Євгенія Анатоліївна Кононенко - Празька химера, Євгенія Анатоліївна Кононенко

Він нічого не зрозумів і не став просити роз’яснень.

А потім прийшла справжня весна. Побачивши квітучі дерева в подвір’ї свого будинку, він подумав, як. певне, пишно цвітуть вишні на зупинці за вимогою. І того вечора в неї був дім, повний гостей. Це він почув ще в подвір’ї: вікна вітальні, які виходили на веранду, сяяли крізь весняну імлу яскраво, як ніколи, і з дому долинав гучний регіт. Йому не сподобалось, що в неї гості. Навіщо їй стільки людей в домі, коли він приїхав привітати цвіт вишень в її саду? Він не знав, чи їхати назад, чи увійти в дім. Схилявся до першого, але дві пляшки шампанського тягти додому не хотілось. Вирішив залишити їй на веранді.

У вітальні гучно реготали жінки. Він наважився притулитись обличчям до вікна й побачив, що посеред вітальні було щедро накрито стіл, за яким сиділо кілька жінок. Жодна не звертала уваги на темний силует біля темного вікна. Виникла спокуса підслухати, що вони так жваво обговорюють. Тему розмови вловити було важко, але можна було почути, що смислові слова мало не в кожному реченні узгоджувались винятково за допомогою слів нецензурних, які ті жінки вимовляли легко й невимушено. І вона сиділа в колі своїх товаришок, весела й розчервоніла, і легко перехиляла чарку за чаркою, і також сипала тими словами легко й артистично, він мимоволі зареготав від того, як несподівано і вправно звучала складна морфологічна конструкція на основі дзвінких матюків. Йому стало млосно від розкутості тих жіночих посиденьок. Просто симфонія! Ні, це не симфонічний оркестр, їх, здається, п’ятеро. Квінтет з вокалом! Жінки вже геть як чоловіки! Спілкуються, як мужики за пивом!

Розмовляли жінки, звичайно ж, про чоловіків. Але не лаяли їх, мовляв, які паскуди, скупі, хтиві імпотенти, тільки годуй їх та роби аборти, а з самих не виб’єш копійки на нові колготи, тільки рвуть їх, коли стягають ще в ліфті, а потім нічого не можуть ... рефрен, який вічно можна було почути за стіною жіночої курилки в його конторі. Ні, ці веселі жінки обговорювали, як усе-таки з чоловіками буває класно!

— Ми ж пізнаємо світ завдяки їм!

— Не світ, а всесвіт, туди його так!

— Не всесвіт, а саме життя, туди його перетуди!

— То ж вип’ємо, бабоньки, за ніжні чоловічі руки!

— За гу-у-уби!

— За о-о-очі!

— Та на біса тобі ті очі? Заспівай ще й про карі очі й чорні брови! За вірне чекання і шлюбне злягання.

— Боронь Боже!

— А я все-таки вип’ю за карі очі!

— А я за руки!

— А я за губи!

— А я, бабоньки, за нього! Що б ви не казали чи про очі, чи про вуса, а я вип’ю за нього!

— Ну то за це треба пити стоячи!

— От розпутна! Я ж казала, що ти послідня шалава! Стоячи — за нього!

— А я гадаю, що це глибоко символічно, туди його й назад!

І коли всі жінки з реготом підвелися, щоб стоячи пити за нього, на темній веранді з гуркотом полетіли якісь металеві миски, серед яких, здається, був старовинний мідний таріль, в якому небіжциця-бабуся варила вишневе варення. І та мідь загула, як литаври на честь земного кохання, за яке стоячи пили жінки.

— Обережно, там, здається, мужчина, звідки він тільки взявся... мать його...

— Та тихіше ти, розматюкалась, як на базарі, а якщо там і правда мужик?!

— І я про те саме. Я ж порядна жінка, при мужчинах ніколи не матюкаюсь...

— Всі тут порядні і цнотливі, туди перемать!

— А хто там?

Жінки вийшли на веранду, запалили світло, тільки-но він встиг відсахнутись від вікна із пляшками шампанського в обох руках.

— А тут мужчина із шампанським! А ми по горілочці!

— Шампанське також згодиться! Класна поліровочка!

П’яні жінки роз’їхались о десятій, а вона ніяк не могла зупинити свій дзвінкий регіт. Він згадав, як приходив з чоловічих посиденьок п’яний, себто веселий і щасливий, до своєї колишньої дружини, як вона кричала, яке право має одружений чоловік пити десь без дружини. Як після чергового такого непорозуміння він пішов од неї до батьків — і то був кінець, відтоді в них нічого не клеїлось. Може, й тепер вже буде кінець, і не варто йому їздити сюди до цієї незалежної від усього жінки? Тим паче, що вона казала, що їй буде чим зайнятись, якщо він зникне.

Нареготавшись, вона міцно заснула, а він робив кілька спроб розбудити її, але не досяг результату. А десь о четвертій, коли він нарешті заснув, прокинулась вона й декілька разів вставала пити воду. А потім вийшла на холодну веранду, і коли він встав о сьомій, вона похмуро сиділа на сходинках і дивилась на нього спідлоба.

Більше він не їздив до неї тої весни. І влітку не їздив. Одна половина його єства поривалася до неї, друга веліла не слухати першої. В нього розпочався роман з іншою жінкою, також з околиці міста, тільки все було значно банальніше. Вони з нею навіть їздили разом у відпустку, і він не раз гнав від себе думку, що було б, якби поряд з ним на пляжі лежала вона. Але поряд лежала жінка, яка стала аж так нагадувати його колишню дружину, що коли вони повернулись додому, уже й не озвався до неї. Щоправда, та жінка неодноразово озивалась до нього сама і кликала до себе, і казала, що, мабуть, вагітна, він знав, що цього бути не могло, але вона не вщухала, як стихійне лихо, і він змінив номер мобільного, а вона телефонувала в офіс і тільки восени переключилась на когось іншого. А він думав, а чи не залишив він її з саме такими проблемами. Це малоймовірно, але в них були такі сильні моменти єднання, які в їхньому віці можуть увінчатись чим завгодно.

Він забував про неї, а потім несподівано згадував, але не їхав до неї, і сам не знав, чому. Коли в жінці щось вабить, а щось лякає, то, зазвичай, перемагає друге. Тим паче якщо сама жінка не кличе, не заманює, залишаючи чоловіка сам-на-сам із його ставленням до неї.

...Він ніколи не був поціновувачем виставок сучасного малярства. На подібні виставки взагалі ходять тільки родичі й знайомі. Чим же привернула його увагу маленька афіша біля сходинок до напівпідвалу, коли