Валерія Володимирівна Полтавець - Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України

Аналіз норм чинного кримінального законодавства дозволяє зазначити відсутність у законі будь-яких обмежень стосовно випадку, який розглядається. У ст. ст. 65, 67 КК України позначена тільки загальна спрямованість впливу пом’якшуючих і обтяжуючих обставин на вибір покарання винному без зазначення міри їх впливу. На нашу думку, це ґрунтується на розумінні правової природи пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, нерівнозначності міри їх впливу на вибір покарання з кожній конкретній кримінальній справі Через це видається неможливим установлення в законі кількісного критерію для оцінки судом впливу розглянутих обставин на вибір міри покарання, оскільки якась одна з обставин, що пом’якшує чи обтяжує покарання, може вплинути на ступінь тяжкості вчиненого, а у зв’язку з цим — на покарання більшою мірою, ніж навіть сукупність низки інших обставин справи. Тому кількісний підхід буде формальним і таким, що не відповідає принципам призначення покарання, насамперед його індивідуалізації та справедливості[364]. Оцінюючи й ураховуючи наявні в конкретній кримінальній справі пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, суд має виходити насамперед зі ступеня їх впливу на ступінь тяжкості вчиненого й особи винного. При цьому, як справедливо зазначає Л.Л. Кругліков суд однаковою мірою повинен брати до уваги конкретний прояв кожної з урахованих обставин, їх вираженість. Суд не може надавати пріоритет урахуванню тільки пом’якшуючих чи тільки обтяжуючих обставин, але при цьому він не повинен порівнювати ступінь впливу, вираженості цих обставин[365].

Водночас на вибір міри покарання впливають не тільки пом’якшуючі й обтяжуючі обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК суд має враховувати всю сукупність загальних правил, насамперед ступінь тяжкості вчиненого й особливості особи винного. Тому необхідно погодитися з тим, що, "незважаючи на наявність у справі пом’якшуючих обставин, не виключено призначення максимального покарання, як і за обтяжуючих — мінімального"[366].

Підбиваючи підсумок аналізу обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, і правил їх урахування при призначенні покарання, можна зробити висновок про те, що врахування цих обставин відповідно до принципів призначення покарання і його мети має місце тільки за умови виконання таких вимог:

а) суд повинен суворо дотримуватися вимоги закону враховувати всі обставини вчиненого;

б) суд має право визнавати пом’якшуючою обставиною конкретну ознаку злочину, навіть якщо вона і не передбачена в ст. 66 КК;

в) суд не може визнати обтяжуючою таку обставину конкретного злочину, яка не передбачена в ст. 67 КК;

г) суд не має права при призначенні покарання визнати пом’якшуючою чи обтяжуючою таку ознаку, що передбачена в статті Особливої частини, за якою кваліфікуються дії винного. Цей висновок випливає з ч. 3 ст. 2 КК України;

ґ) суд повинен провести порівняльний аналіз пом’якшуючих і обтяжуючих обставин щодо їх впливу на загальну характеристику суспільної небезпечності злочину й особи винного;

д) питання про вибір міри покарання має вирішуватися тільки з урахуванням у сукупності всіх пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, які наявні в конкретній кримінальній справі.

З огляду на сутність і значення досліджуваних обставин для індивідуалізації покарання думаємо, що є обґрунтованим розуміння їх як загальної засади призначення покарання, що має певну специфіку, і у зв’язку з чим доцільно змінити редакцію ст. 65 КК: урахування обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання, виділити в самостійному пункті ч. 1 ст. 65 КК України.

Завершуючи аналіз п. 3 ч. 1 ст. 65 КК і враховуючи при цьому специфіку змісту правил, зазначених у цьому пункті, доцільно було б визначити кожне з них в окремому пункті ч. 1 ст. 65 КК України, виділивши пункти 3, 4 і 5:

”1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину;

4) враховуючи особу винного;

5) враховуючи обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання".

Підсумовуючи аналіз загальних засад призначення покарання та їх значення, слід ще раз наголосити, що ними є передбачена в кримінальному законі система загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання.

Кримінальним кодексом України 2001 року було внесено істотні зміни в правове регулювання інституту призначення покарання, що зумовлено, як уявляється, необхідністю реалізації загальної концепції сучасного кримінального законодавства України щодо поглиблення диференціації та індивідуалізації відповідальності та покарання. У зв’язку з цим поряд з загальними засадами в чинному КК України фактично передбачено спеціальні правила призначення покарання, зміст яких зумовлений певними особливостями конкретних інститутів кримінального права. Так, у ч. 3 ст. 43 КК було визначено правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, у статті 68 КК — правила призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті. У статтях 70, 71 КК — правила призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, а спеціальним правилам призначення покарання неповнолітнім присвячено ст. 103 КК. У зв’язку з цим перед наукою кримінального права постає проблема вивчення змісту й обґрунтування необхідності виділення спеціальних правил призначення покарання. Слід зазначити, що останнім часом, після прийняття