Шевальє Габріель - Клошмерль, Шевальє Габріель

А зараз попросіть зв язати мене з Парижем, із Лювелою.

Але тепер було висунуто ще одне заперечення — це озвався один з присутніх, котрий досі не мовив і слова:

— А ви не боїтеся, пане президент, що громадська думка Франції неправильно розтлумачить ваш раптовий від'їзд?

Перш ніж йому відповісти, президент спитав свого спеціального секретаря:

— Скільки ми маємо наявних коштів у секретних фондах?

— П'ять мільйонів, пане президент.

— Чуєте, пане? — мовив президент.— П'ять мільйонів! При таких фондах громадської думки не існує. І затямте: французька преса недорога, і там завжди знайдуться люди, що хочуть пожити на широку ногу. Хто-хто, а я вже це знаю, адже моя кар'єра почалася в пресі, у відділі міжнародних справ. Тож, панове, ми можемо забиратися звідси. Пороззброюємось іншим разом. А тепер заходимося з Клошмерлем.

Отак зазнала невдачі конференція з роззброєння 1923 року. Це ще один приклад того, що доля цілих держав залежить від дрібниць. Була б Адель Торбайон не така хтива, Тардіво не такий завзятий, Артюр Торбайон не такий підозріливий, Фонсімань не такий легковажний, а Пюте не така злостива, то, може, доля світу склалася б інакше...

Перше ніж розпрощатися з Клошмерлем 1923 року, слід ще розповісти, як закінчився отой драматичний день 19 вересня.

Була шоста година вечора, нестерпна передгрозова спека посилювала знемогу наляканих клошмерлян. І раптом у містечко вдерся ураганний вітер, гострий, як зимовий північак. Подібні до череватих каравел, три велетенські хмарини, гнані вітром, випливли в небесний океан. Тоді на заході, мов та орда варварів, з'явилася страшна армія чорнуватих купчастих наелектризованих хмар, що несли в собі потопи й смертельну артилерію граду. Ескадрони цих незліченних загарбників вкрили землю мороком і спонукали людей до жахітної мовчанки, завжди готової відродитися в тих, кого переслідують боги. Азергські гори, швидко танучи в імлі, тряслись від гуркоту, розколювались блискавипями та стиналися страшними вибухами. Невдовзі ціле небо перетворилось на бліду, безплідну, по-< рожню, безладну просторінь, і в її похмурій нескінченності раз у раз спалахували пожежі, розкочувались оглушливі бомбові удари. Долини вмить наповнилися водою, горби понижчали, несподіваний приплив . перехлюпнувся через

роткі замикання підпалили світ з чотирьох кінців, планета затряслась на своїй осі аж до найглибших тисячолітніх надр, і все, гпо не мало страхітливого вигляду, зникло з очей. Зусібіч ринули стіни води, сховавши все під собою, відгородивши Клошмерль від світу як прокляте місто, лишивши його наодинці зі своїм сумлінням. Сипнув густий град з яйце завбільшки, скісні струмені впереміш із крижаними кульками вибивали шибки під дашками, затоплювали кімнати, де вікна були незачинені, заливали комори та льохи, зривали віконниці й флюгери, скидали кошелі з сирами, підхоплювали курей, що загаялись надворі, вбиваючи їх об стіни будинків.

З двох сараїв знялися дахи і, порозкидавши черепицю, мов бомби, позалітали метрів за сто. Впав димар, мов той дід, заскочений зненацька останньою годиною. Вулицею мчали, де-не-де зливаючись водно, рівнобіжні потоки, котячи в своїх каламутних водах голубувате блискуче каміння. Кипарис на цвинтарі горів на вершечку, як пригасала свічка. У шпиль дзвіниці, ніби черга з літака, шугнула блискавка, загрожуючи розвалити цей уразливий набір бантин, легенд і віків. Л тоді, змінивши приціл, ударила в мерію, зігнула, мов дротипку, громовідвід, розтрощила ,її республіканську вивіску, спалила прапор, не зважаючи на густий водоспад, розколола на фронтоні камінь з написом: "Братерство" — і позначила вогняною кривулею ту частину дверей, де були вивішені кумедні постанови з підписом Бартелемі П'бшю. Сягнувши ще трохи далі, вона щиглем розбила дощечку на дверях кабінету Жіродо й розсипалась дрібними спалахами, як коробка запалених сірників, від чого нотаря опосів страх, і він кинувся за сейф, звичне сховище його шахрайської душі.

Позабивавшись у найтемніші закутки своїх домівок, що двигтіли від бурі, охоплені сум'яттям, каяттям і страхом, клошмерляни слухали шум зливи та руйнівні удари шрапнелі, що била вікна й черепицю. Але все те ще було байдуже: буря клала долі виноградники, обносила листя, обривала соковиті грона, кидала об землю, топтала, вичавлювала з них увесь м'якуш і всю їхню наспиртовану, коштовну % запахущу кров, і це була кров цілого Клошмерля —

обрій, з'явились перші чорні

кінця світу. Ко-

вона стікала з горбів, поїла землю, змішувалася з кров'ю Татава й Аделі, що стали жертвою людського безглуз--дя, злостивості й потаємних заздрощів. Це була кров Клошмерля, що нараз перетворилась на воду струмків. До жаху прибите небесним нападом, містечко вже бачило се; 0е розореним, знесиленим, безкровним, а попереду був ще-довгий рік спокути, рік без прибутків, в:ри порожніх льо-; хах, коли тільки й лишалося кохатись із лютого розпачу.

— Оце нам покара за все!

— Це напевно ,святий Рок, що тільки й дожидав нагоди...

— Так не могло тривати довго: народ як подурів!

— Надто багато неподобств для такого, малого містечка...

— А тепер розплачуємося за всю оту розпусність!

— І відкіля в клошмерлян відразу стільки злості?

— Нічого не шанували святого — і ось маєте!

— Страшна кара! Страшна кара!

Жалібні примовляння поступились місцем безжальним розмовам. Налякані таким жахіттям, грішниці каялись у своїх ницих вчинках, діти плакали на колінах у матерів, собаки забивалися в темні місця, злякано прищуливши вуха, гуси повзали на своїх гладких черевах, неначе їх чавили згори дикі стихії; кури надміру слідили на кухні, і ніхто на це не зважав. Заряджені електрикою коти з настовбурченою шерстю та вигнутим дугою хвостами деколи підскакували всіма чотирма лапами й падали назад, напруживши витягнене тіло, і дивились на переляканих людей по-чортячому видовженими зіницями.

Біля вікон засмучені виноградарі дивилися на небо, вишукуючи на ньому просвітку. По такій руйнації, що звела нанівець усі їхні зусилля, вони чули у себе на плечах тягар турбот усіх своїх предків, що боролись проти стихій на цих схилах, і одно повторювали:

— Яке все-таки лихо! Яке лихо!

Дощ ішов усю ніч, увесь наступний день і ще з половину наступної ночі, рясний і тихий, але невблаганний, вносячи сум'яття в душі клошмерлян. Не з'явилося жодної веселки, жодний промінчик не пробився крізь темну ґратчасту заслону цього безперестанного дощу. Клошмерль було вкинуто в глиб наймокрішого к&]>]ЩґаГ>''& БЕЗДОННЕ забуття похмурої вічності. у '

Нарешті вдосвіта третього ранку, вилікувавшись від хрипоти, пишаючись у свіжонакрохмалених жабо своїми гребенями, мов новенькими орденами Почесного Легіону, й величаючись більш ніж будь-коли," залилися співом півні, звістуючи народження нового чудового дня. Світанок випустив у небо голубів. Обрій скидавоя на щойно намальовану акварель, де прегарно чергувалися всі відтінки блакиті, запалені стійким рум'янцем хвилювання. Пагорки .здавалися ніжними на вигляд юними персами, а горби — пишними стегнами. Земля була наче вісімнадцятилітня сдівчина, яка здивовано виходить з купелі і, не знаючи, що 'на неї дивляться, прислухається. до стукоту власного —серця, узгоджуючи з ним танцівливі рухи свого тіла. ПереМИР'я було ще раз укладено. Проголошуючи його, забриніли на сході світлові сурми, і сонце, вийшовши з-за обрію, знов заволоділо своїм небесним троном. На помах його' берла перед очима постали чарівні картини, в душі зародились підбадьорливі сподівання. Потім воно наказало з'явитися принцесі Любові, що заспівала свою веселу пісеньку. І Клошмерль побачив, що його прощено.

Але містечко таки зазнало покари, і то жорстокої. Це лагідне відродження тільки дужче виставляло на видноту страшне спустошення останніх днів. Від виноградників зосталися жалюгідні рештки. А коли невдовзі настав час збирати врожай, клошмерляни тільки подекуди знаходили прив'ялі, напівзігпилі грона, з яких повитікав сік. Зібра-1 ний у кадобах виноград виглядав дуже непривабно. Із нього вийшло, однаково що з вичавок, поганюче, кисле вино, яке можна знайти й будь-де, гидка бурда, ганебна для Божоле.

Таке вино не для продажу, боронь боже!

Та й не буде таке пити чесна людина, їй-бо.

Ще ніколи в Клошмерлі не виробляли такого свинського пійла, придатного хіба що для чужаків. Ніколи!

1923 рік — найбез.таланніший в історії Клошмерля! Триклятий огидний рік, слово честі!

' Клошмерльський скандал мав свій останній спалах уранці в неділю 16 жовтня. Стояла ще тепла золота "осіпь. Однак щовечора, десь після шостої години, холодні подуви провіщали близьку зиму. її перших патрулів зауважили на високих вершинах Азергських гір, де вони якось їнад ранок носпипялися інеєм у засідках. Сонце без бою

9 2--1598

265

розігнало цих зухвалих північних гусарів, що забралися надто далеко й надто рано, і вони мусили поховатись на' день по лісах, щоб там зачекати підкріплення, посланого рівноденням,— головних хмарних підрозділів, які вже збиралися над Атлантикою. Але всі знали, що патрулі холоду близько і погрозливість їх надавала останнім гарним дням ще дужчої чарівності, хоч трохи й болісної, бо присмеркові тумани навіювали сум. Земля мала скинути своє літнє зелене вбрання й перевдягтися у зимове, вовняне. Схили гір де-не-де були позначені темними латками голизни. В долині на полях крізь рештки змитої і перетвореної дощем на добриво рослинності проглядав чорнозем. І ось ця осіння декорація стала тлом для незвичайної події. Нам випадає нагода ще раз і востаннє надати слово Сіпрієнові Босолейлю.

— Отож сталося це вранці в неділю наприпочатку великої меси, десь так кілька хвилин на одинадцяту, щоб сказати точніше. Як і завше, поки жінки були в церкві, чоловіки сиділи по пивничках. Усі поважні клошмерляни збиралися, звісно, у Торбайона. Артюр уже вернувся з лікарні. Він волів радше сидіти вдома з рукою на перев'язу, аніж лежати в ліжку, де його аж тіпало на думку про закритий заїзд, а ще дужче тіпало — коли він уявляв собі, що його завсідники ходять пити до "Ластівки" або до матінки Бокка, в її поганючий шинок у долішньому містечку. Отож, кажу, він вернувся, не долікувавшись, а свою Адель зоставив там повільно видужувати.