Джейн Остін - Гордість і упередженість

просто змушуєте мене відплатити вам тією ж монетою, і розповісти про таке, що може неприємно вразити ваших родичів.

— Я вас не боюся, — відповів із посмішкою Дарсі.

— Благаю вас, розкажіть, чим він завинив, — вигукнув полковник Фітцвільям, — мені цікаво знати, як він поводиться із незнайомими людьми.

— Що ж, слухайте, але приготуйтеся до найгіршого. Вам, напевно, відомо, що вперше я побачилася з ним у Гертфордширі — це було на балу. І що ж, ви думаєте, він під час цього балу утнув? Він танцював лише чотири рази! Мені так не хочеться завдавати вам болю, але саме такою є гірка правда. Містер Дарсі танцював лише чотири рази, хоча чоловіків було обмаль. І мені достеменно відомо, що багато дівчат не мали змоги потанцювати через брак кавалерів. Ви не можете заперечувати цього факту, містере Дарсі.

— На той час я не мав честі знати когось із присутніх жінок, окрім тих, які були в одній компанії зі мною.

– І то правда, хіба ж можна знайомитися під час балу! Отож, полковнику Фітцвільяме, що вам зіграти іще? Мої пальці чекають ваших вказівок.

— Може, мені й слід було представитися, — мовив Дарсі, — але я погано вмію відрекомендовуватися незнайомим людям.

— Давайте запитаємо вашого кузена — у чому ж причина? — сказала Елізабет. — Давайте запитаємо: чому розумна і освічена людина з житейським досвідом не вміє представлятися незнайомцям?

— Я можу дати відповідь на ваше запитання, не звертаючись до нього, — відказав Фітцвільям. — Це тому, що він не бажає завдавати собі клопоту.

— Я і справді не маю до цього тих здібностей, які мають інші люди, — мовив Дарсі. — Не можу легко спілкуватися з тими, кого я раніше ніколи не бачив. Не можу так легко настроїтися на потрібний тон розмови чи удавати щиру зацікавленість чужими клопотами, як це часто вміють робити інші.

— Мої пальці, — сказала Елізабет, — не здатні впоруватися з цим інструментом так майстерно, як це вміють робити багато жінок. Мої пальці не мають такої ж сили чи швидкості і своєю грою не здатні справити таке ж добре враження. Але я завжди вважала, що це мій власний недолік — тому що ніколи не завдавала собі клопоту і тому недостатньо музикувала. Однак це не означає, що я вважаю свої пальці менш талановитими, ніж пальці інших справді талановитих жінок.

Дарсі посміхнувся і сказав:

— Ви абсолютно праві. Ви набагато краще використали свій час. Жоден, хто має привілей слухати вашу гру, не зможе сказати, що їй чогось бракує. А перед людьми незнайомими ніхто з нас не виступає.

Тут їх перервала леді Кетрін, яка голосно поцікавилася, про що вони розмовляють. Елізабет негайно ж знову почала музикувати. Леді Кетрін підійшла до них, послухала декілька хвилин, а потім звернулася до Дарсі:

— Міс Беннет грала б набагато краще, якби вправлялася більше і мала доброго вчителя з Лондона. Вона дуже добре володіє інструментом, але все одно має смак гірший, ніж Енн. Енн була б чудовою виконавицею, якби їй дозволяв навчатися стан її здоров'я.

Елізабет поглянула на Дарсі, щоб побачити, як той люб'язно погодиться з цією похвалою на адресу своєї кузини, але ні в той момент, ні пізніше не побачила вона ніяких ознак любові; а з усього його ставлення до міс де Бург вона зробила такий «втішний» висновок для міс Бінглі: навіть якби та була на місці кузини містера Дарсі, вона б мала так само мало шансів вийти за нього заміж, як і остання.

Леді Кетрін і далі робила зауваження з приводу виконавської майстерності Елізабет, поєднуючи їх із численними вказівками щодо манери гри та смаку. Елізабет сприймала ці зауваження з усією поблажливістю, якої вимагала чемність, і, на прохання джентльменів, лишалася за інструментом, доки не подали карету її світлості, щоб відвезти їх усіх додому.

Розділ XXXII

Наступного ранку Елізабет сиділа й писала листа Джейн; вона була сама в кімнаті, бо місіс Коллінз та Марія пішли в якійсь справі до села. Дзвінок у двері змусив її здригнутися — хтось прийшов. Оскільки звуків карети Елізабет не чула, то не виключено було, що це прийшла леді Кетрін. Побоюючись, що саме так і сталося, вона заходилася була ховати свого незакінченого листа, щоб уникнути нечемних розпитувань, як двері відчинились, і — на її превеликий подив — до кімнати ввійшов містер Дарсі, до того ж сам-один.

Заставши її одну, він явно знітився й тому вибачився за вторгнення, сказавши, що йому здалося, наче в кімнаті були всі жінки.

Вони посідали; після її розпитувань про Розінгс почало здаватися, що вони приречені отак і сидіти — в цілковитій тиші. Конче необхідно було придумати якусь тему для розмови, тож ця незручна ситуація змусила Елізабет пригадати обставини їхньої останньої зустрічі в Гертфордширі; бажаючи знати його думку з приводу їхнього похапливого від'їзду, вона зазначила:

— Минулого листопада ви всі так несподівано покинули Недерфілд, містере Дарсі! Мабуть, для містера Бінглі було вкрай приємною несподіванкою знову зустрітися з вами так швидко, бо, наскільки я пам'ятаю, він поїхав на день раніше. Сподіваюся, на час вашого від'їзду з Лондона він та його сестри почувалися добре?

— Пречудово, спасибі.

Елізабет зрозуміла, що ніякої іншої відповіді їй не дочекатись, і тому — після нетривалої паузи — додала:

— Наскільки я зрозуміла, містеру Бінглі не дуже хочеться повертатися до Недерфілда?

— Я ніколи не чув, щоб він казав щось подібне, та цілком можливо, що в майбутньому він проводитиме там дуже мало свого часу. Він має багато друзів і зараз у такому віці, коли коло знайомих і кількість запрошень постійно зростають.

— Якщо він не має наміру часто бувати в Недерфілді, то для сусідів було б краще, коли б він зовсім полишив цей маєток і там натомість оселилася б для постійного проживання якась родина. Але цілком резонно припустити, що містер Бінглі винайняв цей будинок не стільки задля вигоди сусідів, скільки задля вигоди власної, тому, скоріш за все, саме цим принципом він і керуватиметься, коли вирішуватиме — полишати його чи залишатись у ньому.

— Я не здивуюся, — сказав Дарсі, — якщо він полишить його, тільки-но трапиться нагода придбати щось підходяще.

Елізабет не відповіла, бо побоювалася продовжувати розмову про його приятеля, а оскільки сказати їй було більше нічого, то вона вирішила, що тепер настала черга містера Дарсі знайти тему для розмови.

Той зрозумів натяк і незабаром мовив:

— Цей будинок здається мені дуже зручним. Гадаю, що леді Кетрін надала чималу допомогу в його облаштуванні, коли