Стівен Кінг - Ярмарок нічних жахіть

І хер тобі, за осміх скривленого рота!

Вже й не скажу, як рятувався. Вся втеча

видалася сном: зеленим — повним масок темних,

блакитним — повним світлих лиць, а

потім в місті я очуняв, де не лишилось

більше снів, — тут всі сліпі до них, нечулі,

як Меннінг був — він в смертну мить ніяк

повірити не міг, що його гроші — ніц не варті,

що всі його швейцарські банки від пекла

врятувать не зможуть. Прокинувсь від тупого

болю, котрий печінку колупав. Усе мені здавалось, що

ті сірі привиди повстали із нетрів небуття і знов

земля гуркоче під ногами, а мамонти летять увись.

Я вже їх бачу: вуха, бивні. І сморід їхнього лайна

мене в холодний піт кидає. Я бачу знов ті древні очі,

знов очі, очі. Бо життя, на мить, здавалося, спинилось,

потрапивши в петлю. Збагнути доволі складно, що є

час, який живе в собі самому за гранню власного буття.

Вона ще досі там, я знаю, та церква кістяна. І я

її хотів би відшукати, щоб кинутися в глиб часів —

скінчить комедію невдалу. Замкнуть петлю.

Тож відверни своє тупе лице від мене.

Реальність — то плюгаве місце, святого

в ній нема нічого, тож дай мені іще раз пійла,

тост піднесімо за слонів, яких і не було ніколи.

Для Джиммі Сміта

Мораль

Мораль — поняття слизьке. Хоч я і не знав про це в дитинстві, та миттєво довідався, коли пішов до коледжу. За часів навчання в університеті Мейну моя фінансова піраміда складалася зі стипендій, державних позик та літніх підробітків. Протягом навчального року я мив посуд у західній їдальні. Грошей ніколи не вистачало надовго. Моя самотня мати керувала господарською частиною в психіатричному закладі «Пайнленд Треннінг Центр» і надсилала дванадцять доларів на тиждень, які мало чим могли зарадити. Уже після маминої смерті одна з тіток розповіла, що заради мене матуся відмовлялася від походів у салон краси та економила на продуктах. А ще не обідала по вівторках і четвергах.

Виїхавши з кампусу й опинившись далеко від західної їдальні, я часом урізноманітнював свою дієту поцупленими в місцевому супермаркеті біфштексами та упаковками гамбургерів. Приходити потрібно було по п’ятницях, коли в магазині особливо людно. Якось я намагався навіть потягти ціле курча, та воно було збіса великим, тому його не вдалося заховати під пальто.

Поширилася інформація, що я міг би виконувати завдання для студентів, які мають проблеми з навчанням. На такі послуги я встановив плаваючі тарифи. Якщо студент отримував «А», мій гонорар становив двадцять доларів. Десять доларів я мав за «В». Оцінка «С» означала, що зусилля витрачені марно, тому я не отримував нічого. За «D» або «F» я обіцяв сам заплатити клієнту двадцять доларів. Я завжди працював так, щоб не доводилося платити, бо не міг цього собі дозволити. А ще я був хитрим (трохи ніяково визнавати, але це правда). Я ніколи не брався за проект, якщо студент не приносив мені зразок роботи, написаної самостійно, аби я міг скопіювати стиль. Слава Богу, мені не часто доводилося це робити, але коли я сидів на мілині або просто до смерті хотів бургер та картоплю фрі з «Беарз Ден» у «Меморіал Юніон» — брався за таке.

А ще в юності я з’ясував, що в мене досить рідкісна група крові — А-негативна, лише шість відсотків населення мають таку. У Бенгорі була клініка, де за пінту А-негативної платили двадцять п’ять доларів. Я подумав, що це — бездоганна угода. Тож кожні два місяці я їздив до Бенгора здавати кров трасою № 2 на моєму розбитому старенькому «універсалі». Або діставався туди автостопом, коли машина ламалася (а таке траплялося частенько). У ті роки, ще до СНІДу, з донорством було значно менше паперової тяганини, тому, як тільки кров опинялася в спеціальному контейнері, можна було випити на вибір маленьку скляночку апельсинового соку або чарочку віскі. Оскільки вже тоді я готувався до долі алкоголіка, то завжди обирав віскі.

Якось, повертаючись до школи після однієї з таких «пожертв», я збагнув, що коли продаж себе за гроші — це блядство, то я — блядь. Писати есе з англійської та семестрові роботи з соціології — також блядство. Вихований на принципах методистів, я чітко розрізняв добро та зло, але ось як вийшло: я став бляддю, от тільки торгував кров’ю та письменницькими здібностями замість своєї дупи.

Те, що я тоді збагнув, поставило переді мною питання моралі, які досі хвилюють мене. Гнучкий концепт, чи не так? Надзвичайно гнучкий. Але якщо розтягувати надто сильно, він лусне. Тепер я здаю кров, замість того щоб продавати її, але все одно вважаю, що за певних обставин кожен із нас може продати будь-що.

А потім шкодувати все життя.

I

Тільки-но Чед зайшов до квартири, як одразу збагнув: щось трапилося. Нора вже була вдома. Вона працювала з одинадцятої до п’ятої, шість днів на тиждень. Зазвичай він повертався додому о четвертій, а о шостій, коли Нора приходила з роботи, вони вечеряли.

Жінка сиділа на пожежних сходах, куди він виходив курити, і тримала в руках якісь папірці. А ще він побачив, що прикріплена до холодильника магнітом роздруківка електронного листа, яка висіла там останні чотири місяці,