Стівен Кінг - Доктор Сон

мого капелюха, — Роза постукала по своєму циліндру для переконливості. — Її батьки, мабуть, і не знають, що вона за таке чи на що вона здатна. А якщо навіть і знають, вони, либонь, з усіх бісових сил мінімізують це у своїй уяві, щоби самим не доводилося думати про це надто багато.

— Або вони покажуть її психіатру і той почне годувати її пігулками, — додав Крук. — Які її приглушать, і тоді її буде важче знайти.

Роза усміхнулась:

— Якщо я правильно зрозуміла, а я цілком упевнена, що так воно й є, то давати їй «Паксіл»[181] — це все одно, що накинути целофан на військовий прожектор.

— Ну, якщо ти так кажеш. Ти бос.

— Саме так, медовий мій. — Цього разу, замість поплескати його по стегну, вона стиснула йому яєчка. — Омаха цієї ночі?

— Готель «Ла Квінта Інн». Я зарезервував весь дальній кінець першого поверху.

— Добре. Маю план погасати на тобі, як на американських гірках.

— Побачимо ще, хто на кому гасатиме, — сказав Крук. Він почувався гарячим після хлопчика Тревора. Так само й Роза. Так само всі вони. Він знову увімкнув радіо. Там «Кросс Кенедіан Реґвід»[182] співали про хлопців з Оклахоми, які геть неправильно скручують собі косяки.

Правдиві котилися на захід.

3

Були легкі спонсори в АА, і були важкі спонсори в АА, а ще були такі, як Кейсі Кінгслі, який терпів нуль лайна від своїх «молодиків». На самому початку їхніх стосунків Кейсі дав Дену настанову відбути «дев’яносто з дев’яноста» і щоранку йому телефонувати о сьомій годині. Коли Ден відбув дев’яносто щоденних зборів поспіль, йому було дозволено перестати дзвонити вранці. Відтоді вони тричі на тиждень зустрічалися за кавою в «Сонячному» кафе.

Одного липневого дня 2011 року Кейсі вже сидів за столиком кафе, коли туди прийшов Ден, і хоча Кейсі поки ще не досяг пенсійного віку, на око Дена його непохитний спонсор АА (і перший роботодавець у Нью-Гемпширі) дуже постарішав. Більша частина волосся вже зникла з його голови, і ходив він помітно накульгуючи. Йому потрібно було протезувати кульшовий суглоб, але він постійно це відкладав.

Ден промовив «привіт», сів і склав руки, чекаючи на те, що Кейсі називав «Катехізисом».

— Ти тверезий сьогодні, Денно?

— Так.

— Як трапилося це чудо витримки?

Він процитував:

— Завдяки програмі Анонімних Алкоголіків та Богу мого розуміння. Мій спонсор, мабуть, теж зіграв свою маленьку роль.

— Гарний комплімент, але не кади мені в очі, тож і я не кадитиму тобі.

Підійшла з кавником Петті Нойз і, не питаючись, налила Денові.

— Як ти, красунчику?

Ден їй посміхнувся:

— Я в порядку.

Вона скуйовдила йому волосся і вирушила назад до шинкваса, додавши свінгу своїй ході. Чоловіки провели очима ті делікатні гойда-гойда її стегон, як це властиво чоловікам, а потім Кейсі знову вперся поглядом у Дена.

— Маєш якийсь прогрес з цією штукою — з Богом твого розуміння?

— Недалеко я просунувся, — відповів Ден. — Мені так здається, що це робота на все життя.

— Але ти кожного ранку просиш допомогти тобі утриматися від випивки?

— Так.

— Уклінно?

— Так.

— Кажеш «дякую тобі» ввечері?

— Так, і також на колінах.

— Чому?

— Бо мені треба пам’ятати, що пияцтво мене на них ставило, — відповів Ден. Це була абсолютна правда.

Кейсі кивнув:

— Це перших три кроки. Нумо, скажи мені коротку формулу.

— Я не можу, Бог може, і думаю, я Йому дозволю. — А потім додав: — Бог мого розуміння.

— Якого ти не розумієш.

— Правильно.

— Тепер скажи мені, чому ти пив.

— Бо я п’яниця.

— Не тому, що мама не дарувала тобі своєї любові?

— Ні.

Венді мала свої недоліки, але її любов до нього — і його до неї — залишалася непохитною.

— Тому що тато не дарував тобі своєї любові?

— Ні. «Хоча він якось зламав мені руку, а наприкінці мало не вбив мене».

— Тому що це спадкове?

— Ні. — Ден сьорбнув кави. — Хоча так. Ви ж самі це знаєте, правильно?

— Звісно. Я також знаю, що це не має значення. Ми пили, бо ми є п’яницями. Ми ніколи не виправимося. Ми отримуємо щоденний перепочинок, опертий на нашому душевному стані, ото й усе.

— Так, командире. Ми вже покінчили з цією частиною?

— Майже. Ти думав про випивку сьогодні?

— Ні. А ви?

— Ні, — Кейсі вишкірився. Усмішка наповнила його обличчя світлом, зробила його знову молодим. — Це чудо. Назвав би ти таке чудом, Денні?

— Так. Назвав би.

Повернулася Петті з великою тарелею ванільного пудингу — не одна вишенька згори, а дві — і поставила її перед Деном.

— Їж. За рахунок закладу. Щось ти дуже схуд.

— А мені, красунечко?

Петті фиркнула:

— Ти як той кінь. Якщо хочеш, я принесу тобі сосновий десерт. Це зубочистка у склянці води.

Забезпечивши собі останнє слово, вона павою пішла геть.

— Ти все ще пристрілюєшся? — спитав Кейсі, коли Ден почав їсти свій пудинг.

— Чарівно, — промовив Ден. — Дуже делікатно, чисто Нью-Ейдж[183].

— Дякую. Ти все ще пристрілюєшся?

— Кейсі, ми мали деякі стосунки, це тривало місяці чотири, і це було три роки тому. Петті заручена з дуже гарним хлопцем з Графтона[184].

— Графтон, — промовив Кейсі зневажливо. — Гарні краєвиди, місто лайно. Вона поводиться не надто зарученою, коли ти тут.

— Кейсі…

— Ні, не зрозумій мене неправильно. Я б ніколи не порадив своєму молодику сунути свого носа — або прутня — у серйозні відносини. Це пречудова передумова для того, щоб випити. Але… ти зустрічаєшся бодай з кимсь?

— Це ваша справа?

— Виходить, так.

— Наразі ні. Була одна медсестра з «Рівінгтон Хаусу»… я вам про неї колись казав.

— Сара якось-там-її.

— Олсон. Ми з нею балакали, щоб нам з’їхатися, жити разом, а потім вона отримала суперову роботу в Массачусетському загальному[185]. Ми листуємося іноді електронкою.

— Жодних таких відносин у перший рік, це правило великого пальця, — сказав Кейсі. — Дуже мало хто з алкоголіків, що почали приходити до тями, сприймають це серйозно. Ти не такий. Але, Денно… вже час тобі налагодити щось постійне з