Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

уже давно й далеко раніш, як вона ввійшла в моду. Опріч того, фагоцити не завжди поїдають зародки.

Ріджон. Вони з’їдають їх, коли ви помастите зародки опсоніном.

Сер Патрік. Нісенітниця.

Ріджон. Ні, це не нісенітниця. Це вже входить у нашу практику. Фагоцити не їдять мікробів, коли ті не добре помащені для них. Ну, пацієнт і сам легко виробляє для них мастиво; але мій винахід допомагає виробленню того мастива, — я його називаю опсоніном; діючи на кровообіг, то підбурюючи, то затримуючи його — ви ж знаєте, що природа завжди діє ритмічно — прищеплення сприяє збуренню чи притамованню кровообігу, як до випадку. Якби ми зробили прищеплення Дженні Марш, коли витворення мастива в неї було на вищому ступені, ми вилікували б їй руку. Але ми зробили його, коли воно було на нижчому ступені, а тому занапастили руку. Я називаю вищий ступінь позитивною фазою, а нижчий — неґативною. Все залежить від того, чи пощастить вловити слушний момент для прищеплювання. Зробіть прищеплення, коли хворий в неґативній фазі, і ви його вб’єте; зробіть прищеплення, коли хворий в позитивній фазі — і ви його вилікуєте.

Сер Патрік. Прошу вас, як же ви пізнаєте, в якій фазі пацієнт — позитивній чи неґативній?

Ріджон. Пошліть тільки краплю крови пацієнта в лабораторію св. Анни, і за п’ятнадцять хвилин я дам вам довідку, скільки відсотків міститься в ній опсоніну. За певної кількости опсоніну прищеплюйте — й вилікуєте; коли ж опсоніну тільки до восьми відсотків, прищеплюванням ви вб’єте пацієнта. В цьому і є мій винахід: це найзначніше досягнення, яке ми маємо з того часу, відколи Гарвей відкрив кровообіг. Мої туберкульозні хворі тепер не помирають.

Сер Патрік. А мої, виходить, помирають, коли прищеплення робиться, як ви це називаєте, в неґативній фазі. Га?

Ріджон. Безперечно. Зробити прищеплення пацієнтові, не дослідивши кількости опсоніну, це майже однаково, що вбити, на що і може бути здатний тільки наш поважний лікар-практик. Коли б я хотів убити людину, я забив би її тільки таким способом.

Еммі (зазирає). Ви не прийняли б тут одну пані? Вона хоче, щоб ви взялись лікувати її чоловіка, — він хворий на легені.

Ріджон (нетерпляче). Ні! Хіба я не казав вам, що нікого не прийматиму? (До сера Патріка). Живеш у стані облоги, відколи пішла чутка, що я чарівник, і можу лікувати сухоти краплею сироватки. (До Еммі). Надалі не пускайте людей, яким я не призначив прийому. Кажу ж вам, що нікого не можу прийняти.

Еммі. Гаразд, я скажу їй, щоб вона ще трохи почекала.

Ріджон (розлютившись). Скажіть їй, що я не можу її прийняти, й вирядіть її звідси. Чуєте?

Еммі (спокійно). Ну, а містера Кутлера Валпола ви приймете? Йому не потрібно лікуватись: він хоче тільки привітати вас.

Ріджон. Звичайно. Проведіть його. (Еммі повертається, щоб вийти). Заждіть. (До сера Патріка). Мені хотілось хвилини зо дві ще поговорити з вами на самоті. (До Еммі). Попрохайте містера Валпола почекати ще хвилини зо дві, доки я тут поговорю.

Еммі. О, він охоче почекає. Він розмовляє з тією бідною пані. (Виходить).

Сер Патрік. Ну, так що ви хотіли?

Ріджон. Не смійтеся з мене. Мені треба порадитися з вами.

Сер Патрік. Як з лікарем?

Ріджон. Так. Зі мною щось діється, і я не знаю, що саме.

Сер Патрік. А я ще менше. Гадаю, ви себе вислухали?

Ріджон. Так. Справді, нема нічого лихого в органах, нічого особливого, принаймні. Але в мене якась дивна хвороба; я не знаю де саме: не можу визначити, в якому саме місці. Інколи здається, що з серцем негаразд, інколи побоююсь, нібито в спиннім мозку. Справжнього болю я не почуваю, але мене всього щось бентежить. Почуваю, що повинно щось статись зо мною. Є ще й інші симптоми. Мені спливають на думку якісь уривки пісень, що здаються мені дуже милі, хоча справді вони звичайнісінькі.

Сер Патрік. То ви чуєте й голоси?

Ріджон. Ні.

Сер Патрік. Ну, слава Богові! Коли мої пацієнти кажуть, що вони зробили винахід більший, як Гарвей, і що чують голоси, я замикаю їх. Ви певні, що не чуєте ніяких голосів?

Ріджон. Цілком певний.

Сер Патрік. Тоді це дурощі!

Ріджон. А вам раніш у вашій практиці траплялось щось подібне?

Сер Патрік. О, так, і часто. Це звичайнісіньке явище між сімнадцятьма й двадцять двома роками. Інколи це поновлюється приблизно в сорок років. Бачите, ви не жонатий. Тут нема нічого серйозного, коли будете обережні.

Ріджон. Щодо страви?

Сер Патрік. Ні, щодо вчинків. Нема нічого лихого з вашою спиною, як і з вашим серцем; але трохи погано з вашим здоровим глуздом. Ви не помрете, проте можете стати йолопом. Будьте обережні.

Ріджон. Я бачу, що ви не вірите в мій винахід. Правда, інколи я й сам не вірю. У всякому разі, я вам вдячний. Може, ми покличемо Валпола?

Сер Патрік. О, покличмо його. (Дзвонить). Він вправний хірург, той Валпол, хоч належить до тих, що захоплюються хлороформом. За моєї молодости хворого напували; служники та студенти його тримали, і, зціпивши зуби, ви поспішали якомога швидше скінчити операцію. Тепер лікар має полегкість; і біль від операції не почувається, доки ви не виходите з дому, діставши свій гонорар та запакувавши ввесь свій прилад. Сказати вам, Коллі, багато лиха завдає цей хлороформ. Він дає змогу кожному дурневі бути за хірурга.

Ріджон (до Еммі, що прийшла на дзвінок). Покличте містера Валпола.

Еммі. Він розмовляє з пані.

Ріджон (нетямлячись). Хіба я вам не казав!

Еммі виходить, не зважаючи на нього. Він байдужий до поведінки, знизує плечима, спиною тулиться до консоля, покірно похилившись уперед.

Сер Патрік. Знаю я вашого Кутлера Валпола й таких, як він. Вони вважають, що в людському тілі сила всяких решток старих органів, зовсім непотрібних. За допомогою хлороформу ви можете вирізати з півдесятка їх, нітрохи тим не пошкодивши людині, хіба що це коштуватиме їй болю та трохи грошенят. Цих Валполів я добре знаю літ з п’ятнадцять. Батько мій підрізав людям кінець зівного язичка за п’ятдесят Гіней та щодня протягом року лікував зранене горло припікним, дістаючи по дві Гінеї. Його зять вирізував шийні залозки по двіста Гіней; доки не перейшов на жіночі хвороби, беручи подвійний гонорар. Кутлер сам добре вивчив анатомію, щоб винайти щось нове для операцій; і нарешті таки нове він винайшов, назвавши його червевидий паросток, на який він і створив моду. Люди виплачують йому по п’ятсот Гіней за