Марк Хаддон - Загадковий нічний інцидент із собакою, Марк Хаддон

За ним стояла Мати, тож я не закричав.

Тоді він підійшов трохи ближче й став переді мною навколішки, наче перед собакою, якому ти хочеш показати, що ти не Агресор, і сказав:

— Я хотів спитати, як пройшов твій іспит.

Але я нічого не відповів.

— Розкажи йому, Крістофере, — попросила Мати.

Але я все одно мовчав.

— Крістофере, будь ласка, — сказала Мати.

— Я не знаю, чи правильно відповів на всі питання, оскільки я був дуже втомлений і майже не їв, тож не міг нормально думати, — відповів я.

Тоді Батько кивнув і трохи помовчав, а потім сказав:

— Дякую.

— За що? — спитав я.

— Ну… просто дякую, — сказав він. — Я тобою дуже пишаюся, Крістофере. Дуже пишаюся. Я впевнений, що ти дуже добре склав іспит.

Потім він пішов, а я додивився «Університетські змагання».

Наступного тижня Батько сказав Матері, що їй треба виїжджати з будинку, але вона не могла цього зробити, оскільки в неї не було грошей, аби платити за оренду квартири. А я спитав, чи заарештують Батька й чи не посадять у тюрму за вбивство Веллінгтона, оскільки якщо б він сів у тюрму, то ми змогли б жити в його будинку. Та Мати сказала, що поліція заарештує Батька тільки в тому разі, якщо місіс Шиєрс висуне звинувачення, тобто скаже поліції, що вона хоче, аби його заарештували, тому що поліція не арештовує людей за незначні злочини, якщо тільки не попросити про це, а Мати сказала, що вбивство собаки було незначним злочином.

Але потім усе було добре, оскільки Мати знайшла роботу на касі в садівничому центрі, а лікар призначив їй пігулки, які треба приймати щоранку, аби не почуватися такою сумною, тільки від них у Матері інколи паморочилося в голові й вона падала, якщо різко підводилася. Тож ми переїхали в кімнату у великому будинку, складеному з червоної цегли. І ліжко стояло на кухні, і мені це не подобалося, оскільки вона була маленька, коридор було пофарбовано в коричневий колір, а туалетом і ванною користувалися інші люди, і Матері доводилося чистити їх перед тим, як вони були потрібні мені, інакше я відмовлявся ними користуватися, а інколи я пісяв у штани, оскільки в туалеті були інші люди. А в коридорі за дверима кімнати пахло підливою та хлоркою, яку використовують для прибирання шкільних туалетів. У кімнаті пахло шкарпетками й хвойним освіжувачем повітря.

Мені не подобалося чекати на результати свого іспиту з математики рівня «А». І коли я намагався думати про майбутнє, то не міг нічого чітко зрозуміти, і від цього в мене починалася паніка. Тож Шивон сказала, що мені не слід думати про майбутнє. Вона сказала:

— Просто думай про сьогодення. Думай про події, які з тобою відбулися. Особливо про хороші події.

І однією з хороших подій було те, що Мати купила мені дерев’яну головоломку, яка мала ось такий вигляд:

Треба було від’єднати верхню частину головоломки від нижньої, і це було дуже важко.

А ще одна хороша подія відбулася, коли я допомагав Матері фарбувати її кімнату в «Білий з пшеничним відтінком», тільки я вимазав фарбою волосся, а вона захотіла її змити й почала втирати мені в голову шампунь, коли я приймав ванну, але я не дозволив, тож протягом 5 днів на моєму волоссі була фарба, і тоді я відрізав пасмо ножицями.

Проте відбулося більше поганих подій, ніж хороших.

Наприклад, Мати не поверталася з роботи до 5:30 вечора, тож мені доводилося перебувати в будинку Батька з 3:49 дня до 5:30 вечора, оскільки мені не дозволялося бути на самоті й Мати сказала, що в мене немає вибору, тож я підпирав двері ліжком на той випадок, якщо Батько спробує увійти. Інколи він намагався поговорити зі мною крізь двері, але я йому не відповідав. А інколи я чув, як він довго й тихо сидить на підлозі біля дверей.

А ще одна погана подія була така, що Тобі помер, оскільки йому було 2 роки й 7 місяців, а це дуже похилий вік у щурів, і я сказав, що хочу його поховати, але в Матері не було саду, тож я поховав його у великому пластиковому горщику з землею, на кшталт того, у який саджають рослини. І я сказав, що хочу завести ще одного щура, але Мати сказала, що ми не можемо собі цього дозволити, оскільки кімната була надто маленька.

І я розгадав головоломку, бо зрозумів, що всередині неї є дві засувки у вигляді двох металевих стрижнів у каналах, ось таких:

Для того щоби розгадати головоломку, треба було нахилити її так, аби обидва стрижні ковзнули в кінці каналів і не перетинали площину між двома частинами головоломки, а тоді її можна було роз’єднати.

Одного дня Мати закінчила роботу й приїхала по мене в будинок Батька, а він сказав:

— Крістофере, можна з тобою поговорити?

— Ні, — відповів я.

— Все гаразд, я буду поруч, — сказала Мати.

— Я не хочу говорити з Батьком, — відмовився я.

— Нумо домовимося, — сказав тоді Батько.

Він тримав кухонний таймер у вигляді великого пластикового помідора, перерізаного посередині. Батько його завів, і він почав цокати. Тоді Батько сказав:

— П’ять хвилин, гаразд? Не більше. Потім будеш вільний.

Тож я сів на диван, він сів у крісло, Мати стояла в коридорі, а Батько сказав:

— Крістофере, послухай… Так не можна далі жити. Не знаю, як ти, а мені… мені надто сильно болить через це. Те, що ти зі мною в одному будинку, але відмовляєшся зі мною говорити… Ти маєш навчитися довіряти мені… І мені байдуже, скільки на це піде часу… Спочатку — хвилина, наступного дня — дві, а далі — три, може, це забере роки, та мені байдуже. Бо це важливо. Це важливіше за все на світі.

А тоді він відірвав шматочок шкіри збоку від нігтя на великому пальці лівої руки.

— Назвемо це… Назвемо це проектом. Проектом, який ми маємо зробити разом. Ти маєш проводити зі мною більше часу. А я… Я намагатимусь довести тобі, що мені можна довіряти. Спочатку буде важко, бо… бо це важкий проект. Але потім стане легше. Обіцяю, — сказав він.

Потім він потер скроні кінчиками пальців і додав:

— Ти не маєш мені нічого відповідати, поки що. Просто подумай про це. І, е… У мене для тебе є подарунок. Щоб довести, що я дуже серйозно налаштований. І щоби вибачитися. І