Ангеліна Кріхелі - Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі

Я допомагаю їй сісти. Ми робимо все дуже повільно.

...Я плачу, слухаючи його розповідь...

- Я втомилася. Хочу трохи посидіти, - говорить мені вона.

- Як скажете…

Я сідаю поруч, і вона довірливо нахиляється на мене.

Вона каже мені:

- Ви до мене дуже добрі. Але я все ще думаю, що ви тут не працюєте. І тому не розумію, чому ви зі мною бідкаєтеся.

- Хто вам таке сказав?

Відповіді немає. Моя підопічна втрачаєтсвідомість. І я кладу її на ліжко.

Знову беру її щоденник, читаю:

«Дорогий Боже! Сьогодні до мене приходив лікар, він сказав, що буде спостерігати за моїм станом. Ніби від цього щось зміниться. Але я не скаржуся. І насправді хочу написати тобі зовсім не про нього. Я ж можу звертатися до тебе на «ти», так? Це трохи некрасиво. Але ж ти – наш батько. Я б не стала звертатися до тата, якби він був у мене, на «ви». Можливо, мене цікавить думка з цього питання і цього чоловіка, який кожен день відвідує мене. Знаєш, він приходить вже цілий тиждень. Я вже навчилася сідати в ліжку без його допомоги, і дуже пишаюсь собою. Знаю, що гордість - це гріх, але я нічого не можу з собою зробити. Мені здається, це таке саме досягнення для мене, як для альпініста піднятися на вершину. Тільки я б'ю не чиїсь, а власні рекорди.

Я не знаю, навіщо ця людина носиться зі мною. Навіть не знаю його імені. Ми домовилися говорити так, ніби стали випадковими знайомими на вокзалі. Але я так страшенно звикла до нього, що вже з трудом уявляю собі день, коли він не прийде…»

Лікарі в клініці все ще спостерігають за моєю підопічною. І навіть мені з трудом вдається зрозуміти, яке ж її справжнє становище. Що не так із її серцем, тілом, здоров'ям? Здається, операція пройшла успішно. Але щось все ж не так…

Коли я приходжу до неї наступного разу, вона радісно говорить:

- Ти знову прийшов до мене!

- Ти сумнівалася? Ми вже знайомі, здається, цілу вічність…

- Всього лише тиждень.

- Це і є вічність. Може, перейдемо на «ти»? Занадто офіційно, здається мені, для людей, які стільки часу провели в одному ліжку (і ми сміємося). Що каже твій лікар?

- Він все ще мовчить більше, ніж говорить. І, здається, його мовчання заразне. Тому що вчора до мене знову заходила медсестричка з відділення, ставила крапельницю.

- У чому ти… ви побачила заразність?

- В попередні дні вона була веселою, балакала зі мною про дрібниці. Хоча я бачила, що вона просто відволікає. Ну і ще трішки це її робота - бути такою уважною до клієнтів. Але насправді їй було сумно.

- Щось змінилося?

- Крім того, що лежачи в ліжку, я нічим не можу їй допомогти, а мені би дуже хотілося?.. Так. Вона стала мовчазною. Усміхається якось… наче зовсім цього не хоче, але повинна.

- Можливо, вона просто втомилася ховати свої справжні почуття?

- Чому б тоді їй просто не бути відвертою?

- З чужою людиною?

- Але ж з тобою ми говоримо про все на світі! Чому б не могли зробити так і з нею? До того ж, ми б зрозуміли одна одну, як жінка жінку.

- Можливо, саме цього вона й боїться? Іноді жінки бояться, що інші жінки зрозуміють їх.

- Ти знаєш щось про неї?

- Це не моя таємниця.

- А все ж розкажи мені. Я обіцяю нікому не розповідати.

- Тільки якщо ти також пообіцяєш мені сьогодні спробувати все ж таки піднятися.

- Домовились! Так чому вона боїться, що хтось зрозуміє її?

- Тому що розуміння іноді йде рука об руку з осудом.

- Це взаємовиключно.

- Розуміти, що і чому робить людина, зовсім не означає підтримати її. Найчастіше люди розуміють, думають, що розуміють або роблять вид, ніби розуміють поведінку і дії людини. Але як тільки вони відчувають, що зрозуміли, починають будувати припущення і засуджувати. У деяких ситуаціях навіть припущень не треба. В суспільстві сформувалися незмінні стереотипи про те, що дозволено і недозволено жінкам і чоловікам. Вони змінюються з часом. Але якщо ти відхиляєшся від них хоча б на крок, тобі одразу загрожує громадське засудження.

- Чи не є громадська думка думкою тих, чию думку ніхто не питав? А крім того, чи не все одно, якщо ти живеш за нормами громадської моралі, ніхто не знайде підстави осудити тебе? Мені здається, ніхто не застрахований від цього, тому що суспільству завжди потрібна людина, яку вони будуть судити або навіть зневажати. Якщо такої не знаходиться, її активно вигадують.

- На це мені немає чого сказати.

- Але ти так і не розповів мені, що з нею сталося? Звідки у неї таке наполегливе бажання ховати свій сум?

- Її батька немає вже давно, помер, коли вона була маленькою. Мати від'їхала. Вона залишилася з дідусем. З людиною, яка навчила її завжди бути сильною. Життя зміцнило цю науку...