Леся Нічна - Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії, Леся Нічна

Глава 31. Я прекрасно обізнаний про твої причини

Ми доповзли до кімнат.  

Ну, як доповзли…  

Швидше дотягнулися, а в деяких випадках донесли бездиханні тіла своїх однокурсників.  

Деякі студенти просто вирубилися дорогою, бо виклали всі сили на тренуванні.  

І ось тут я нарешті зрозуміла, навіщо нам у програмі бойової магії давали вправи на силу.  

Ми буквально мали тягти одне одного на собі! Оце турбота, оце академія! Справжні курси виживання в екстремальних умовах.  

Але, правду кажучи, такі навантаження не були чимось новим.  

Попри офіційні заняття, я завжди намагалася додатково тренуватися і навантажувати організм фізичними вправами.  

Чого тільки робота в таверні варта! Кілька годин на ногах. Постійне прибирання. Часом і важезні коробки доводилося перетягувати.  

Фізична підготовка на рівні!  

Чим міцніше тіло, тим кращий контроль над магією.  

Тому чоловіки, завдяки своїй природній фізичній силі, швидше й точніше опановували стихійну магію, ніж дівчата. 

Але я прагнула до цього ідеалу.  

Тож тренування ректора здалося мені складним, але цілком прийнятним.  

Принаймні, я хоча б залишилася на ногах. Чого не скажеш про деяких інших адептів, яких ми буквально складали в їхні кімнати. Коли ми з Василиною допленталися до своєї кімнати, то ввалилися туди так, наче щойно повернулися з поля бою.  

Хоча, якщо подумати… Це ж і було поле бою! 

У прямому сенсі!  

Спочатку доповзли до ванної.  

Як могли, прийняли душ. Я була впевнена, що у нас навіть сил не вистачило нормально помитися.  

Тому на всяк випадок обнюхала себе, перш ніж вийти.  

Дожилися. Ну, наче нічим кримінальним не пахне. Зійде. Головне, що чиста, і одяг свіжий! Після цього відразу гепнулися в ліжка.  

Не повечеряли. Не перекинулися навіть кількома словами. Просто завалилися і відключилися.  

Але…  

Посеред ночі я прокинулася.  

І не від кошмару, ні!  

Просто мій внутрішній обов’язок відповідального працівника нагадав мені, що у мене зміна в таверні.  

Добре, що пташка заздалегідь мене попередила.  

Я принаймні була готова до труднощів. 

Таверна «Вибите око» сама себе не відкриє і не закриє!  

А мені ще треба відпрацювати свій грішок перед хазяїном.  

Все-таки, Грегор мене виручив. Не вигнав із таверни. Не звільнив. Не став вираховувати із зарплати. Хоча, знаючи його характер, він цілком міг придумати щось цікавіше за штраф.  

Тому я зітхнула, тихенько піднялася з ліжка і почала збиратися.  

Василина навіть не ворухнулася. Ну, хоч хтось сьогодні виспиться.  

Коли я вийшла з Академії, нічна прохолода миттєво вп’ялася в шкіру. Першим змерз кінчик носа. Слідом за ним – пальці. 

Весна вже майже прийшла, але зима все ще засиджувалася в гостях.  

На вулиці було темно. Місто спало. Лише в деяких вікнах ще мерехтів вогник свічок або магічних кристалів. Я натягнула на себе тепліший плащ і пришвидшила ходу.  

Ніяких пригод на ніч мені не треба!

Коли я дійшла до таверни, там усе вирувало життям. Як завжди. Навіть серед ночі.  

Гордіс стояв біля плити і щось смажив. Відвідувачі голосно перемовлялися, сміялися і жадібно поглинали їжу.  

Я тільки вдихнула цей запах – і шлунок одразу завив.  

От халепа… Чому я не повечеряла? Але довго роздумувати не довелося.  

Щойно я відчинила двері, як мене тут же помітив Гордіс.  

— О, наша втікачка знайшлася.  

Я застигла на місці.  

— Ну і куди це ти змилася посеред зміни? 

Гордіс примружився, його гладко виголена голова виблиснула у світлі ліхтарів, а потім він широко усміхнувся і підморгнув.  

Ой-ой…

Небезпечно. Дуже небезпечно! Я ж не могла сказати йому, що валялася під столом і грала роль кішки!  

Я ніяково переступила з ноги на ногу. 

— Та це… — пробурмотіла я, намагаючись зробити обличчя якомога невиннішим. — Занесло мене в Академію…

Гордіс примружився ще більше.  

Я поспіхом додала:  

— Зовсім забула здати один важливий залік!

Господи… Я сказала це так, ніби сама у це повірила. Гордіс фиркнув, але нічого не сказав. Схоже, це був мій єдиний шанс піти без зайвих запитань.  

Я швидко скинула верхній одяг офіціантки в приміщенні для персоналу.  

Навряд чи доведеться робити доставку в цьому, але надворі все одно холодно.

І ось я знову тут.  

Серед запахів їжі, шуму відвідувачів і… 

Я щойно прийняла перше замовлення і попрямувала до барної стійки, коли з другого поверху неочікувано спустився Грегор. 

Виглядав він свіжим, бадьорим і явно був налаштований на якісь важливі справи.  

Поправив сорочку, яка обтягувала його могутні груди (так, він гном, але гноми теж бувають кремезними, а цей взагалі наче з каменю вирізаний).  

І, звісно ж, одразу мене запримітив. 

— Так-так-так, моя дорога Ліро…  

Я лише тяжко зітхнула. Це не віщувало нічого доброго. Особливо, коли він хруснув шиєю.

Чому він завжди робить це перед своїми «пропозиціями», від яких «не можна відмовитися»?

— У мене до тебе чудова пропозиція, від якої ти не зможеш відмовитися.  

Ой-ой…

Десь я це вже чула. Я ледь стрималася, щоб не застогнати вголос.  

Просто аж ноги самі просяться, щоб заплигати від щастя!

— Теплих вам ночей, містере Грегоре, — почала я з найчарівнішою посмішкою. — Перепрошую за своє…

Але мені навіть не дали договорити.  

— Але-але, я прекрасно обізнаний про твої причини.

Обізнаний? Матінко рідна… Це навіть страшніше… Що ж такого міг йому розповісти ректор, що він уже про все знає?!

 

_____________

Добрий день, читачі! Рада вас бачити!) І ваші коментарі!) Я повернулась і поки що зроблю написання глав через день!) Якщо ви будете активні, то поверну на кожен день! Це допомагає мені писати більше і частіше... тільки ваша підтримка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍