Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

    Ліка ж виглядала максимум років на двадцять п'ять - тридцять. А штучна частина її тіла доводила можливість повноцінного життя з величезними ушкодженнями тіла. На Землі б вона однозначно якщо б і не померла, то на лежачого інваліда перетворилася б точно.

    Ось зараз знову думаю, чого ж не вистачає місцевій спільноті. Адже великих відкриттів за останній час не траплялося. Та що там останнім часом, уже тисячі три не було жодних відкриттів, які б перевертали уклад із ніг на голову.

    Частково це через те, що старші раси стримують розвиток, але основною причиною я вважаю те, що людям все дісталося готовим. Точніше, технологія надсвітового двигуна їм потрапила у вигляді космічного корабля раси Йотун, який зазнав аварії. Раса Йотун, яка, до речі, вже вимерла після військового конфлікту з людством. З цього і почалася космічна експансія людства. 

      На той момент люди ще не переросли свої внутрішні конфлікти, ось вони й виплеснули їх назовні вже в космічних масштабах. За кілька сотень років вони відкрили знову кілька планет із людьми, але ще більш дикими, ніж вони. Так і з'явилися чи не половина місцевих держав.

       Уже багато пізніше після контакту зі старшими расами людям заборонили прогресувати в подібних світах. Але на прикладі рідної планети Невіса і Троді було видно, що вони знайшли обхідний шлях.

    Через кілька годин із нами лазерним зв'язком зв'язався Невіс. Зараз, щоб не змогли перехопити наше спілкування, довелося використати променевий метод зв'язку, його ще вважають прямим, і от щоб його перехопити, треба було перебувати в просторі між абонентами. 

      А оскільки його мало сенс використовувати лише на малих дистанціях, не більших за двісті, триста тисяч кілометрів, то подібних перехоплювачів засікали відразу. За більшої ж відстані затримка буде вже надто великою.

      Побачивши мене, Невіс зрадів. Як він потім сказав, про те, що наказ надійшов не від мене, вони здогадалися практично одразу, але те, що використовували правильні паролі, дещо їх збентежило, і вони вирішили перевірити, хто ж це надіслав наказ підібрати шатл у заданій точці простору.

       Зараз я дивився на друзів одягнених у бойові скафандри знайдені на складах яхти. І це при тому, що без нейромережі вони функціонували навряд чи на десять відсотків від свого максимуму. Але вони все одно збиралися мене звільняти навіть у такій ситуації. Чесно кажучи, я був радий, що хлопці вирішили не кидати мене. Адже теоретично вони вже могли піти на яхті, але ні, вони чекали і готувалися мене визволяти.

     Коли я не вийшов на зв'язок, хлопці сильно перехвилювалися і вже хотіли самі на станцію висадитися для того, щоб врятувати мене. Але тут виникла проблема, як дістатися до станції.

     На кораблі був лише один шатл і в той момент він перебував на станції. Сама яхта підійти до станції могла тільки в зону віп ангарів, але там швартування коштувало від десяти тисяч кредитів. У хлопців таких грошей не було, взагалі грошей не було, якщо чесно казати.

     Коли з ними зв'язалася Ліка, то хлопці вже всерйоз розробляли план, як вони вирушать на станцію в одних скафандрах. Їх зовсім не бентежила відстань понад тисячу кілометрів до станції від яхти.

    Не бентежило й те, що їхня система безпеки станції могла вважати загрозою і знищити з турелей. Ні, вони це усвідомлювали, але вирішили ризикнути заради мого порятунку. І якби не наказ Ліки під виглядом мене про зустріч із шатлом, то, можливо, моїх друзів уже й не залишилося б живими. Тож хоч за це так можна бути їй вдячним.

      Щоб не знімати маскування, ми лише злегка відпрацювавши маневровими двигунами проникли в ангар яхти. Там уже стояли хлопці налаштовані дуже серйозно. Мабуть, вони ще не до кінця повірили в мій дивовижний порятунок, я б на їхньому місці теж би не вірив до останнього. 

       Мій порятунок виглядав надто дивовижним для непосвячених у подробиці моїх пригод на станції. Та й для посвячених, тобто мене. Тільки-но я вийшов зі шлюзу шатла, як хлопці наставили на мене голкомети і контролювали кожен мій рух, як і рух Ліки, що стояла за моєю спиною. 

    —  Воу воу воу хлопці легше.- піднявши руки на рівень грудей, вимовив я.- Це всього лише я.

    —  Докажи,- коротко сказав Троді і кинув у мене якесь металеве сміття. За мить сміття перетворилося на рідину, яка, втративши інерцію, впала краплями на палубу ангара.

    —   Ну як? -- єхидно запитав я у хлопців, які опускають голкомети, -- Я це або злісний двійник, - пожартував я, вирішивши розрядити обстановку.

      —  Льо Ха, мушу сказати, що їхні побоювання цілком природні. - втрутилася Ліка,- Існує можливість вирощувати короткоживучі клони, які нічим не відрізняються від оригіналів.

      —  Слухай що говорить розумна дівчина,- вимовив Рог,- Може познайомиш нас із нею?

     —  Я і сама можу познайомиться,- почала говорити Ліка,- Я Лікаель і саме я врятувала вашого товариша від його ж дурості. Хоча мушу зауважити не тільки його.  Ви взагалі про що думали, щоб посилати вчорашнього дикуна поодинці? -- одразу підвищила голос Ліка.

       —  У нас не було вибору,- спробував виправдатися Ріг, позадкувавши назад від жінки, що наступала на нього, мабуть, з таким типом жінок він ще не спілкувався.

      —  Так так, - вимовила Ліка, уважно оглянувши хлопців, затримавши погляд на Троді, який сіпнувся, - Льо Ха ти мені не розповідав, що твої друзі, як і ти, раксанітові псиони.

      —   Я не мав права розкривати їхні секрети,- вимовив я.

     —  Таких ідіотів як ви я ще не бачила.  Слід додати щасливих ідіотів,- схопившись за голову, вимовила вона.

     — Чому це ми ідіоти жінка? - обурився Невіс, у їхній культурі жінки не володіли тими самими правами, що й чоловіки, а тому вони дещо зверхньо на всіх жінок дивилися. А тут жінка, невідомо хто, так ще й обзиває бравих воїнів Ешка ідіотами.

     —  За що мені це, - промовила Ліка, - Якщо не можете усвідомити, то мої слова марні. Льо ха ти казав, що у вас немає палива і немає грошей. Це так? -- запитала вона, повернувшись до мене.