Юрій Дмитрович Бойчук - Повна енциклопедія тваринництва

того, диспепсію у простій та нервовотоксичній формі. Основними причинами хвороби є різноманітні порушення годування та утримання тварин, згодовування недоброякісних кормів (забруднених, проморожених, гнилих тощо), отруєння рослинами, добривами, отрутохімікатами, неправильне дозування й застосування подразнювальних препаратів, деякі інфекційні (сибірська виразка, пастерельоз, чума свиней) та інвазивні (стронгілоїдоз) захворювання. У молодняку гастроентерит нерідко виникає в разі різкого переведення на безмолочне годування.

Клінічні прояви. Ознаки варіюють залежно від інтенсивності ураження та локалізації запального процесу. У разі переважання запалення шлунка спостерігаються зниження або відсутність апетиту, загальна млявість, відрижка. За нервовотоксичної диспепсії до них іноді додаються блювота й судоми. У разі запалення тонких і товстих кишок спостерігають часту дефекацію, кал рідкий, смердючий, із великою кількістю слизу, неперетравленого корму, а також із кров’ю, плівками фібрину, гноєм. Унаслідок інтоксикації організму частішає пульс, можливі м’язове тремтіння й судоми, тварина стає неспокійною. Хворі поросята п’ють багато води, напружуються через болі в животі, втрачають вагу. Температура часто виявляється зниженою, синіють вуха, п’ятачок носа. Кал містить слизові, іноді кров’янисті домішки, пронос може чергуватися із запором. Запущене захворювання нерідко ускладнюється бронхопневмонією і призводить у результаті до смерті тварини.

Діагноз ставлять на підставі клінічних симптомів, лабораторних досліджень кормів і вмісту шлунка, виключаючи інфекції та інвазії.

Лікування. До початку лікування необхідно усунути причини хвороби. Хворих витримують на голодній дієті протягом 18–24 год, потім знижують звичайний об’єм згодовуваного корму, дають м’яке лугове сіно, сінне борошно, бовтанку з висівок або вівсянки, моркву; випоюють воду, ізотонічні розчини хлориду натрію з глюкозою, сольові проносні та рослинні олії, розчин соляної кислоти або шлунковий сік. Надалі годування (молодняку – молоко) чітко дозують малими порціями (5–6 разів на день) зі слизовими відварами, у які додають глюкозу. Застосовують ацидофільні препарати згідно з інструкцією. У важких випадках внутрішньовенно або внутрішньочеревно вводять глюкозосоляний розчин. Усередину дають сульфаніламідні препарати, антибіотики, нітрофурани, знеболювальні (анестезин), в’яжучі засоби (танін, вісмут, кора дуба), вітаміни, стимулювальні препарати (цитрована кров, гамма-глобулін, гідролізин), серцеві засоби (кофеїн та ін.).

Профілактика. Недопущення згодовування недоброякісних кормів, порушення режиму годування, а також потрапляння в корми отруйних рослин і хімічних речовин.

Гепатит

Етіологія. Запалення печінки дифузного характеру, що супроводжується гіперемією, клітинною інфільтрацією, дистрофією, некрозом і лізисом гепатоцитів та інших структурних елементів, різко вираженою печінковою недостатністю. Хвороба виникає через поїдання зіпсованих кормів, люпину, віки, паростків картоплі, отруєння речовиною мінерального походження, вірусних та інвазійних хвороб тощо.

Клінічні прояви. Тварина пригнічена, апетит знижений, спостерігають спрагу, блювання, підвищення температури тіла, почастішання дихання, витікання з носових ходів із домішкою крові, слизові з жовтяничним відтінком, шкіра свербить, з розчухами. Сеча набуває темного кольору. Гостра форма протікає 3–4 тижні, завершуючись одужанням або смертю, хронічна переходить у цироз печінки (ущільнення органу, що веде до порушення його функціонування). У крові підвищується рівень вмісту білірубіну.

Лікування. Призначають дієтичне годування вуглеводними та грубими кормами, внутрішньовенно вводять 20 %-й розчин глюкози, всередину – уротропін, карловарську сіль, сульфат магнію, преднізолон. За наявності показань використовують антибіотики, сульфаніламідні, жовчогінні препарати (аллохол, циквіон, квітки безсмертника та ін.).

Профілактика. Запобігання отруєнню або перегодовуванню жирними та недоброякісними кормами.

Закупорювання стравоходу

Етіологія. Патологія, що виникає в разі жадібного поїдання коренеплодів, колючих предметів, хрящів. Буває повною або частковою, первинною або вторинною (при парезах, паралічах, спазмах).

Клінічні прояви. Спостерігається раптова відмова від корму, слинотеча, занепокоєння, позиви до блювоти, почастішання пульсу та дихання, болючість стравоходу в місці закупорювання. Перебіг хвороби залежить від своєчасно наданої допомоги. Для встановлення діагнозу використовують зондування, езофагоскопію (дослідження стравоходу), рентгеноскопію.

Лікування. З шийної частини застряглі предмети можна дістати рукою після фіксації голови тварини. Предмети, що застрягли глибше, видаляють, спричиняючи блювоту, для чого підшкірно вводять блювотні засоби: апоморфін, вератрин. Кістки й металеві предмети, що застрягли в низьких частинах стравоходу, видаляють оперативним шляхом. У перші дні після видалення стороннього тіла свиням дають їсти каші, киселі, слизові відвари, роблять зрошення слизової оболонки стравоходу розчинами антисептиків.

Профілактика. Правильна підготовка кормів до згодовування та контроль за їхньою якістю.

Паротит

Етіологія. Запалення привушної слинної залози, що виникає внаслідок поранень, забиття, потрапляння у протоку залози остей злаків та інших кормових часток, інфекційних захворювань.

Клінічні прояви. Бувають різні форми – гостра і хронічна, одностороння і двостороння, асептична й гнійна. За гострого двостороннього паротиту голова свині витягнута, а за одностороннього – дещо нахилена на здоровий бік. У ділянці ураженої залози розвивається болюча припухлість із підвищеною місцевою температурою. Тварина пригнічена, жування і ковтання утруднені, слиновиділення посилене. За гнійного паротиту підвищується температура тіла, утворюються абсцеси, іноді свищі. За хронічної форми хвороби залоза збільшена, щільна, горбиста на дотик і малоболюча.

Діагноз ставлять на підставі симптомів, диференціюючи від аероциститу (запалення слизової оболонки повітроносного мішка, тобто випинання слизової оболонки слухової труби, розташованої у привушній ділянці над глоткою і стравоходом), за якого припухлість розташована нижче.

Лікування. Хворим тваринам дають подрібнений корм, бовтанку, підігріту воду. За асептичної (негнійної) форми хвороби в перші дві доби призначають холод, потім тепло, світлолікування, ультрависокочастотну терапію (УВЧ), масаж, втирання подразнювальних мазей (камфорної, іхтіолової). У разі гнійного паротиту внутрішньом’язово і місцево застосовують антибіотики та сульфаніламіди, мазі. Абсцес розрізають, порожнину промивають антисептичними розчинами (фурацилін, перманганат калію).

Профілактика. Своєчасне лікування інфекційних захворювань, ретельна підготовка кормів, їх висока якість.

Стоматит

Етіологія. Запалення слизової оболонки ротової порожнини, яке виникає під впливом механічних, термічних, хімічних і біологічних факторів, а також інфекційних та інвазійних захворювань.

Клінічні прояви. Порушення жування, відмова від корму, гіперемія (почервоніння) слизової оболонки, на якій можуть бути ерозії, виразка ясен, щік, спинки язика. З’являється своєрідний гнильний запах із ротової порожнини, слинотеча. Тварина чавкає, треться мордою об грудні кінцівки. Під час діагностування стоматиту необхідно виключити сказ.

Лікування. Виключити подразнення слизової, вводити рідкі корми (киселі, слизові відвари, бовтанки). Ротову порожнину зрошують розчином перекису водню, розчином питної соди або борної кислоти, люголю, фурациліном, настоянкою квіток ромашки, листя шавлії, череди, вдувають пудру сульфаніламідів тощо.

Профілактика. Запарювати і подрібнювати жорсткі корми.

Фарингіт

Етіологія. Запалення слизової оболонки і глибших шарів глотки, а також м’якого піднебіння і лімфатичних вузлів, спричинене заглибленням у тканини глотки та її лімфатичне кільце мікроорганізмів, механічними пошкодженнями, подразненням отрутою або лікарськими речовинами, вживанням занадто гарячого або холодного корму, інфекційними хворобами, такими як сибірська виразка, пастерельоз та ін. До розвитку хвороби призводить також знижена резистентність організму.

Клінічні прояви. Перебіг хвороби буває гострим і хронічним. У хворих свиней спостерігається відмова від корму, утруднене ковтання, слинотеча, витікання з носа з домішкою кормових часток, витягнуте положення голови, припухання і болючість в ділянці глотки. За гострого перебігу додатково спостерігають підвищення температури тіла, можливий кашель, утруднене дихання. Водночас із цим захворюванням може бути ларингіт (запалення слизової гортані), що відрізняється від фарингіту відсутністю порушення ковтання. Під час встановлення діагнозу важливо виключити інфекційні захворювання.

Лікування. Хворих тварин ізолюють, дають їм м’які корми (запарені або у формі бовтанки). Якщо тварини відчувають утруднення у вживанні корму, їх годують штучним шляхом (за допомогою гумової пляшки). Зовнішньо на глотку накладають зігрівальні компреси, припарки, прогрівають цю ділянку лампою солюкс. Слизову оболонку змащують йод-гліцерином, розчином бури та ін. Внутрішньом’язово і внутрішньовенно вводять антибіотики й сульфаніламідні препарати, засоби для підвищення резистентності організму. Щоб уникнути розвитку бронхопневмонії,