Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

височів у добутому невідомо звідки джипі і дивився просто перед себе. Над його непохитною головою вибухали снаряди, а зграбні юні піхотинці з карабінами наперевіс пробігали по тротуарах від одного палаючого будинку до другого або валилися мертві перед брамами. Небезпека чигала на нього звідусіль, але він сидів у джипі, неначе навіки застрахований від смерті; а на лиці майора застиг той самий неприступний вираз могутньої, царственної праведності, який добре знали й шанували всі льотчики ескадрильї.

Для німецької розвідки майор …де Копитляй являв собою одну з найприкріших загадок, тим більше, що ніхто із сотень американських полонених не міг повідомити нічого конкретного про літнього сивоголового офіцера з грізно вигнутими бровами й палаючим владним поглядом, який так безстрашно й успішно очолював наступ на найважливіших ділянках фронту. Не менш загадковою була його особа й для американських властей. Для її ототожнення на передову було кинуто цілий полк добірних сіайдистів, а батальйони загартованих у боях офіцерів служби пропаганди двадцять чотири години на добу перебували у стані підвищеної бойової готовності, щоб почати його прославлять на весь світ, ледве він десь об’явиться.

У Римі майор …де Копитляй перевершив самого себе. Офіцери, що літали відпочивати до Рима невеличкими групами по чотири-п’ять чоловік, поселилися в новому білокам’яному будинку, в шикарних апартаментах на десять кімнат, по дві на кожного, з трьома просторими ванними, стіни яких було викладено переливчасто-аквамариновою плиткою; їх обслуговувала худенька покоївка Мікаела — вона хихотіла з кожного приводу й тримала помешкання в ідеальному порядку.

Поверхом нижче жили догідливі домовласники. Поверх нагорі займала вродлива заможна чорнява графиня зі своєю вродливою заможною чорнявою невісткою, і обидві погоджувалися спати лише з Кристі або з Аарфі. Та Кристі був надто соромливий, щоб із того скористатися, а Аарфі виявився затятим моралістом: він весь час умовляв їх не спати ні з ким, крім законних чоловіків, а ці останні перебували ж тоді на півночі Італії, де пильнували ділові інтереси родини.

— Насправді вони дуже порядні дівчатка, — щиро признався Аарфі Йоссрр’янові, якому обидві ці вродливі заможні чорняві порядні дівчатка з молочно-білою шкірою щоночі снилися голяка в однім ліжку, і він сам — поміж них.

Квартира для нижніх чинів містилась на сьомому поверсі червоного цегляного будинку з деренчливим ліфтом. Нижні чини — сержанти і рядові — налітали до Рима цілими зграями, по дванадцять і більше чоловік; всі вони мали звірячий апетит і привозили з собою важкі кошики, набиті консервами та концентратами. Кошики передавалися жінкам, які готували й подавали на стіл. У квартирі нижніх чинів завжди було веселіше, ніж у офіцерів. Сержантів та рядових було більше, більше було й жінок до всякої обслуги. Крім того, там завжди вистачало апетитних, простих і жвавих дівчат, що їх приводив звідкілясь Йоссар’ян. Після виснажливого тижневого загулу сонні та зморені нижні чини повертались на П’яносу, а дівчат залишали на милість кожного, хто їх забажає. Тож у дівчат завжди були там і притулок, і їжа. Все, що від них вимагалося, це нікому не відмовляти, і, здається, така умова їх цілком задовольняла.

Раз чи два на тиждень до них із грубою, дикою, хрипкою лайкою вривався ошалілий Голодний Джо, який укотре вже мав нещастя виконати обов’язкову норму бойових вильотів і літав кур’єрськими рейсами. Ночував він переважно в покоях рядового й сержантського складу. Ніхто до ладу не знав, скільки саме кімнат найняв для них майор …де Копитляй, навіть власниця будинку, тілиста молодиця в чорнім корсеті, яка сама мешкала на другому поверсі. Наскільки було відомо Йоссар’янові, вони займали весь горішній поверх, а також частину шостого, бо саме на шостому поверсі, в кімнаті Сніггена, він знайшов нарешті ту покоївку в оранжевих панталонах із шваброю в руці. Це було на другий день після Болоньї, а перед тим уранці Голодний Джо застав його з Лючаною в ліжку в офіцерських покоях і кинувся, як скажений, по свій фотоапарат.

Покоївка в оранжевих панталонах була життєрадісна й на диво потульна гладуха років за тридцять віком, широколиця й проста, з драглистими стегнами й вислими сідницями; вона роздягалася залюбки на перше-ліпше прохання. Цнотливішої жінки не бачив світ: геть позбавлена забобонів, вона не відмовляла нікому, не зважаючи на расу, віросповідання, колір шкіри чи національність. Вона гречно дарувала себе чоловікам, як дарує гостям щира господиня якусь милу дрібничку, і не гаяла при цьому навіть хвилинки, щоб відкласти швабру, щітку чи ганчірку, яку тримала в ту мить, як хтось її під себе підминав. У цій загальноприступності й крилася її притягальна сила. На неї ліз, як на гору Еверест, кожен, хто хотів і коли хотів. Йоссар’ян покохав покоївку в оранжевих панталонах за те, що вона була єдиною жінкою в світі, з якою можна було кохатися, не ризикуючи закохатись. Навіть і згадка про оту лису сіцілійку досі будила в ньому досить сильне почуття — почуття сорому, ніжності й жалю.

Хоча майор …де Копитляй, наймаючи квартири, завжди наражався на численні небезпеки, своє єдине поранення він, за іронією долі, дістав, коли очолював тріумфальний вступ союзних військ до вже взятого міста Рима: його поранив в око квіткою, пошпуреною з близької відстані, якийсь обшарпаний п’яний дідок-реготун. Мов нечиста сила,із веселим та зловісним блиском в очах скочив він до машини майора …де Копитляя, грубо й непоштиво обхопив обома лапами превелебну сиву голову старого воїна, обдавши його гострим духом вина, сиру й часнику, і, кривляючись, розцілував в обидві щоки, спритно сплигнув на бруківку і зник у веселій, по-святковому гомінкій юрбі, залишивши після себе уривчасті, немов хрипке дзявкання, смішки. Звиклий по-спартанськи зносити всілякі життєві напасті, майор …де Копитляй навіть не зморгнув пораненим оком протягом усього того жахливого випробування і звернувся по медичну допомогу тільки тоді, коли завершив усі свої справи в Римі й повернувся на П’яносу.

Постановивши собі дивитись на світ, як і раніше, двома очима, він зажадав, щоб Док Дайлік прикрив йому пошкоджене око чимось прозорим. Він хотів і далі метати підкови, викрадати італійських кухарів і наймати квартири, користуючись двома, а не одним органом зору. Для льотчиків ескадрильї майор …де Копитляй був титаном, людиною з легенди, хоч ніхто ніколи так і не наважився йому це висловити. Єдиний, хто все-таки насмілювався заговорити з ним, був Майло Майдербайдер, котрий, не прослуживши в ескадрильї ще й двох тижнів, підійшов якось до підковометального майданчика й показав майорові …де Копитляю варене куряче яйце, яке тримав у високо піднятій руці.

Од такого нечуваного неподобства майор …де Копитляй аж остовпів, і нахабнюга Майло наперед відчув усю нищівну міць