Мартін Штарк - Ти моя гра , Мартін Штарк

 Після виснажливої роботи в нашій інвесторській компанії мені зовсім не хотілося прямувати до своєї квартирки. Відтак, вирішила завітати до бабусі Віри.
Надворі панував шорсткий холод. Вітер пронизував просто до кісточок, змушуючи мене щільніше закутуватись носом у комір пальта і шарф. Ліхтарі випромінювали приглушене світло на вологе дорожнє покриття, що виблискувало після недавньої зливи. Перехожі квапились, приховуючи обличчя шарфиками. Я ж неспішно йшла до крамниці, намагаючись зібратися з своїми думками.  
В магазині було затишно, повітря насичене ароматами свіжоспеченого хліба та кави. Я зважила купити щось смачненьке для бабусі, щоб хоч якось і їй підняти настрій. Хоча быльше, мені хотілося підняти настрій собі. Зупинилася біля вітрини з тортами, довго розглядала їх, вибираючи між шоколадним і сирним. Врешті-решт нахилилася, щоб взяти коробку з ніжним "Наполеоном".  
І раптом відчула сильний поштовх у спину.  
— Ти що, дупою всю полицю перегородила?! — почувся грубий чоловічий голос.  
Я різко випрямилася, розгублено обернувшись. Переді мною стояв якийсь молодий хлопчина, років двадцяти, не більше, з нахабним виразом обличчя. У нього були коротко підстрижене волосся, куртка з фірмовим логотипом і навушники у вухах.  
— Ти що, осліп?! — гаркнула я у відповідь, відчуваючи, як всередині піднімається хвиля обурення.  
— Осліпла тут тільки ти, — буркнув він і, навіть не вибачившись, рушив далі.  
Я стиснула зуби відчуваючи образу. Ну справді, ще одного хама мені сьогодні не вистачало! Як ніби всього, що сталося вдень, було недостатньо.  
З тортиком у руках я попрямувала до каси, відчуваючи, що настрій остаточно зіпсувався. Хотілося розплакатись, але я стримувалася. У бабусі Віри не можна було з'явитися в такому стані — вона одразу все відчує.  
Вискочивши з крамниці, відчула на собі подих зимового вітру. Він немов намагався забрати в мене рештки тепла, проникаючи крізь комір пальто. Я прискорила ходу, засунувши руки в рукава, намагаючись не розмірковувати про те, що відбулося.  
Підійшовши до будинку, де жила бабуся Віра я глибоко вдихнула, подумки залишаючи всі неприємності надворі. Бабуся вартувала того, щоб я прийшла до неї не з насупленим виглядом, а хоча б з ледь помітною посмішкою.  

____________

Бабуся зустріла мене біля дверей з такою радістю, ніби я принесла їй цілий мішок щастя. Її теплі руки одразу взяли мене під лікоть і провели в маленьку кухню, де завжди пахло випічкою, медом і чимось затишним, що нагадувало дитинство.  
— Ой, Каринко, як добре, що ти прийшла! — бабуся стиснула мої долоні у своїх, уважно вдивляючись у моє обличчя. — Ну навіщо ж було тортик купувати, бо я ж саме  пиріжків напекла!  
Я усміхнулася і поставила коробку з тортом на стіл.  
— То нічого, поставте у холодильник, потім посмакуєте. А зараз я краще пиріжків поїм.  
Бабуся задоволено кивнула, витираючи руки рушничком, і вже за хвилину на столі стояла тарілка з рум’яними пиріжками, наповненими ароматною яблучною начинкою. Поруч — глиняні чашки з узваром, у якому плавали шматочки сушених груш і яблук.  
— Ну, розповідай, як день пройшов? — бабуся сіла навпроти, уважно дивлячись на мене.  
Я видихнула і, опустивши погляд на стіл, прошепотіла:  
— Здається, день пройшов по мені, а не в мене він пройшов.  
Бабуся зітхнула і лагідно поплескала мене по руці.  
— Розкажи, що сталося, легше стане.  
Я похитала головою, відкушуючи шматочок пиріжка. Тісто було ніжним, а яблука м’якими і трохи карамельними.  
— Та просто проблеми з робочими моментами. Не хочу зараз про це думати.  
Вона нічого не сказала, лише налила нам ще узвару, а потім, ніби відчувши, що потрібно змінити тему, заговорила:  
— Скоро вже Різдвяний піст почнеться. Я от навчилася пиріжки без дріжджів готувати, теж смачні виходять. Приходь до мене після пятнадцятого, скоштуєш.  
Я зацікавлено підняла голову.  
— А що таке Різдвяний піст?  
Бабуся усміхнулася, відпивши трохи узвару.  
— Ой, це ціла історія, Каринко. Піст починається  в середині листопада і триває аж до Різдва. Його ще називають Пилипівкою, бо починається після дня святого апостола Пилипа. Це час, коли люди очищають душу й тіло, відмовляються від м’ясного, молочного, стараються робити більше добрих справ.  
Я відкусила ще шматочок пиріжка, уважно слухаючи.  
— А хіба це не просто про їжу?  
Бабуся похитала головою.  
— Ні, не тільки. Головне — очистити думки, позбутися злості, образ, заздрощів. Це час, коли треба думати про хороше, про любов і прощення.  
Я задумливо розмішувала ложкою узвар, вдихаючи його солодкуватий аромат.  
— Виходить, я точно провалю цей піст, бо злості у мене вистачає…  
Бабуся засміялася.  
— Головне — не з чого починаєш, а як закінчуєш. Піст — це шлях, а не миттєва зміна.  
Я кивнула, відчуваючи, як тепло поступово розливається по моєму серцю.