Анна Лерой - Мої сімейні обставини, Анна Лерой

Через хвилювання мене мучить спрага. Залишати документи на видноті і йти на пошук води — небезпечно: хтось може їх прочитати. Так що я впихаю папери в пару великих талмудів, пухких настільки, що їх додаткове потовщення буде непомітним. Тільки тоді на серці стає спокійніше.

У коридорах між нескінченними полицями порожньо і мало світла. Лампи під стелею не в змозі висвітлити все, що знаходиться у величезних залах. Але навіть в архівах має бути місце, де втомлені працівники можуть заварити і випити гарячий і бадьорить настій, з'їсти пиріг і вдосталь поговорити вголос, а не пошепки. У своїх пошуках я орієнтуюся на легкий звук ложечки, яка стукає по стінках чашки, і пробираюся в ту сторону з усією обережністю.

У невеликій кімнаті, обладнаній під кухню і їдальню, нудьгує літній чоловік у сірому легкому костюмі і повільно щось п'є. У якийсь момент він повертається до входу впівоберта, а я з досадою впізнаю в ньому головного архіваріуса Борре. В останній раз я його бачила років вісім назад, якщо не більше. Чи впізнає він мене?

— Проходьте, люба, — раптово звертається до мене Борре. Напевно, побачив моє відображення в блискучому заварному чайничку.

— Доброго дня, — я чемно вітаюся, а в голові тим часом плутанина. Що б таке придумати і швидко піти?

— Мені, звичайно, передали, що Алілль привів відвідувачку. Але я і не думав, що зустріну вас тут, Заступнице Лайм. Ви ж знаєте, що вас півміста шукає?

— Так, звичайно, я як раз зібралася на зустріч з дядьком, але зустріла знайомого, — слабким голосом відповідаю я. Він все-таки впізнав. Будь проклята феноменальна здатність архіваріусів в лічені секунди знаходити в людині сімейні риси Флейм.

— О, а де ж сам Алілль?

— Я попросила у нього книгу, щоб розважитися, — страх потроху відпускає мене, такі слова даються набагато легше: — Ви ж знаєте, як це нудно, коли збирається територіальна рада! Мені обов'язково потрібно щось легке і цікаве, чим можна зайняти себе в цей час.

— Тоді почекаємо вашого приятеля. Сідайте, голубонько. Я зроблю вам настій.

— Не варто...

— Що ви! Для мене честь стати в нагоді нашій Заступниці в останній раз. Ви вже обговорювали ваш від'їзд з майбутнім чоловіком?

Борре не дає мені і слова вставити. Він дуже спритно для свого віку управляється з мірними ложками і заварювальним чайником, видно істинного любителя настоїв. Суміш для заварки архіваріус вибрав незвичну, не по сезону. Я відчуваю яскравий хвойний запах, який через пару секунд змінюється більш спокійним трав'яним. Я зовсім не пам'ятаю назву цього настою, зрідка в холодні зими його пив батько, але у мене і братів зовсім інші вподобання в напоях. А у Віцці люблять солодші суміші.

— Не встигла, — тихо відповідаю я на питання.

— Тоді це наше з вами останнє чаювання, — головний архіваріус підсуває до мене чашку.

Колір рідини всередині неї насичено-коричневий з легкою зеленню. Настій дуже міцний, абсолютно не такий, як я люблю. Навряд чи трави збирали кваліфіковані збирачі. Але мені все ж доводиться з вдячністю зробити кілька великих ковтків. Гарячий напій приємно зігріває зсередини, змушує згадати, що потрібно десь підкріпитися. Швидше за все, це буде найближча до архівів їдальня. Безумовно, чим швидше я закінчу це чаювання, тим краще.

— Я думаю, у мене ще буде час у Феніксі, — добродушно посміхаюся я, намагаючись не кривитися. Напій дійсно дуже гіркий, настільки, що паморочиться голова і злегка нудить. — Тим більше в архіви потрібно зайти, щоб віддати книгу.

— Навряд чи у вас це вийде, — спокійно відповідає мені Борре і відставляє свою чашку на блюдце. Я з подивом виявляю, що він не зробив ні ковтка звідти.

Настій гірчить не просто так. Коли гіркота трохи розсмоктується, я помічаю, що оніміння язика викликано зовсім не гарячим напоєм і не його смаком. В суміші щось ще: швидкодіюче, злегка паралітичне снодійне. Дуже незвичайна комбінація, сильна і рідкісна, здатна здолати навіть такий організм як у мене — укріплений зіллями і з високим опором до до негативних ефектів. Випивши таке, звичайна людина може і в кому впасти

Чашка випадає з моїх рук. Я безвольно слідкую, як розтікається темна рідина по підлозі, але нічого зробити не можу. Мені все більше хочеться спати. Борре перевіряє мій пульс і з задоволеним обличчям киває. Здається, мене не намагаються отруїти, всього лише вивести з ладу. Але звідки їм відомо, що мене не беруть звичайні снодійні засоби? Звідки ця підготовка?

Перш ніж мої очі закриваються, я бачу, як до мене хтось підходить: чоловік в якісному взутті і чудово пошитому костюмі.

— Ну, здрастуй, племіннице, — я чую голос і з жахом розумію, що пропала.

Все пропало, і все було марно. Може, Левісу пощастить більше, а мені, на жаль, не вдалося втекти.