Мак Карсегі - Османськими шляхами, Мак Карсегі

–Не клей дурня, старий, – пробасував громило. – Не забувай з ким розмовляєш.

–Ще пам’ять не втратив. Але ти висловлюєшся досить таки незрозуміло. То про кого це ти?

–Про Мустафу, – пирскнув слиною Хусем. – Цей засранець в Кафі. Кірам сказав, що він обов’язково сюди завітає.

–Та ми його з десяток літ не бачили, – вдала здивування Далія. – Зараз би й не впізнали мабуть. А людей за день до нас заходить вдосталь. Могли й не помітити.

Двоє його супутників закивали у відповідь, задоволено усміхаючись. Для них було звичним ділом поживитись на дурняк, залякуючи людей.

Пальці Мустафи міцно стискали рукоять. Він розумів, що знаходиться буквально у пастці. Як себе повести? Схоже Кірамові головорізи збираються тут залишитись надовго. І, якщо з двома посіпаками він ще б придумав, як справитись, то Хусем це велика проблема, як в прямому, так і в переносному значенні. А якщо й вдасться порішити їх, то чим потім заплатять ні в чому не повинні Газіз та Далія? Але все може бути й по іншому. Якщо помре Кірам.

Рукоять стала вологою від хвилювання. Ні, Мустафа не боявся. Напруга була не аби яка. Втрапляти знову до рук старого знайомого Мустафа аж ніяк не хотів.

В кімнатку забігла Далія.

–Ховайся під ліжко, сину, – розгублено сказала вона і вхопила зі столу дві тарелі з наїдками. – Ми спробуємо їх спровадити.

Лізти Аллаху лише відому куди Мустафа не став. Ще бракувало, щоб його, як перелякане щеня витягували з якоїсь діри.

–Сідайте, хлопці, – вдавано усміхалась Далія, поставивши наїдка на прилавок.

–Чого це ти нас тут гостюєш? – обурився Хусем. – Чому не в кімнаті?

–Де ж ми там усі помістимось? – розвів руками Газіз.

–Ми троє сядемо, – кинув зневажливий погляд на господаря здоровань. – Тут ми у всіх на очах будемо. Неси наїдки у кімнату. І вино не забудь.

Далія глянула на чоловіка. Газіз згідливо кивнув у відповідь. Жінка понесла тарелі знову до кімнати. Слідом за нею пішли посіпаки. Хусем йшов останнім, озираючись. Щось таки цей здоровило запідозрив.

Мустафа розумів, що є лише два виходи – здатися на милість божевільним покидьками, або спробувати вирватись з їхніх лапет силою.

Коли у кімнату увійшла Далія і її переляканий погляд, сповнений хвилювання ліг на хлопця, Мустафа кивнув, мовляв вбік. Одразу після цього гостре лезо ножа з шаленою швидкістю полетіло в бік посіпак. Без зусиль воно увійшло в шию одного з них. А коли Мустафа витяг ножа з плоті противника, вусебіч бризнула кров. І, як би не намагався її зупинити поранений, нічого не вдавалось. Життя невблаганно витікало з нього. Посіпака обперся на стіну, очі його бігали, шукаючи порятунку і він почав осідати.

Другий вхопився за шаблю, але місця було зовсім мало, щоб швидко витягти зброю з піхов. Цим скористався Мустафа. Лише одним кроком наблизився і завдав удару. Та цей виявився спритнішим – ухилився. Лезо лише шмигннуло по щоці. Та Мустафа не розгубився. Зацідив ліктем другої руки просто в щелепу. Той похитнувся, втратив пильність і отримав ножа між ребра. Удар, ще один і ще. Посіпака подався назад і повалився, видаючи булькаючі звуки.

–А щоб тобі! – загримів Хусем.

Він уже встиг оголити шаблю і кинувся до Мустафи. Габарити не заважали Хусему вправно рухатись. Це не були рухи вченого фехтувальника, але удари завдавав сильні і точні. Лише спритність допомагала Мустафі уникати поранення. Двічі лезо шаблі скреготнуло по ножі. Заледве вдалось втримати ці нищівні випади. Ще раз Мустафа ухилився. Врятувався, але цей удар припав на Далію, яка втиснулась в кут. Жінка скрикнула, а її обличчя залила кров, що полилась з розрубаної голови.

Мустафі аж подих заперло від усвідомлення того, що удар, який призначався для нього, убив Далію. І ця мить розосередженості, коштувала дорого. Шабля Хусема пройшлась по стегну, залишивши глибоку рану. Мустафа зашипів, оступився і сів на підлогу. Він простягнув руку з ножем, показуючи, що не здасться.

–Ха! Якби мав наказ убити тебе, – зареготав здоровань, – давно б уже голову з плечей зніс. Прибери ножа, бо руку відітну. Маю привести тебе живим, але про кінцівки наказу не було, Мустафо.

–Ти завжди був відбитим на всю голову виродком, – процідив крізь зуби Мустафа.

–Навіть сперечатися не буду. Кидай ножа, бо кров’ю стечеш.

Мустафа закрутив головою, намагаючись піднятись.

–Без руки, то без руки, – Хусем замахнувся.

Та вмить розвернувся, скривився від болю і рубанув. Це Газіз втрутився. Старість підвела господаря. Його рухи були надто гучними і неоковирними. Хусем отримав незначне поранення шаблею в плече. Натомість лезо розітнуло Газізу шию. Захлинаючись власною кров’ю старий татарин віддав Аллаху душу в своїй крамниці.

–Ні! – закричав Мустафа.

З останніх сил підвівся і кинувся до Хусема. Та поранення мішало. На ногу стати твердо не міг. Це й дозволило здорованю перехопити руку Мусафи. Його пальці міцно стиснули зап’ястя. Хусем крутнув щосили і ніж випав з руки. Мустафа заволав від болю і впав на коліна.

–Я ж попереджав, – зверхньо, з відразою в голосі пробасував Хусем.

Удар був різким. Мустафа кричав, тримаючи окровавлену культю. Хусем кинув відрубану руку на землю.

–Тепре до Кірама...