Джо Холдеман - Безкінечна війна

— Хтось зробив йому укол. Прямо в область серця. — Вона здивовано подивилася:

— Це я ввела йому адреналін. Звичайна процедура.

Кров виступає, якщо ви намагаєтеся відскочити вбік від інжектора, так як зазвичай ліки просочуються крізь пори без всяких слідів.

— У цей момент він вже був мертвий?

— Така моя професійна думка. Пульсу не було, дихання теж. Дуже красномовні симптоми.

— Розумію.

— А хіба щось… У чому, власне, справа, Вільям? — Або мені неймовірно везе, або Діана — чудова актриса.

— Та нічого. Гаразд, піду до Джарвіса, нехай що-небудь дасть мені для руки. — Я відкрив двері. — Як гора з плечей.

Вона дивилася мені прямо в очі:

— Це точно.

Але я рано заспокоївся. Незважаючи на присутність незацікавлених свідків під час подій у лазареті, по групі пішли чутки, що я змусив доктора Алсевер позбавити Граубарда життя, так як сам був не в змозі цього зробити і не хотів турбувати себе процедурою трибуналу.

Але фактично, за статутом, я взагалі не був зобов'язаний в даному випадку влаштовувати трибунал. Мені потрібно було тільки сказати: «Ти, ти і ти. Відведіть цю людину наверх і розстріляйте». І горе рядовому, який не послухався би наказу.

Але у деякому роді мої стосунки з солдатами покращилися. Зовні вони виявляли більше поваги. Але це був дешевий авторитет, який легко завойовує будь-який жорстокий лідер.

У мене тепер була нова кличка — Вбивця. І це ледь я звик до старої.

Життя на базі швидко увійшло в стару колію. Я майже з нетерпінням очікував появи тельціан, щоб хоч якось позбутися від рутини. Хоча обов'язки у мене були дуже численні, але все більше типу «це можу зробити тільки я», а проблеми, які не потребують великої відповідальності, вирішувалися на рівні нижніх ешелонів.

Раніше я ніколи не захоплювався спортом або іграми, але тепер вони перетворилися для мене на своєрідний «випускний клапан». Вперше в житті я не зміг зосередитися на читанні чи навчанні. Тому я фехтував — на шпагах, на шаблях — з іншими офіцерами, до знемоги працював на тренажерах, і навіть у шухляді столу в каюті тримав скакалку. Більшість офіцерів грали в шахи, але я виявився слабким у порівнянні з ними гравцем і вигравав, тільки якщо мені хотіли зробити приємне. Грати в слова я теж не міг — вони насилу маніпулювали архаїчним діалектом, на якому ми спілкувалися. А у мене не було ні часу, ні здібностей, щоб освоїти «сучасну» англійську.

Деякий час я дозволяв Діані вводити мені транквілізатори, але незабаром почали позначатися результати кумулятивного ефекту, я почав до них звикати, і довелося їх кинути. Тоді я спробував зайнятися психоаналізом з лейтенантом Вілбером. Нічого не вийшло. Ми говорили на різних мовах — в історичному сенсі. Все одно як якщо б я почав давати поради середньовічному селянинові, як йому найкращим чином ужитися з місцевим священиком і феодалом.

Найгіршим було те, що я був упевнений, що цілком зміг би впоратися з напругою командної посади, і виніс би ув'язнення у цій печері з людьми, які часом здавалися мені такими ж чужими, як вороги-тельціани, якби зі мною була Мерігей. І чим далі, тим сильніше ставало це почуття.

Психіатр сказав, що я романтизую своє становище. Він знав, що таке любов, сам був закоханий. Сексуальна полярність закоханих не має значення. Але любов — це тендітна матерія, це ніжна квітка, це нестабільна реакція, з періодом напіврозпаду у вісім місяців. Нісенітниця, сказав я йому. У вас на очах шори. Тридцять століть довоєнної історії людства вчать нас, що лише любов сильніша за смерть, і він би це знав, якби народився не в колбі. Тут він з кислою міною заявив, що я просто жертва сексуальної незадоволеності і романтичних ілюзій.

Але ми не так вже й погано проводили час, хоча і сперечалися. Але вилікувати мене він так і не вилікував. Єдиним моїм новим другом став кіт, наділений звичайною для котів властивістю уникати людей, які кішок люблять, і попадатися тим, хто їх не переносить. Тепер він часто сидів у мене на колінах. Наскільки мені було відомо, в нашій окрузі він був єдиним другим гетеросексуальним ссавцем, крім мене. Йому була зроблена спеціальна операція, звичайно, але в принципі це справи не міняло.

ГЛАВА 6

Це сталося якраз на 400-й день нашої вахти. Я сидів за своїм столом і робив вигляд, що перевіряю новий список нарядів, складений Холлібоу. Кіт сидів у мене на колінах і голосно муркотів, хоча ніхто його не гладив. Чарлі розвалився в кріслі і щось читав з екрана термінала.

Загудів фон — це була капітан Антопол.

— Вони прибули.

— Що?

— Я кажу, вони прибули. Тельціанський корабель щойно вийшов з поля колапсара. 0,8 світловий. Гальмування — тридцять g.

Я змахнув кота на підлогу.

— Коли… коли зможете почати погоню?

— Як тільки дасте мені відбій. Я вимкнув фон і попрямував до старт-комп'ютера, точної копії того, який був встановлений на «Масарику II» — Вони були пов'язані прямим каналом. Поки я набирав дані, Чарлі возився з демонстратором.

Демонстратор представляв собою голографічний екран в півметра товщиною і по метру в ширину і висоту. Він був запрограмований показувати положення Сад-138, нашої планети і ще кількох дрібних небесних тіл цієї системи. Зелена і червона точки відзначали позиції нашого крейсера і корабля тельціан.

За даними комп'ютера, тельціанам знадобиться не менше одинадцяти днів, щоб загальмуватися і дістатися до нашої планети. Але щоб не дати захопити себе, немов мух на стелі, вони постійно змінювали прискорення і напрям польоту. Тому, грунтуючись на сотнях подібних випадків з історії війни, комп'ютер склав таблицю ймовірності контакту.

Ймовірність

000001

001514

032164

103287

676324

820584

982685

993576

999369

Дні до контакту

11

15

20

25

30

35

40

45

50

Середній показник 28,9554

500000

Якщо тільки, звичайно, Антопол та її команда веселих піратів не накриють їх крейсер раніше терміну. Ймовірність цього — п'ятдесят на п'ятдесят.

Але нам у будь-якому випадку залишалося одне — сидіти і чекати. Якщо Антопол пощастить, то воювати нам не доведеться. Нас змінить новий гарнізон, а наш відправлять до наступного колапсара.

— Ще не розпочали. — Чарлі перевів демонстратор на мінімальну масштабну шкалу. Планета виглядала як біла куля завбільшки з диню. Зелена точка крейсера горіла від неї на відстані у вісім таких динь.

Поки ми дивилися, як від точки корабля відокремилася зелена точка і попливла в сторону. Її супроводжувала туманна цифра 2. Відповідно до