Артур Чарльз Кларк - Друга одіссея

— Знаємо. Як розігнати кораблі разом. Відхилення від осі тяги, коли працюватиме лише двигун «Діскавері». Роз’єднання кораблів у критичну мить. Але на ці всі питання можна знайти відповіді.

— Бачу, ви добре підготувалися. Одначе це лише гайнування часу. Ви ніколи не вмовите Таню.

— Я й не сподіваюся на таке, принаймні на цьому етапі, — відповів Флойд. — Проте я хочу, щоб вона знала про можливі виходи із ситуації. Ти нас підтримаєш?

— Не певен. Утім, я прийду подивитися, це має бути цікаво.

Таня вислухала терплячіше, ніж Флойд очікував, але ентузіазму не виявила. Коли він закінчив, вона навіть неохоче похвалила ідею:

— Дуже кмітливо, Гейвуде.

— Не хвали мене. Хвалити… чи гудити слід Вальтера.

— Хай там що, така ідея ніколи не стане чимось більшим, аніж — як це називав Ейнштейн? — «уявний експеримент». О, я думаю, вона спрацює, принаймні теоретично. Але ризики! Їх забагато. Я готова на це погодитися лише в тому разі, якщо матимемо абсолютно незаперечний доказ того, що ми в небезпеці. Та з усією повагою до Гейвуда, не бачу навіть найменших підстав.

— Зрозуміло, але принаймні тепер ти знаєш, що в нас інша позиція. Не заперечуєш, якщо ми попрацюємо над практичними деталями, так про всяк випадок?

— Звісно, ні. Якщо це не заважатиме передполітним перевіркам. Я не заперечуватиму, що ідея мене заінтригувала. Та це справді гайнування часу, я не можу на таке пристати. Щонайменше доти, поки Девід Боумен не з’явиться переді мною власною персоною.

— А раптом це станеться, тоді ти погодишся, Таню?

Капітан Орлова усміхнулась, але не надто весело:

— Знаєш, Гейвуде, я не впевнена. Він має бути дуже переконливим.

Розділ 44. Фокус зі зникненням

То була захоплива гра, до якої приєдналися всі члени екіпажу «Леонова», але лише у вільний від чергування час. Навіть Таня підкидала ідеї до «уявного експерименту», як вона досі це називала.

Флойд прекрасно розумів, що така активність викликана не страхом невідомої небезпеки, яку серйозно сприймав лише він, а приємною перспективою повернутися на Землю принаймні на місяць раніше, ніж сподівалися. Проте хай яким був мотив решти команди, Флойд радів. Він дуже постарався, решта — у руках Божих.

У дечому їм пощастило, без цього увесь проект був би приречений. Невеличкий, оцупкуватий «Леонов», розроблений для безпечного проходження крізь атмосферу Юпітера протягом гальмівного маневру, був більш ніж уполовину коротший від «Діскавері», і тому його можна було акуратно приєднати до довшого судна. А кріплення антени посередині «Діскавері» забезпечувало чудову опорну точку — якщо припустити, що воно є досить міцне, щоб узяти на себе вагу «Леонова», доки працюватимуть двигуни «Діскавері».

Центр керування польотом був дещо спантеличений тими запитами, які йшли на Землю протягом кількох наступних днів. Аналіз витримки обох кораблів при специфічних навантаженнях, ефекти позаосьових поштовхів; місцезнаходження найміцніших і найслабших точок у корпусі — це були лише деякі з таємничих проблем, що їх, здивованих інженерів, попросили розв’язати.

— Щось не так? — стривожено запитали вони в астронавтів.

— Усе гаразд, — відповіла Таня. — Ми просто досліджуємо свої можливості. Дякуємо за допомогу. Кінець зв’язку.

Тим часом підготовка до старту йшла за планом. Астронавти уважно перевірили всі системи на обох кораблях і приготували «Леонова» й «Діскавері» до окремого повернення додому; Василій розробив моделі зворотних орбіт, а Чандра передав їх Еалу, а коли вони були налагоджені, знову передав їх Еалові на остаточну перевірку в процесі. Таня і Флойд злагоджено працювали разом, організовуючи наближення до Старшого брата, немов генерали, що планують атаку.

Це було саме те, заради чого він прибув сюди, але, відверто кажучи, дослідження Старшого брата вже не цікавило Флойда. Він пережив дещо, чим не міг ні з ким поділитися, навіть із тими, хто вірив йому. І хоча він успішно виконував свої обов’язки, його думки літали деінде.

Таня це прекрасно розуміла.

— Ти досі сподіваєшся на диво, що мене переконає, чи не так?

— Або розрадить мене — то навіть краще. Ця непевність мене гнітить.

— Мене теж. Але чекати залишилося недовго, скоро все вирішиться так чи так.

Вона зиркнула на ситуативний дисплей, де повільно блимала цифра 20. Це була найбільш непотрібна інформація на всьому кораблі, бо всі знали напам’ять, скільки днів залишилося до відкриття стартового вікна.

І до запланованого нападу на Заґадку.

* * *

І вдруге Гейвуд Флойд дивився не в той бік. Однак у будь-якому разі це не мало особливого значення, ба навіть пильне око камери спостереження помітило лише слабку пляму між повним кадром і наступним порожнім.

Флойд знову чергував на «Діскавері», поділяючи нічну зміну із Сашею на «Леонові». Як зазвичай, уночі не відбувалося жодних подій — автоматичні системи функціонували нормально. Рік тому Флойд ніколи не повірив би, що одного дня він перебуватиме на орбіті Юпітера на відстані від планети лише в кількасот тисяч кілометрів і заледве що дивитиметься на неї, а натомість намагатиметься (не надто успішно) читати «Крейцерову сонату» в оригіналі. За словами Саші, то є найкраща еротика в (поважній) російській літературі, але Флойд іще не надто багато прочитав, щоб підтвердити це. А тепер ніколи й не прочитає.

О 01:25 він відволікся на захопливе, хоча й не надзвичайне виверження на Іо.

Величезна хмара у формі парасолі, вистреливши в космос, почала обсипати уламками землю, що палала внизу. Флойд спостерігав уже десятки таких вивержень, але вони ніколи не переставали його захоплювати. Здавалося неймовірним, що в такому маленькому світі може міститися стільки енергії.

Воліючи краще роздивитися, він повернувся до іншого ілюмінатора. І те, що він побачив там — чи, точніше, чого не побачив, — змусило його забути про Іо та майже про все інше.

Коли Флойд оговтався й переконався, що не потерпає — знову? — від галюцинацій, він зателефонував на інший корабель.

— Доброго ранку, Вуді, — позіхнув Саша. — Ні, я не спав. Як там тобі старий добрий Толстой?

— Я не про те. Подивися назовні й скажи, що ти бачиш.

— Нічого незвичного для цієї частини космосу. Іо викаблучується. Юпітер. Зорі. О Господи!

— Дякую, що підтвердив: я при своєму розумі. Нам краще розбудити капітана.

— Звичайно, і інших. Вуді, я боюся.

— Ти був би дурнем, якби не боявся.

— Таня? Таню, тут Вуді. Вибач, що тебе розбудили, але твоє диво таки сталося. Старший брат зник. Так — зник. Після трьох мільйонів років він вирішив піти собі. Думаю, він мусить знати щось таке, чого не знаємо ми.

Протягом наступних п’ятнадцяти хвилин невелика група понурих людей зібралася на