Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

– Ви серйозно?! – мій крик перервав загальні веселощі.

– Цілком, – спокою Іггірії можна було позаздрити. – Чи ти хочеш бути рабинею в дорогому ельфійському одязі?

– Та забери вас усіх Маруна! – вилаялася я і рішучим кроком пішла за Праску-гору.

Я роздяглася догола й одягла дуже скромну білизну – навіть мачуха купувала дорожче – драні штани та латану-перелатану ситцеву кофтинку. Замість добротних ельфійських чобіт мені дісталися збиті, перев’язані мотузкою старі черевики. Пресвітлі боги, хоч би не вбитися в них.

У такому обшарпаному вигляді я вийшла до друзів. Іггірія і Діерг ззирнулися, цілителька ледь помітно кивнула і, я не встигла моргнути, як Діерг однією рукою вліпив мені ляпаса, а іншою садонув в око, та ще й штовхнув на каміння так, що я, втративши рівновагу, впала, забивши коліно й лікоть. Матінко рідно, як боляче! Я не стрималася – закричала і розплакалася. Альгін зі Скріраніелем ледве стримували Германа, який хотів накинутися на Діерга з оголеним клинком, вихопленим у Лікраніеля, який зазівався на малого дракона. Тіа та Кхибра кинулися мені на допомогу. Вони допомогли піднятися. Кхибра сама мало не плакала і шепотіла: «Пробач, Руто, пробач, мила. Це все через мене...»

– Даруй мені, Руто, якби ми попередили, то не було б такого ефекту, – вибачилася Іггірія. – Ніхто не повірить тролиці, що вона не б’є рабиню.

Синяк розповзався як чорнильна пляма, губа розпухла. Я згадала губи Лавра, коли його покусали шершні. Порівняння, звісно, те ще, але виглядала я, напевно, мальовничо, не гірше за колишнього нареченого. Мені було боляче торкатися обличчя.

– Щойно ви повернетеся, я тебе вилікую, – пообіцяла цілителька. – І ось ще, – вона простягнула пляшечку з якоюсь рідиною.

– Що це за гидота? – схлипнула я і зойкнула від болю – коліно не розпрямлялося, а біль пульсував, віддаючи сотнею голок у гомілку. – Ви мені ногу зламали! – завила я і розридалася з новою силою.

До мене підбіг Герман, він акуратно обмацав коліно і підійняв повний ненависті погляд на Діерга:

– Ти перестарався. У неї тріщина!

За Германом, похитуючись і смішно перебираючи лапами, вийшло драконеня і, як йому, напевно, здавалося, грізно загарчав на Діерга. Стриматися від сміху було неможливо.

Іггірія підійшла до мене і поклала руку на коліно. За кілька хвилин біль вщух і тепер пощипувало тільки здерте коліно.

– Вибач, Руточко, потерпи, дівчинко. Але так треба. Ось, – вона знову дістала з кишені пляшечку.

– Що це?

– Усього лише настоянка нічної ромашки. Її екстракт жовтого кольору, він чудово пофарбує зуби.

Я так подивилася на цілительку, що та миттєво почала виправдовуватися:

– Це все змиється. У тебе й так надто цілі й гарні зуби для рабині.

– Дякую, що не вибили, – буркнула я, спльовуючи темно-жовту рідину.

– Не забудь помазати соком войлінту пахви. Від рабів завжди смердить.

– О, ні! – завила я. Знову від мене смердітиме так, немов я спала все життя на мішку тухлої риби!

Але сперечатися було марно. Я слухняно зробила і це.

– Мене хоч нагодують? Чи весь день я голодуватиму?

Герман приніс учорашнє м’ясо, яке Тіа вже розігріла на камені.

Іггірія з цікавістю розглядала дракона, якому дістався шматок сирого м’яса.

– Ви знаєте, що це за дракон? – обвела вона нас усіх тріумфальним поглядом. – Це нащадок Павутинки. Швидше за все, її дитя. Останній золотокрилий дракон.

Ми мовчки дивилися на малюка, який впорався з м’ясом і тепер чіплявся до Германа, щоб той із ним погрався.

– Не може бути, – пробурмотів Василь і перезирнувся зі Скріраніелем.