Деніел Кіз - Війни Міллігана

дати пораду. Скажи, якщо я помиляюся, але здається, тут стає дедалі гірше? Якщо це так, то будь-яке переведення буде доречним.

— У Колумбусі мене не люблять. Там і досі про мене пишуть погані речі в газетах.

– І ще довго писатимуть. Поки політикам буде цікаво світитись у заголовках — ти будеш легкою мішенню для них. Але це шанс, яким ти маєш скористатися, якщо хочеш вижити.

Він ще трохи подумав. А потім почухав ногу, замотану в бинти, і кивнув:

— Добре, я поїду.

Письменник зателефонував судді Флаверзу й повідомив, що життя Біллі в небезпеці, а також нагадав про відкриття нового відділення в лікарні Колумбуса і про те, що Джудіт Бокс, яка зараз працює з пацієнтами зі СМО в Чіллкотському корекційному центрі, цікавилася можливістю лікувати Біллі у своєму новому відділенні. Суддя Флаверз відповів, що оскільки обидві ці установи мають максимальний ступінь захисту, то він може без проведення слухання наказати перевести Біллі в Колумбус — за умови, що всі сторони не проти.

Директор Вогель написав судді Флаверзу лист: «…персонал вважає, що містер Мілліган не отримує необхідного йому лікування в Дейтонському центрі судової медицини через його відмову від співпраці (як зазначено у звіті, який я додаю до цього листа). Отже, ми рекомендуємо перевести містера Міллігана в Регіональне відділення судової медицини Огайо в Колумбусі — ця установа також забезпечує вищий ступінь безпеки, і там його лікуватиме доктор Джудіт Бокс. Містер Мілліган і доктор Бокс дали свою згоду на переведення».

Уже за два місяці після опівнічного дзвінка Танди Бартлі Біллі перевели в Колумбус. А ще за два дні Танда переїхала до сестри Біллі Кейті, щоб було зручно відвідувати його щодня.

Розділ 19

А ось і наречена

(1)

Особливе відділення «С» Регіонального центру судової медицини центрального Огайо під керівництвом головного лікаря Джудіт Бокс стало першою спеціалізованою установою для лікування СМО у країні. Пацієнтів тут поки було двоє — дві молоді жінки. Персоналу налічувалося чимало: сама доктор Бокс, соціальний працівник, ще 21 медсестра і наглядач. Більшість з них раділа можливості працювати над провідними дослідженнями цієї рідкісної хвороби. Звісно, історія Біллі Міллігана була тут усім відома, але Джудіт Бокс все одно вирішила підготувати персонал до атак ЗМІ, які почнуться після переведення Біллі в Колумбус. Окремо вона наголосила на важливості конфіденційності пацієнтів: жодні відомості про Міллігана чи інших двох пацієнток не мають потрапити у ЗМІ.

Доктор Бокс не бачилася з Мілліганом відтоді, як Департамент психічного здоров’я попросив її дати оцінку його стану в Лімі. Пізніше вона співпрацювала з Аланом Ґолдсбері, адвокатом Біллі, давала свідчення на його користь у рамках засідання комісії 14 квітня та першою повідомила про бажання взяти Біллі під свою відповідальність у нове відділення.

Тепер нарешті Департамент психічного здоров’я передав їй Біллі: в інвалідному візку і вкритого синцями.

За чотири дні після переведення в Колумбус аллен зателефонував письменнику й повідомив:

— Я набрався духу й попросив Танду вийти за мене. Вона відповіла «так». Навіть не роздумувала. Сказала, що їй буде набагато спокійніше, якщо ми будемо одружені.

— А ти впевнений, що справді цього хочеш?

— Вона перша, хто приймає мене таким, який я є, — пояснив аллен. — Ми багато часу проводили разом у Дейтоні. Вона чудово розуміє мене, і ми кохаємо одне одного.

— Я й не знав, що можна одружуватися, коли проходиш лікування.

— Так, виявляється, можна.

— Може, не варто квапитися з цим?

— Ми вже все вирішили, — твердо мовив аллен. — Лишилося тільки визначитися з датою. Оскільки ми обидва не релігійні, то хочемо, щоб нас розписав мировий суддя. Будеш моїм свідком? І ще я б хотів, щоб ти написав наші обітниці.

— Я навіть не знаю… Мені треба подумати.

— Я хотів, щоб ти дізнався про це першим.

Пізніше Танда розповіла, що бачила, як люди з Дейтонського центру одружуються, і почала говорити про це з Біллі. Спочатку вони обоє вирішили не одружуватись, аж поки його не випустять.

— Але після його переведення в Колумбус і мого переїзду до Кейті я розповіла про те, що наш спільний знайомий — інший пацієнт — одружується, і ми обидва зрозуміли, що більше не хочемо чекати.

— Вам буде непросто, — застеріг її письменник. — Для ЗМІ це буде просто цирковою виставою. Ти впевнена, що хочеш цього?

— Я кохаю Біллі. І я сильніша, аніж здається.

— Що тебе в ньому приваблює?

Вона повільно похитала головою, добираючи потрібні слова.

— Він такий цікавий… таємничий і… вразливий — усе відразу. Часом він мачо, а в інший момент — ніжний і сором’язливий. Він буває відстороненим і раціональним, а буває емоційним. Іноді він — маніпулятивний покидьок, іноді — вуличний забіяка, що не перестає лаятися. Але я знаю, що глибоко всередині він — наляканий маленький хлопчисько. Мабуть, я й сама почуваюся так само — хіба що без нападів амнезії. І я думаю, що мій вид кохання здатен зробити його цілим.

— Це ж який вид кохання?

— Той, що називають суворим коханням.

Вона пояснила, що виховання зробило її достатньо сильною, щоб витримати будь-які наслідки стосунків з такою людиною, як Біллі. Коли їй було три роки, її родина переїхала із шахтарського містечка у графстві Флойд, штат Кентуккі, у Джорджію, а потім і в Цинциннаті. Потім, коли їй виповнилося шість, вони знов переїхали — цього разу в Дейтон, де вона й далі жила з батьками і братом. Вона особливо пишалася, що її бабусею з батькового боку була Моді Мак-Кой зі славнозвісного клану Мак-Коїв. Їхня відома ворожнеча з Хетфілдами[38] насправді, як каже вона, почалася після того, як Мак-Кої побудували будиночок зі скляними вікнами на горі, що належала родині Хетфілдів. Спочатку Хетфілди розгнівались і побили всі вікна в будинку. Мак-Кої вирішили помститися: підстерегли ворогів у засідці та, коли ті спускалися з гори, напали на них і жорстоко побили льодорубами. Хетфілдів довелося госпіталізувати під охороною.

— Мій батько був бріаром[39], його бабуся була з черокі[40], — гордо мовила вона. — З таким спадком я зможу подбати про коханого чоловіка та про себе саму.

(2)

Доктор Бокс знала про неоднозначність використання «Амобарбіталу», який доктор Кол давав Біллі, щоб стабілізувати його стан і не дати йому переключатися. Однак вона теж вважала, що це найбільш ефективний спосіб контролювати його особистості. Говорячи з томмі, алленом або філіпом, вона робила ін’єкцію і чула,