Ганна Едуардівна Єрмановська - Археологiя. Дитяча енциклопедія

Про відкриття в Куль-Обі належало терміново доповісти імператорові. Але звістка про знахідку дійшла до нього лише наприкінці листопада і то кружним шляхом. Сучасні дослідники вважають, що в такому замовчуванні знахідки можна вбачати місцевий патріотизм новоросійських намісників, які, можливо, хотіли залишити її в Керчі. У всякому разі, ні Стемпковський, ні тим паче Дюбрюкс до цієї справи не були причетні.

Довідавшись про знахідку, розгніваний імператор наказав негайно з’ясувати обставини. Забігали петербурзькі чиновники, заскрипіли пера писарів, в різні кінці подалися царські фельд’єгері. Листування вели головний штаб, міністерство внутрішніх справ, міністерство імператорського двору, новоросійське і бессарабське генерал-губернаторства. Документи цього листування, що й досі зберігаються в архіві, становлять цілу папку.

Нарешті, 18 лютого, через п’ять місяців після відкриття, знахідку з Куль-Оби було доставлено до Петербурга керченським чиновником Д. Карейшею. Цар був задоволений – адже таких унікальних стародавніх скарбів не мав ще жоден монарх у світі. При дворі влаштували грандіозне свято. Забувши недавній гнів, цар дарує Д. Карейші, який лише привіз знахідки, діамантового персня. Дами навперебій прагнуть знайомства із ним. Ім’я ж людини, якій світ завдячував не лише врятуванням, але й сумлінним науковим опрацюванням пам’ятки, – Дюбрюкса – ніхто навіть не згадує. Свято для нього тривало лише три доби – ті три доби, коли, ризикуючи життям і мало не знепритомнівши від голоду, він розчищав, обмірював, описував і замальовував кульобські скарби.

Більше життя не всміхнулося йому. Свої дні він скінчив у злиднях і забутті. «З початку лютого, – пише він в одному з передсмертних листів, – у мене в кімнаті немає світла; часто трапляється, що по два, по три дні я не бачу іншої їжі, крім шматка черствого чорного хліба. Давно вже відмовився я й від моєї убогої чашки кави без цукру, котру я пив уранці. Солдатський тютюн купую я тоді, коли маю зайві дві копійки». Дивно й моторошно читати таке про людину, яка відкрила людству незліченні скарби.

Чортомлик

Перші свої кроки на Півдні України скіфська археологія робила дуже невпевнено, здебільшого завдяки непередбаченим відкриттям. Біля початків її нерідко стояли люди зовсім випадкові. Добре, коли це були такі безмежно віддані науці подвижники, як Дюбрюкс, але частіше ними виявлялися різні пройдисвіти й невігласи, що завдали справі дослідження скіфських старожитностей непоправної шкоди.

У 1859 р. при міністерстві імператорського двору було створено Археологічну комісію, на яку поклали обов’язок пошуку стародавніх пам’яток. 1889 року за нею було закріплено виняткове право надавати дозвіл на їх здійснення. Дослідження старожитностей набагато поліпшилися. Потроху справа починає переходити до фахівців, що, набуваючи досвіду, розробляють і методичні та методологічні засади розкопок. Але до археології як до науки ще було далеко.

З першого року створення комісії в придніпровських степах почав свою археологічну діяльність її член Іван Єгорович Забєлін. Протягом 1859–1861 років він розкопав кілька скіфських курганів середньої висоти (5–8,5 м) на південь від Катеринослава (нині Дніпропетровськ) – поблизу сіл Томаківки, Біленького, Чумаків та Краснокутської станції. Усі вони були пограбовані. Але це не спинило молодого вченого. І вже 1862 року він починає розкопувати один з найбільших скіфських курганів, що згодом увійде в науку під назвою Чортомлика та обезсмертить ім’я свого дослідника.

І. Є. Забєлін

І. Є. Забєлін народився 1820року в бідній родині дрібного службовця у Твері і ще в дитинстві залишився без батька. З великими труднощами йому пощастило закінчити Преображенське училище Московського приказу громадської опіки. Продовжувати освіту можливості не було. Усе, чого він досяг в житті, далося йому важкою і виснажливою працею. Двадцять років після училища він виконував обов’язки канцелярського службовця Збройової палати, переписуючи архівні справи і водночас самотужки оволодіваючи історичною наукою. Під кінець життя І. Є. Забєлін (помер 1908 р.) став одним з найбільших знавців у галузі скіфської і слов’янської археології, досягнувши найвищих учених ступенів і звань. Він написав близько двохсот наукових праць. Зважаючи на обставини, в яких тривало його життя, такий злет можна назвати подвигом. І одним із перших щаблів на шляху сходження вченого стала Товста Чортомлицька Могила.

Курган здавна привертав увагу всіх, хто його бачив. Подорожуючи у XVIII столітті по півдню України, визначний російський мандрівник В. Зуєв писав: «Виїхавши із Чортомлика, верстов через п’ять побачили ми величезний круглий курган, якого я ні до цього, ні опісля не бачив. Його називають тут Товстою Могилою. Навколо, мабуть, він також був обкладений вапняковим камінням, тому що, скільки ми не їхали до нього, воно скрізь валялося, а ще більше його було на цій мальовничій горі. Підйом на курган досить крутий, посеред самої вершини міститься ямище… а в отій ямині стоїть кам’яний бовдур».

Пам’ятку справді важко було не запримітити – висота її сягала 19 метрів, діаметр становив 110 метрів. Назва «Товста Могила» походить від того, що більшість великих курганів із пласкою або сферичною верхівкою називалася колись, на противагу гострим могилам, «товстими» і лише після розкопок їм надавалося інше ім’я – здебільшого за назвою найближчого населеного пункту.

Курган стояв на рівнинному узвишші – у верхів’ях річки Чортомлика (звідки згодом і пішла його назва) за два з половиною кілометра від Чортомлицьких хуторів. За три версти на схід від нього проходив давній чумацький шлях. Навколо кургану, як це звичайно буває, стояло багато могил менших розмірів. Свого часу курган правив козакам за сторожову вежу, з якої степ відкривався на тридцять верст довкруж.

Могила входила до володінь вдови генерал-майора у відставці Зейфарта. Коли Археологічна комісія звернулася до неї з проханням дозволити розкопки кургану, поміщиця поставила вимогу – віддати їй третину серійних коштовностей, а за поодинокі знахідки сплатити третину їхньої номінальної вартості і, крім того, передати всі речі, «що не матимуть археологічного значення», тобто весь матеріал, виготовлений не з коштовностей. Археологічна комісія змушена була погодитися на такі умови. Для розкопування могили міністерство імператорського двору виділило дуже велику на той час суму – 5000 карбованців.

Розкопки почалися 26 травня 1862 року. З верхівки кургану прибрали половецьку кам’яну бабу, яка стояла там споконвіку. Історія її заслуговує на окрему увагу.

Цей ідол правив кільком поколінням місцевих селян за об’єкт поклоніння, оскільки вважалося, що він здатен оберігати від лиха. Років за 20–30 до розкопок його стягли з кургану і використали в господарстві. Як на те, в степу тоді почалася засуха, і по селах пішли