Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сооткін цілими ночами плакала, а вдень поралася в хаті. Часто Уленшпігель чув, як вона говорила сама до себе:
— Якщо йому дістануться ці гроші, я смерть собі заподію.
Знаючи добре, що вона так і зробить, як сказала, Уленшпігель і Неле умовляли її, щоб вона переїхала в Вальхерен[117], де мешкали її родичі. Але Сооткін ніяк не хотіла; чого, мовляв, вона тікатиме від хробаків, що незабаром все одно точитимуть її вдовині кості.
А тим часом рибник знову прийшов до судді і притьмом наполягав, що небіжчик лише кілька місяців, як отримав сімсот каролю, що був він скупий, витрачав на прожиття мало і не міг за короткий час витратити такі великі гроші, вони, без сумніву заховані в якомусь закутку.
Суддя запитав його, що лихого зробили йому Уленшпігель і Сооткін, що він, відібравши в того батька, а в тої чоловіка, так жорстоко їх переслідує.
Рибник йому відповів, що він як почесний громадянин міста Дамме хоче примусити шанувати закони імперії і тим заслужити ласку його величності.
Сказавши це, він подав до рук судді письмовий донос і назвав свідків, які, хоч і не зі своєї волі, муситимуть підтвердити, що він каже правду.
Суд старшин, вислухавши свідчення, визнав докази за достатні, щоб застосувати тортури, і послав стражників зробити в домі знову трус, а також дав їм повноваження привести сина й матір у міську в’язницю, де їх належить тримати доти, поки не прибуде з Брюгге кат, по якого було негайно послано.
Коли Сооткін і Уленшпігель проходили вулицею зі зв’язаними за спиною руками, рибник стояв на порозі свого дому і дивився на них.
Жителі Дамме також повиходили на вулицю. Матіссен, найближчий рибників сусіда, чув, як Уленшпігель гукнув до донощика:
— Будь ти проклятий Богом, вдовиний кате!
А Сооткін крикнула:
— Важка тебе смерть чекає, сирітський кате!
Жителі Дамме, зрозумівши, що вдову і сироту ведуть у тюрму по другому доносу Грейпстювера, накинулись на нього з лайкою, а ввечері побили камінням його вікна. А двері закаляли лайном.
Донощик не насмілювався й носа виткнути а дому.
78
Близько десятої години Уленшпігеля і Сооткін ввели в катівню.
Тут уже був суддя, писар, старшини, кат із Брюгге, його помічник і лікар.
Суддя запитав у Сооткін, чи не приховала вона якого майна, що належить імператорові. Вона відповіла, що не має нічого, то й приховувати нічого.
— А ти? — звернувся суддя до Уленшпігеля.
— Сім місяців тому, — сказав він, — ми отримали спадщину — сімсот каролю. Частину ми прожили, а де решта — не відаю. Проте гадаю, що той мандрівець, який заходив до нас на нашу недолю, забрав їх, бо відтоді я грошей не бачив.
Суддя запитав ще раз, чи вони стоять на тому, що не винні.
Вони відповіли, що не приховували майна, яке б належало імператорові.
Тоді суддя поважно й сумно сказав:
— Ви обвинувачені в важкій провині, докази вашої вини обґрунтовані, а тому, коли не признаєтесь, доведеться взяти вас на тортури.
— Пожалійте матір! — скрикнув Уленшпігель. — Рибник скупив усе, що було.
— Дурненький ти, — мовила Сооткін, — не бійся за мене, чоловіки не можуть витерпіти того, що жінки!
Побачивши, що син, боячись за неї, зблід як смерть, вона додала:
— У мене є ненависть і сила.
— Пожалійте вдову! — вигукнув знову Уленшпігель.
А Сооткін мовила:
— Візьміть на тортури мене замість нього.
Суддя запитав ката, чи напоготові все знаряддя, потрібне для того, щоб допитатися правди. Кат відповів:
— Усе готове.
Порадившись між собою, судді вирішили: щоб дізнатися правди, треба починати з матері.
— Бо, — мовив один із старшин, — не може бути такого жорстокого сина, що, дивлячись на муки матері, не признався б у злочині, аби тільки звільнити її. Те саме зробить і кожна мати для своєї дитини, хоч би в неї було й серце тигриці.
Звернувшись до ката, суддя сказав:
— Посади жінку в крісло і візьми руки й ноги в лещата.
Кат виконав наказ.
— О, не робіть цього, панове судді, — скрикнув Уленшпігель, — посадіть мене замість неї, потрощіть мені пальці на руках і ногах, тільки згляньтесь над нею!
— Рибник, — нагадала вона йому, — у мене сила й ненависть!
Уленшпігель замовк, затремтів і ще більше зблід від хвилювання. Лещата були зроблені з невеличких паличок, що тісно вкладалися між пальці, і були так майстерно з’єднані шворочками, що кат, на вимогу судді, міг стиснути зразу всі пальці, здерти м’ясо до самих кісток, потрощити їх або завдати своїй жертві легкого болю.
Він наклав лещата на руки й ноги.
— Стисни, — наказав суддя.
Кат стиснув щосили.
Тоді суддя звернувся до Сооткін:
— Кажи, де сховані гроші?
— Не знаю, — зойкнула вона.
— Чави міцніше, — наказав він.
Уленшпігель ворухнув зв’язаними за спиною руками, намагаючись розірвати мотузку і врятувати матір.
— Не чавіть, панове судді, — скрикнув він, — це ж кісточки жіночі, тендітні й крихкі. Птиця їх може розтрощити дзьобом. Не чавіть! Пане кат, це я не до вас, бо ви мусите слухатись, коли вам наказують. Не чавіть, змилуйтесь!
— Рибник! — знову крикнула до нього Сооткін.
Уленшпігель замовк.
Але, побачивши, що кат усе міцніше стискує лещата, він скрикнув знову:
— Змилуйтесь, панове! Ви потрощите вдові пальці, якими вона мусить працювати! Ой лихо! Її ноги! Як же вона буде ходити? Згляньтесь, панове!
— Ти помреш лютою смертю, рибнику! — скрикнула Сооткін.
Кістки її тріщали, і кров цюрком лилась на долівку.
А Уленшпігель дивився на все, тремтів з жалю й гніву і тільки зойкав:
— Панове судді, це жіночі кістки, не зламайте їх!
— Рибник! — простогнала Сооткін.
І голос її був тихий і глухий, як стогін привида.
Уленшпігель тремтів і кричав:
— Панове судді! Руки й ноги в неї закривавились, їй переламали кістки!
Лікар торкнувся пальцем, і Сооткін дико закричала.
— Признавайся за неї, — сказав суддя до Уленшпігеля.
Але Сооткін позирнула на нього страшними, широко розплющеними, як у покійника, очима. І він зрозумів, що не повинен і пари з уст пустити, і заплакав, не сказавши й слова.
Тоді суддя сказав:
— Ця жінка не поступиться твердістю чоловікам, — подивимося, чи витримає вона, коли на тортури візьмуть її сина.
Сооткін нічого не чула, бо від жахливого болю зомліла.
Оцтом її вернули до притомності. Потім Уленшпігеля роздягнули і поставили голого перед материними очима. Кат поголив йому волосся на голові
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах», після закриття браузера.
