Джессі Келлерман - Чтиво

ноги, щоб не перечепитися через масні краї килима там, де він відходив від мостин. Із-поза дверей можна було почути радіо, бурмотіння і гудіння вентиляторів. Від кордону за милю звідси донеслося заїкання автоматів.

У номері портьє влаштував справжнє шоу, підключаючи термостат. Ручка відвалилася і лишилася у нього в долоні. Хлопець сховав її в кишеню і припинив усі спроби зробити кімнату затишною. Він чекав біля дверей, доки Пфефферкорн не дістав іще одну банкноту в десять ружі, тоді портьє посміхнувся, вклонився і зник, лишивши Пфефферкорна сам на сам з паралізуючою спекою.

Глава шістдесят восьма

ід час авторських турів Пфефферкорн засвоїв, що комфорт американських готелів базувався на фантазії, яку підтримували як володарі готелю, так і гості: ви перша людина, котра зупинилася в цьому номері. Незаймана білизна, стерильні предмети мистецтва, нейтральні кольори,— все підтримувало цю ілюзію, без якої важко було б заснути.

Готель «Метрополь» навіть не намагався приховати своє минуле. Навпаки: номер 44 був справжнім історичним документом. Стеля, темна і з неприємним запахом, стала свідком розкурювання тисяч цигарок. Покривало демонструвало цілий архіпелаг плям і являло собою літопис багатьох неприємних дій. Ліпнина належала до стилю другий ампір, меблі — до конструктивізму, килим протерся, а завіс узагалі не було. Потерті місця на шпалерах натякали на підслуховуючі устрої, які прикладали до стін. Невідомо, звідки взялася червона пляма над плінтусом,— це могла бути просто іржа,— але Пфефферкорн підозрював, що пляму лишили тут як догану хронічному оптимізму.

Над ліжком висів портрет покійного Драгомира Жулька.

Пфефферкорн розпакував валізу. Оскільки Сполучені Штати і Західна Злабія формально не підтримували дипломатичних відносин, він подорожував як емігрант із Канади, що оселився на Соломонових островах. «Артур С. Ковальчик» був віце-президентом молодої компанії, яка продавала добриво і шукала гуртового поставника. У валізці був цілий асортимент ділових аксесуарів, випрасувані білі сорочки і чорні шкарпетки. Він повісив піджак, розставив черевики в ногах ліжка, сховав паспорт у сейф, який нагадував скоріше портсигар з ненадійним висячим замком. Роздратовано покосився на порожню валізку. Під фальшивим дном ховалося потаємне відділення з двома додатковими наборами вусів. Був там і додатковий камуфляж: традиційний злабійський костюм козопаса, що складався з мішкуватих штанів, селянської сорочки та яскравих чобіт з гострими носами і шестидюймовими підборами. Речі самі по собі аж ніяк не протизаконні, але вони могли викликати підозру, тож краще було їх приховати. Протизаконні речі були в другому потаємному відділенні, під другим фальшивим дном. Там лежали рулончик банкнот завбільшки з бляшанку коли і мобільний телефон, який не можна було відстежити. Навіть чогось одного вистачило б, щоб його негайно заарештували і/або депортували. Але насправді ризиковані речі, за які його могли б убити на місці без зайвих питань, ховалися в третьому потаємному відділенні, за третьою фальшивою панеллю. Ці речі потребували особливої обережності. Одна була схожа на шматок лавандового мила, але насправді серед непроникного для рентгенівських променів дубнієвого полімеру високої щільності лежала флешка з несправжнім «Інструментом». Те, що на перший погляд здавалося пляшечкою дизайнерського одеколону, було промисловим розчинником, досить міцним, щоб змити полімер. У зубній щітці ховався складаний ніж. Флакончик з дезодорантом був електрошоковим пістолетом, а в коробочці з льодяниками для свіжого подиху були швидкодіючі отруйні пігулки на випадок, якщо його заарештують і загрожуватимуть тортури.

Переконавшись, що все благополучно пережило подорож, Пфефферкорн поставив на місце фальшиві панелі і пішов прийняти прохолодний душ. Вода була брудною і гарячою, рушник мало не обідрав шкіру. Над унітазом висів іще один портрет Жулька, що хмурився на Пфефферкорна, доки той стояв перед тріснутим умивальником і витирав фальшиві вуса. Вони були брунатними, кольору його волосся в молодості. Власне, вони дуже нагадували ті вуса, які він відпустив у коледжі. І щоб їх зголити, він мав усі підстави: вони йому не личили. У Вілла було достатньо і щік, і мужнього підборіддя, щоб відростити скільки завгодно волосся. Але не у нього. Пфефферкорн провів під носом пальцями. Густі, жорсткі вуса, і схожі і не схожі на його власні. Синя Борода доклав чимало зусиль, щоб їх створити.

Доки він очікував, коли піт перестане заливати очі, оглянув інші вигоди кімнати. Тут була лампа, годинник біля ліжка, вентилятор, що гойдався, батарея, з якої вже почала облазити фарба, втім щонайменше іще три місяці, і вона не знадобиться. Якщо він затримається так надовго, боже борони. Він переконався, що вентилятор надійно прикручений, і ввімкнув його. Той не працював. Пфефферкорн підняв трубку дискового телефону і набрав нуль.

Адміністратор відповів улесливим «Месьє?» Пфефферкорн попросив замінити вентилятор, і його запевнили, що заміну негайно принесуть. Стіна в голові ліжка забряжчала. На жаль, ці звуки були йому добре знайомі: ожили труби з гарячою водою. У старій квартирі саме так і було, немов сусіди почали стріляти. Навіщо комусь у готелі здалась гаряча вода? Але тут йому спало на думку, що вся вода в готелі, схоже, була гарячою, подобається це гостям чи ні. Брязкіт був гучним і ритмічним. Від нього портрет Жулька на стіні вібрував і підстрибував. Щоб заглушити звук, довелося пошукати пульт від телевізора. На екрані з’явилася сувора молода жінка в огидній формі і пілотці на туго стягнутому волоссі. Вона стояла перед паперовою погодною малою і рапортувала про прогноз погоди на найближчі п’ять днів, прикріпляючи до мапи маленькі паперові сонечка. Голос у неї був іще гіршим за брязкіт, тож Пфефферкорн вимкнув звук і змирився.

У верхній шухляді столика біля ліжка він знайшов схвалений урядом примірник західно-злабійського «Василія Набочки». Сів на ліжко і почав гортати сторінки, чекаючи, доки принесуть новий вентилятор. Поему він знав, бо вона відіграла велику роль у його фіктивному житті, як і в житті кожного справжнього злабійця. В ній розповідалося про героїчну подорож князя Василія, позбавленого