Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

тварюка зуміла знайти єдине вразливе місце чорного мага. Якби Шерех вирішив діставати мене видіннями палаючих міст і ходячих трупів, я би лишив весело поржав. Але мене з дитинства настроювали, що людям треба допомагати. Переважно я так-сяк ігнорував неприродні пориви, роблячи вигляд, що нічого не помічаю, а Шерех без жалю ткнув мене у протиріччя між білим вихованням і чорною натурою. Жах!

Погано бути чорним, вихованим в родині білих.

Бели я більше не бачив — наступного дня вона забрала речі з офісу і зникла назавжди. Чвертка казав, що дівиця вдарилася в аскетизм і весь вільний час присвятила навчанню — збирається бути лікарем. Корисна справа!

Одначе наслідки у мого вимушеного гуманізму були.

«Нагляд» відреагував на невиразне бурмотіння дівчини несподівано енергійно. Коли штурмовий загін увірвався в сумнівну клініку, злощасний Утер був уже мертвий і підготований до кремації, а в черзі на лікування чекали ще двоє чорних, причому — діти. Поліція пов’язала всіх, від директора до технічки, правда, більша частина персоналу була мирними травниками і поняття не мала, що господиня закладу розважається в забороненою ворожбою. Таблоїди вийшли з заголовками «Відродження інквізиції» і «Поліцейське свавілля», проте, висуненню звинувачень це не завадило. Влада оголосила, що клініку закриють і знесуть, як приміщення, осквернене принесенням жертви.

— Подумати лишень, а я ще там був, — нетипово серйозний Чвертка крутив у руках практично повну склянку, — і бабу цю бачив.

— Хотів підлікуватися? — єхидно уточнив я.

— Тіпун тобі на язик! — розізлився Рон. Добре тобі говорити — твої предки далеко, а мої мене щодня пилять. Мати з цею Мелонс в подругах, вони там тепер клуб підтримки організовують.

— Підтримки кого? Бели чи Утера?

— Та ти не зрозумієш, — відмахнувся він. Вона ж була… Ну… Типова біла!

— Білий — не синонім доброго, — повчально зауважив я.

— Знаю, — зморщився Чвертка, — але не думав, що все так круто.

— Винайми квартиру! — щиро порадив я. — Нема нічого кращого за життя без сусідів.

Особливо, коли у тебе є можливість їх позбавитися.

Утера ховали рівно в перший день навчального року, і жодна (жодна!) блядська газети не надрукувала про цю подію жодного рядка! Це була якась неймовірна ганьба!!!

Ми з Шерехом обурювалися в унісон, результат виходив страшнуватий. Не знаю, що збирався учудити він, а я пішов в Університет і у всіх чорних магів, імена яких зумів пригадати (виявилося, що їх не так вже й мало) прямо спитав, чи в курсі вони, щоб білі вбили чорного. І знаєте, що? Абсолютно всі виявили до цього несподівано сильну цікавість. Тоді-то я вперше і почув дивне слово «Чудесники», найстарші викладачі цідили його крізь зуби з такою ненавистю, що я був готовий повірити в реальність магічної війни. А під вечір на стінах центрального корпусу Університету хтось намалював характерний знак кровної помсти підписом «Нінтарк не забуто»! Цікаво, де це?

Білі по кутках шепотілися про зачарованих знайомих, викрадених і обернених в рабство; новачки-першокурсники, з круглими від жаху і зáхвату очима розпитували одне одного про жреців; а я був абсолютно не в темі. Мабуть, це було щось, про що прийнято взнавати в кругу сім’ї, але я ж то свого батька-чорного і коли не знав, а дядько (не можна погано при небіжчика), типу, до таких розмов не опускався.

Спробував розтрусити на інформацію однокурсників — не вигоріло, заглиблюватися в тему ніхто не бажав. І тут я згадав, хто винен мені послугу.

Як не дивно, капітан Бер був не проти побалакати.

— Пам’ятаєте, ви обіцяли мені відповідь на одне запитання?

— Ну, ти зухвалець!

— Який є. Так що, ваш бос уже в курсі про кристал?

— Ні поки. І що ти хочеш знати?

— Чудесники.

— Це закрита тема.

— То відкрийте її!

Деякий час ми дивились одне одному в очі. Пильно. Я навіть почав сумніватися, чи Бер часом не був таємним неініційованим чорним.

— Навіщо тобі? Зітхнув він, поступаючись.

— Я хочу знати про те, що несе для мене загрозу.

— Офіційну справу я тобі, звичайно ж, не дам, але можу розповісти на словах, під чесне слово. Таке тебе задовільнить?

— Цілком!

— Ти історію Перших Часів знаєш?

Я замислено поморщився.

— Добре, проїхали, а чим знаменитий Роланд Світлий?

— Він святий? — ризикнув припустити я.

— Не тільки, — зітхнув капітан. — Що ж, спробуємо інакше. Уяви собі, що хтось в Інгерніці досі вважає, що джерело потойбічного суть чорні маги.

— Ха!

— Я відповів на твоє запитання? — він підняв брову?

— Ні, звичайно.

— Тоді заткни пельку і слухай. Ти думав, у «нагляду» проблеми лише з чорними? Ні хріна подібного! Наш основний контингент — білі маги. Даремно смієшся. Спробуй уявити, що з себе таке є білий маг. Навряд чи у тебе вийде, але хоча-би спробуй! Вони відчувають інших людей, як самих себе, і не тільки людей. І позитивні, і негативні емоції, без різниці. Розумієш?

Я згадав про свій досвід на вокзалі і мимоволі скривився. Капітан трохи пожвавішав:

— Це ще добре, якщо білий — з села, вони там бачать, як все стається в природі, вчаться правди життя. Ну, там, кролик їсть травичку, люди їдять кролика, в смислі, корів з родичами вони не плутають. А міські не те що зарізати кролика, вони його у клітку посадити не можуть, «йому там погано». Реакції загострені, аж до істерик, і зробити з собою нічого не можуть — натура така. Звичайно, «нагляд» працює, емпати допомагають, але до кінця таку проблему зняти не можна, а люди ставляться до непорозумінь з білими лише як до жарту, як до теми для анекдотів. І дуже даремно!

Капітан підняв пальця:

— Білий приймає у себе весь біль світу, а бажання позбавитися болю — це дуже сильний стимул, за таке можна віддати життя. Більшість якось пристосовується, особливо, ініційовані, вони своє Джерело здатні приглушити. Але деякі або не можуть, або не хочуть, або шок в дитинстві отримали занадто сильний. Ці починають галабурдити — вимагають заборонити їсти м’ясо, борються за права домашніх тварин, захищають каналізаційних щурів. Або ще гірше — лізуть до людей, хочуть навчити їх жити «правильно». Оці останні — наші клієнти.

Від надто частих повторів слова «білий» в моїй пам’яті почали оживати штуки Шереха, і я вирішив, що з словоблуддям пора закінчувати:

— А при чому тут Чудесники?

— Притому! Чудесники і подібні до них — це секти, які спираються на психічно нестійких громадян, переважно — білих. Вони експлуатують легенду про Білий Халак (захочеш — сам прочитаєш, тема не секретна) і обіцяють збудувати світ, де всі щасливі. Небезпеку такого підходу простому обивателю не зрозуміти. Це чорними майже неможливо маніпулювати, бо вони надто незалежні, а білі — довірливі, піддаються навіюванню, готові виконувати, що їм кажуть. Не встигнеш оглянутися — і проти тебе вже виступає цілий натовп фанатиків,