарлу й побачила, що Дарла заснула, прихиливши голову до шибки вікна. Отже, тепер не час ані для Шутер Дженнінґс,[26] ані для Біґ & Річ.[27]

8

Доктору Олбернісові хотілося більше поговорити про свій обід із великим Скотом Лендоном, і Лізі вирішила надати йому таку можливість, тож вона не зважала на ті знаки, які Дарла подавала їй за допомогою рук і які здебільшого означали Ти не могла б попросити, щоб він поквапився?

Лізі могла б, але вона побоювалася, що в такий спосіб може завдати шкоди їхній справі. Крім того, їй було цікаво. Можна навіть сказати, їй було дуже цікаво. Чого ж їй хотілося? Їй хотілося довідатися якомога більше про Скота. У якомусь розумінні, доктор Олберніс був для неї тим самим, чим були ті давні спогади, що їх ховала в собі книжкова змія в кабінеті Скота. Вона не знала, чи спогади Олберніса у своїй сукупності становили один із «етапів була» — вона сподівалася, що ні, — проте, безперечно, вони завдавали їй не дуже гострого, але цілком реального болю. Чи саме це почуття залишилося в ній від горя після двох років? Цей важкий і ніби збляклий смуток?

Спочатку Скот сконтактувався з Олбернісом по телефону. Чи йому було відомо наперед, що доктор був шанувальником великих-великих пихатих дірок на людині, чи це був просто збіг? Лізі не вірила в те, що то був збіг, їй здавалося, то був би надто великий, а тому малоймовірний збіг, але якщо Скот про це знав, то звідки він про це знав? Вона не наважувалася поставити докторові таке запитання, щоб не урвати потік його ностальгічних спогадів, і, мабуть, так воно було ліпше, бо, зрештою, яка різниця? У кожному разі, Олберніс був дуже втішений (або, як іноді кажуть, радісно спантеличений), коли зрозумів, що йому особисто телефонує така знаменитість, і більш ніж охоче прийняв його запрошення на обід та пообіцяв зробити все від нього залежне для його своячки. Чи Скот не стане заперечувати, запитав доктор Олберніс, якщо він принесе кілька своїх улюблених романів його авторства, щоб той поставив на них свій дарчий підпис? Звичайно, не заперечуватиме, відповів йому Скот, він зробить це з великою приємністю.

Олберніс приніс свої улюблені романи авторства Лендона, Скот — історію хвороби Аменди. Це примусило Лізі, яка тепер перебувала не далі як за милю від Амендиного будиночка Кейп-Код, поставити перед собою ще одне запитання: як Скот зумів здобути ці папери? Невже він причарував Аменду й умовив, щоб вона віддала їх йому? Чи, може, він причарував Джейн Вітлоу, її психіатра в намисті? Чи їх обох? Лізі знала, що це можливо. Спроможність Скота причаровувати людей не була універсальною — Драпаел, спечений на південному сонці паскудник, був одним із винятків, — але вона поширювалася на багато людей. Безперечно, Аменда не була цілком байдужа до його чарів, хоч Лізі не сумнівалася в тому, що її сестра ніколи повністю не довіряла Скотові (Менда прочитала всі його книжки, навіть «Порожніх демонів»… після чого, як сама їй розповіла, вона протягом цілого тижня спала з увімкненим уночі світлом). Щодо Джейн Вітлоу, то Лізі не мала найменшого уявлення про її можливу реакцію.

Як пощастило Скотові роздобути історію хвороби Аменди, могло стати ще одним із тих пунктів, щодо яких Лізі ніколи не зможе задовольнити свою цікавість. Зрештою, хіба їй не досить знати, що він таки її роздобув і що доктор Олберніс охоче її переглянув і погодився з думкою Скота про те, що Аменда в майбутньому зможе завдати своїм родичам ще чимало клопоту. А в один із моментів їхньої розмови (мабуть, задовго до того, як вони закінчили свій десерт) Олберніс пообіцяв своєму улюбленому письменникові, якщо Аменда знову провалиться у свій транс, то він знайде місце для міс Дебушер у Ґрінлоні.

— Це так чудово, що ви готові виконати свою обіцянку, — сказала йому тоді Лізі з почуттям щирої вдячності, й тепер — уже вдруге за сьогодні під’їжджаючи до будинку Аменди — вона замислилася над тим, у яку мить їхньої розмови доктор запитав у Скота, як він зумів дійти своїх висновків. Сталося це рано чи пізно? За першою чаркою чи за кавою?

— Прокинься, Дарло, люба, — сказала вона, вимикаючи мотор. — Ми приїхали.

Дарла стрепенулася, подивилася на Амендин будинок і сказала:

— Тьху, чорт!

Лізі засміялася. Вона не змогла втриматися від сміху.

9

Спакувати речі Менди виявилося нелегким завданням для обох. Вони знайшли її валізи в затишній комірчині на третьому поверсі, яка правила для неї за мансарду. То були самсонітові валізи, обчовгані й досі позначені наліпками MІA,[28] які залишилися на них після її подорожі у Флориду, куди вона літала, щоб побачитися з Джодотою… Коли це було? Сім років тому?

«Ні, — подумала Лізі. — Десять». Вона подивилася на валізи зі смутком у погляді, потім узяла більшу з двох.

— Можливо, нам слід узяти обидві, — сказала Дарла із сумнівом у голосі й витерла собі обличчя. — Ох, тут і жарко!

— Візьмімо лиш одну, більшу, — промовила Лізі. Вона мало не додала, що навряд чи Аменді цього року знадобиться