Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

– Дивно, на нього це не схоже. – Зазвичай клоп суне свій мідячок куди треба і куди не треба. А тут, немов крізь землю провалився. Він би нам так допоміг! Заслали б лазутчика у ворожий табір. Доведеться все робити самим.

– Час пізній, – глянув на зірки Скріраніель. – Давайте спати.

– Пост залишаємо? – спитав Канріка.

– Так. Я, Василь і Лікраніель на посту. Рута і Кхибра сплять до упору. Решта, як і вчора – зміна через кожні півгодини.

Ми з Герою вподобали зрізаний теплий камінь, якраз удвох помістимося. Гера згорнув свій плащ і поклав нам під голову. Моїм плащем ми, як і минулої ночі, укрилися.

– Я боюся, – пригортаючись до Германа, видихнула я. – Я дуже боюся завтрашнього дня. Якщо щось піде не так, то ми з Кхиброю можемо не повернутися.

Герман погладив мене по щоці й поцілував. Як же давно я не цілувалася з ним! Мені так хотілося повністю віддатися поцілунку, але нашийник із повідцем, які на мене мали вдягнути завтра, не давав мені спокою і не виходив із голови.

– Вибач, – я злегка відсторонилася. – Я справді дуже боюся. Я – боягузка.

Гера обійняв мене і міцно-міцно пригорнув до себе.

– Ти в мене найсміливіша і найвезучіша. Ти обов’язково щось придумаєш. Згадай, як ти вгадала, де справжні сльози богині.

Я важко зітхнула.

– Але нашийник – це так принизливо.

– Лише один день, чуєш? Я подумки буду з тобою. Коли закінчиться все це, я подарую тобі найкращий день у твоєму житті. Ми проведемо його так, як захочеш ти, моя руда магія.

До горла підкотив клубок. Хотілося, не стримуючись, розревітися на все горло. Але я розуміла, що не маю права. Ще чотири дні. Чотири безглуздих дні. Й потім усе. Нормальне життя. Ніяких пригод. Карантин закінчиться. Заняття, сесія, тітчина таверна і Герман. І бабусин зошит. Потім іспити, навчання, ще одні іспити, практика, звичайне і звичне життя. Жодних походів казна-куди, проклятих і нормальних королев, загадок, амулетів, склепів і стародавніх пророцтв... Ось тільки таємницю артефакту розгадаю і все. Кому він так життєво необхідний, хто стоїть на чолі всього? Подумаєш, Карліан сказав, що я навіть не пішак у грі. Сьогодні я ним стала! А пішак теж може стати королевою, якщо його переставляє досвідчений гравець. На цьому я вирубилася.

Мені снився чудовий сон: що я сиджу на квітучому абрикосі, насолоджуюся ароматом квітів. А якась сволота рубає дерево! Та так, що дзвін від сокири чути на всю округу. Бах-бах-бах! Та що ж ти робиш, гад?!

І тут я зрозуміла, що це не сон. Хтось справді стукає... зсередини каменю. Я схопилася на ноги і закричала:

– Убивають!..

На крик тут же збіглися ельфи. Потім я озирнулася і побачила, як ще сонний Герман, який, скоріше за все, зовсім недавно заснув, провалюється в цей злощасний камінь, на якому ми так славно влаштувалися вночі!

– Геро, ні!..

Та що ж це таке! Тільки-но я зібралася стрибнути за коханим, як з каменю показалася голова Германа, вкрита... слизом? А за ним вилізла потворна голова... ящера, вкрита точнісінько таким же слизом. Ящір видав дивний звук, схожий на гарчання естриггіра.

– Мамцю вам в панамці, дракон... – поруч зі мною стояв розхристаний Лікраніель і витріщався на Германа й огидного ящіркоподібного виродка.

– Лікраніеле! – О, це ображені та скручені в трубочку вушка Ши-Ранси, треба ж, непристойність почули. Треба буде пару гномських слівець вставити, нехай понервує.

Але Лік не звернув жодної уваги на вереск. Малий виродок облизав Германа довгим роздвоєним язиком і притулився до нього слизькою головою.

– Так я зустрів свою маму, – Лікраніель не стримував регіт.

Утім, ми всі покотилися зі сміху. Навіть обслинений Герман і той реготав.

Канріка і Рані допомогли йому вибратися зі шкаралупи. Виявляється, ми всю ніч проспали на драконячому яйці! Але як воно тут опинилося?

– Його тут раніше не було, – роздивляючись шкаралупу і каміння навколо неї, констатувала Ши-Ранса.

– Його винесло потоком річки, – припустив Вася. – Скоріше за все, він був десь у глибині вулкана. А вчорашній потоп, імовірно, виштовхнув його назовні.

Чудовисько вилізло. Воно швидко обсохло. Розміром було величеньке, з піврічне теля. А я думала, що дракони народжуються дрібними ящірками розміром із жабу! Хоча, дрібних драконів не існує. Принаймні я про них нічого не знаю. І, так, вони не можуть нести курячі й навіть грифонові яйця!

Ши-Ранса, Вася, Канріка, Лікраніель і Тіатаріасса оточили маленького дракона з усіх боків. Йому, по-моєму, це не дуже подобалося. Він нервував – гарчав, мотав коротеньким хвостом і тулився до Герки. Підійшли Кхибра, Альгін і Богріс, які раз у раз вигукували: «Дракон! Це справжній дракон!». Іггірії з Діергом не було. Напевно, ще не повернулися з Леовардії.

На підтвердження моїх здогадок, недалеко виникла блакитнувата пляма порталу, звідки вийшли ельфи. Іггірія, не звертаючи уваги на дракона, який щойно вилупився, підійшла до мене і вручила згорток.

– Це твоє, перевдягайся.

Я розмотала його – лахміття.