Шолом-Алейхем - З ярмарку, Шолом-Алейхем

Шоломові здається, ніби вони сміються. І перед фурманом, перед Андрієм, теж соромно. Що він подумає про нього?

69

ЄВРЕЙ-ПОМІЩИК

Єврейський панський дім. — Наш герой навчається правил етикету. — Бібліотека старого Лоєва.—Рідкісний тип єврейського поміщика

Була вже ніч, коли вони втрьох в'їхали в село, старий Лоєв, його син Єшуа й молодий вчитель з Переяслава. Проминувши ряди низеньких темних селянських хатинок і залишивши позаду широке зелене поле — у селі воно називається вигін —і великий тік з високими ожередами соломи, сіна та ще не обмолоченого хліба, фаетон підкотив до великого панського двору. Фурман Андрій ще не встиг зупинити коней, коли дерев'яні ворота розчинилися. На воротях стояв селянин з непокритою головою. Він низько уклонився хазяїнові й пропустив фаетона, який ще трохи котився, немов по м'якому килиму, і під'їхав до великого, але невисокого, білого панського будинку, критого, щоправда, соломою, з двома великими ґанками по боках. За будинком розпростерся сад. Усередині, як і зовні, будинок був вибілений. Меблі — прості. Багато вікон і безліч кімнат. Служниці в м'якому взутті нечутно снували, мов тіні, по хаті. Коли старий був дома, ніхто не смів слова вимовити. Дисципліна тут була дуже сувора. У всій хаті було чути лише голос його самого, лев'ячий голос хазяїна, що лунав, як дзвін. У першій великій кімнаті, за довгим, гарно сервірованим столом, сиділа жінка, молода, висока, вродлива. То була друга дружина старого. Біля неї сиділа дівчинка років тринадцяти — їхня єдина дочка, точнісінька копія матері. Старий відрекомендував їм молодого вчителя, і всі сіли вечеряти.

Уперше в своєму житті герой цього життєпису сидів за аристократичним столом, де їдять за суворим церемоніалом і де прислуговує до столу лакей у білих рукавичках. Лакей, щоправда, був простий селянський парубок на ім'я Банько, але хазяїн його вирядив і вимуштрував на свій панський лад. Людині, яка не звикла до такої безлічі тарілок і тарілочок, ложок та ложечок, склянок та скляночок, важкувато висидіти за таким аристократичним столом і не схибити проти правил етикету. Треба пильнувати, бути насторожі. Слід визнати, що Шолом на той час і гадки не мав, що за столом слід суворо додержувати якихось правил етикету: у звичайному єврейському домі на такі речі не звертали уваги. У звичайному єврейському домі всі їли з одної тарілки, вмочали свіжу халу в жирний соус і брали їжу просто руками. В обивательській єврейській сім'ї не знали ніяких особливих законів і правил з приводу того, як сидіти за столом і як користуватися ложкою, ножем та виделкою. У єврейській сім'ї досить було знати, що слід залишити в тарілці шматочок риби чи м'яса для годиться, а сидіти можна як завгодно і їсти скільки завгодно, і чистити виделкою зуби теж не забороняється. Хто міг знати, що десь на світі є якийсь етикет? Хто й коли склав таке зведення законів? Ні, усіх цих законів і правил етикету молодий репетитор ніде не вичитав. І він пам'ятав тільки одне: треба дивитися, як інші поводяться за столом. Само собою зрозуміло, що від такої трапези особливого задоволення не матимеш, коли доводиться ввесь час бути насторожі, завжди пильнувати, щоб не схопити зайвого кусника, побоюватись, може, ти не так тримаєш ножа чи виделку, або надто голосно сьорбнув, або, може, хтось чує, як ти жуєш... Хвалити бога, іспит з етикету вчитель склав блискуче, але попервах він уставав з-за столу голодний. Після всіх цих пишних церемоній, численних закусок і чудових страв Шолом тужив за скибкою свіжого хліба з оселедцем і цибулею, за гарячою розсипчастою картоплею в мундирі, за квашеною капустою, яка потім дає себе взнаки цілу добу. Минуло чимало часу, поки він звик до таких цирліх-манірліх. А поки що юнак мусив іти, як то кажуть, разом з усіма в одній упряжці, держати фасон, не виказати себе, боронь боже, своїми демократичними манерами й пролетарськими звичками. Одне слово, мусив бути такий самий, як усі. Слід правду сказати, що з першого-таки дня на нього дивилися не як на чужого, а як на рівню, на свою людину. Адже ж він з пристойної сім'ї! Так вирішив старий і досить одверто висловив Шоломові свою думку про нього, заявивши вчителеві, що вважає його отецьким сином. А з отецьким сином слід відповідно поводитись.

Насамперед Шоломові приділили окрему кімнату, скромно прибрану, але з усіма вигодами і з повним обслуговуванням. Це давало йому цілковиту можливість розпоряджатися своїм вільним часом, як йому заманеться. На заняття з ученицею досить було двох-трьох годин щодня. Решту часу він міг використати для себе — читати або писати. А читав він усе, що потрапляло до рук. Старий сам любив читати й не шкодував грошей на купівлю книжок. Оскільки старий читав тільки твори, видані староєврейською мовою, то його бібліотека складалася переважно з книг староєврейської літератури (єврейські книги тоді ще не були в моді). Калмен Шульман, Мапу, Смоленській, Манделькерн, Готлобер, Єгалел, Іцхок-Бер Левінзон, Мордхе-Арн Гінзбург, Іцхок Естер, доктор Ка-мінер, Хаїм-Зелик Слонімський — оце були ті письменники, що окрашали бібліотеку сільського магната, посесора Лоєва. Твори усіх цих авторів старий Лоєв знав майже напам'ять і любив їх цитувати й переказувати їхній зміст. Рідко можна було зустріти людину з такою пам'яттю й таким даром слова, як старий Лоєв. Він мав справжній талант переказувати прочитаний ним твір. Він був, я б сказав, природжений оратор. Його розповіді були пройняті тонким гумором і захоплювали слухачів. Як людина з великим життєвим досвідом, що чимало пережила на своєму віку, він мав багато що розповісти, і слухати його було завжди цікаво. Він не тільки розповідав, він творив, малював барвисті картини. Хоч би в якому великому товаристві був старий Лоєв, усі слухали тільки його, більш нікого.

Взагалі то був рідкісний тип, надзвичайний оригінал, зовсім не схожий на інших. Він ріс і виховувався в благочестивій єврейській сім'ї, в єврейському містечку Бо-гуславі, і доводиться тільки дивуватись, як міг там вирости такий екземпляр, як могло богуславському євреєві навіть спасти на думку запровадити в себе панські звичаї. Звідки в нього взялася пристрасть до землі й до сільського господарства? Варт було подивитися на нього рано-вранці, коли він у високих лискучих ботфортах і в коротенькому оксамитному каптані до колін стояв на току біля молотарки, командував робітниками й сам кидав снопи в ящики, або крутив рукоятку віялки, або трусив решето. Він усюди встигав: на оранку, на сівбу, на прополку, на копання, на жнива, коли привозили й вивозили збіжжя, до коней, до волів, до корів. Гадаю, що важко було б знайти кращий зразок єврея-поміщика, справжнього сільського господаря, ніж старий Лоєв. Знайомі господарі щиро визнавали, що у цього єврея слід вчитися, як вести господарство, як найкраще обробляти землю і як поводитись з бідними наймитами, щоб вони були задоволені. Усі місцеві селяни, без винятку, ладні були за нього душу віддати. Вони не тільки боялися його й поважали, а й любили, щиро любили, бо він ставився до них, як до людей, поводився з ними, як друг, як батько. Такого поводження селяни ніколи не бачили від своїх колишніх хазяїв, польських поміщиків. Слід ще мати на увазі, що старше покоління селян ще не забуло жорстокої панщини. На їхніх спинах ще збереглися сліди різок. А тут з ними поводилися, як з людьми, а не як з бидлом. А як вони довіряли хазяїнові! Мало хто на селі міг порахувати, скільки буде двічі по два, і під час розрахунку вони цілком звірялися на старого: вони були певні, що він їх не ошукає ані на копійку.

Важко собі уявити, якого б напрямку набрала історія єврейського народу і яку ролю ми б відігравали в економічному та політичному житті країни, якби не "Тимчасові правила" міністра Ігнатьєва, спрямовані проти євреїв. За цими "Тимчасовими правилами" євреям заборонялося жити в сільських місцевостях, купувати й орендувати землю для обробітку. Я зупиняюсь на цьому тому, що такі сільські господарі, як Лоєв, не були рідкістю в тій місцевості, так само, як і в інших місцевостях благословенної "смуги". Богуславські, канівські, ржищівські, таращан-ські, златопільські, уманські й багато інших євреїв подалися з маленьких містечок у село, орендували дрібні та великі ділянки землі, поміщицькі фільварки і являли чудеса, перетворюючи непридатну землю й пустки на рай земний. Це не вигадка й не перебільшення. Автор сам чув це від відомого поміщика Василя Федоровича Сими-ренка, який мав ділові стосунки із старим Лоєвим. Одне слово, то був тип єврея-поміщика, якого, на жаль, лиха рука вирвала з коренем і який внаслідок цього перевівся, можливо, на багато-багато років.

70

ЖИТТЯ В СЕЛІ

Село Софіївна. — Автор знайомиться з навколишнім світом.— Три щасливих рони. — Учитель і учениця зближуються, мов брат і сестра. —За ннигами, на полі й у сусідів

Село, куди автор цих спогадів потрапив, належало графові Браніцькому й звалося Софіївка. Приїхав він сюди, як службовець, як учитель, на недовгий час, а залишився тут назавжди. Тут він знайшов свою другу домівку. Тут, як ми далі побачимо, він знайшов щастя цілого свого життя. Як учитель, він перебув у цьому селі щось близько трьох років. Ці три роки слід вважати його найкращими, найщасливішими роками, можна сказати, що то була справді весна його життя, весна в усіх відношеннях. Тут він мав можливість ближче познайомитись з природою, з божим світом, з землею, тією землею, звідки ми всі прийшли й куди ми всі маємо повернутись. Він побачив, зрозумів і відчув, що наше місце саме тут, серед природи, а не тільки там, у місті. Тут він переконався, що всі ми частина великого всесвіту й що ми завжди тужимо й тужитимемо за матір'ю землею, що ми завжди любимо й любитимемо природу, що нас завжди поривало й пориватиме в село. Сподіваюсь, що доброзичливий читач цього разу пробачить мені за цей коротенький відступ. Згадуючи про село, я не можу не висловити своїх почуттів, що зв'язують мене з ним. А тепер, коли ці почуття я вже висловив, можна піти далі й докладно змалювати щасливе сільське життя.

Прокинувшись уранці у своїй великій, світлій кімнаті із зачиненими віконницями, вчитель штовхає рукою раму, вікно розчахується разом з віконницями, і в кімнату рине струмінь світла й сонячного тепла та аромат резеди, змішаний із запахом м'яти, полину та інших невідомих трав.